05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 556/1943/25 пров. № А/857/32130/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Матковської З.М., Шевчук С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року (судді Бренчук Г.В., ухвалену у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Вараш) у справі №556/1943/25 за позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області про визнання протиправними дій вчинених суб'єктом владних повноважень,-
ОСОБА_1 27.06.2025 звернувся до суду із заявою в якій просить: - визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20 червня 2025 року №102, - зобов'язати Володимирецьку селищну раду невідкладно придбати квартиру для сім'ї ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 за визначеною власником ціною, - зобов'язати Володимирецьку селищну раду видати ордер на квартиру в АДРЕСА_1 для заселення в неї сім'ї ОСОБА_2 , - встановити Володимирецькій селищній раді строк для надання відповіді щодо виконання заявлених вимог, - встановити судовий контроль за виконанням винесеного судом рішення по даній заяві.
Оскаржуваною ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 подану в порядку статті 383 КАС України у справі №6-А-4/08 - залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, задовольнивши заяву. Вказує, що судом першої інстанції взагалі не надано жодної оцінки вказаним обставинам та поданим доказам. Наголошує, що право на судовий захист не є примхою апелянта, а є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина. Обов'язкове виконання судових рішень, є складовою права на справедливий судовий захист, отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Необхідно зауважити, що норми ст.ст. 382, 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Поряд з цим, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду від 28.07.2025 обставини неналежного виконання судового рішення, судом першої інстанції не досліджувалися взагалі, як такі. Належна оцінка суддею Вараського міського суду ОСОБА_3 , обставинам невиконання судового рішення не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у заяві. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення. Вважає, що висновки суду першої інстанції, що викладені у оскаржуваній ухвалі є передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже, таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на неналежне та не в повному об'ємі невиконання боржником рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
10.09.2025 ОСОБА_1 подав до суду заяву в якій просить приєднати до матеріалів справи та врахувати при прийняті рішення по суті дві заяви ОСОБА_2 від 28.07.2025 року та від 31.07.2025 року, а також дві відмови Володимирецької селищної ради датовані 04.09.2025 на вище вказані звернення, як документи, про які не було відомо та не було сформовано до, та в період розгляду даної справи в суді першої інстанції; свою вимогу під № 3 викладену у заяві в порядку контролю поданої до суду першої інстанції уточнює та викладає в такій редакції: - зобов'язати Володимирецьку селищну раду, на власний вибір невідкладно придбати одне із наведених у вищевказаних заявах житлове приміщення, враховуючи і житло, що наведене у заяві, яка подана в порядку контролю для сім'ї ОСОБА_2 за визначеною власниками ціною; свою вимогу під № 4 викладену у заяві в порядку контролю поданої до суду першої інстанції уточнює та викладає в такій редакції: - зобов'язати Володимирецьку селищну раду видати ордер на придбане одне із наведених у вищевказаних заявах житлове приміщення, враховуючи і житло, що наведене у заяві, яка подана в порядку контролю для заселення в неї сім'ї ОСОБА_2 . При прийнятті рішення по суті прошу врахувати вищевказані уточнення до заявлених вимог. Встановити Володимирецькій селищній раді строк для надання відповіді щодо виконання заявлених вимог та встановити судовий контроль за виконанням винесеного судом рішення по даній заяві.
02.10.2025 ОСОБА_1 направив до суду заяву в якій зазначає, що рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 102 від 20.06.2025 скасовано рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 460/13795/25. При цьому, позовні вимоги у цій же справі № 460/13795/25, в частині придбання одного із заявлених житлових приміщень, перелік яких наведено і для суду апеляційної інстанції у справі № 556/1943/25, вищевказаним рішенням відмовлено у їх задоволенні.
08.10.2025 ОСОБА_1 направив до суду заяву про тривале не виконання рішення суду відповідачем.
22.10.2025 ОСОБА_1 направив до суду заяву в якій просить терміново і невідкладно, відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правила 39 регламенту ЄСПЛ застосувати судом ряд тимчасових (забезпечувальних) заходів до прийняття рішення по суті, а саме: заборонити Володимирецькій селищній раді вчиняти будь які дії направлені на нарахування та виплату премії селищному голові Володимирецької селищної ради ОСОБА_4 до прийняття рішення по суті або повного і належного виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року та рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 в частині що стосується заявника; на виконання наведених у справі судових рішень, зобов'язати Володимирецьку селищну раду до прийняття судом рішення по суті заключити з одним із власників наведених у справі (у зверненнях ОСОБА_2 ) житлових приміщень попередню угоду (нотаріально посвідчену) про наміри придбати (купити) житлове приміщення із зазначенням строків його придбання, ціни та гарантії оплати вартості такого житла, тощо; зобов'язати селищного голову Володимирецької селищної ради ОСОБА_4 скликати позачергову сесію ради, де поставити питання про виділених коштів для оплати обраного боржником житла і оплату послуг нотаріуса, тощо; вищевказану попередню угоду (нотаріально посвідчену) про наміри придбати (купити) житлове приміщення як і докази про наявність виділених коштів для оплати обраного відповідачами житла (рішення ради), як і довідку про наявність таких коштів на рахунках надати, суду до прийняття рішення по суті. У разі відмови у задоволенні наведених тимчасових (забезпечувальних) заходів, просить суд прийняти інший ефективний тимчасовий (забезпечувальний) захід за власною ініціативою суду, який, на думку суду, повинен бути прийнятий для належного проведення розгляду справи по суті та припинення надмірно тривалих порушень, що наведені заявником у матеріалах справи і завдають йому шкоди надмірно тривалий час .
Володимирецька селищна рада Володимирецького району Рівненської області 23.10.2025 направила до апеляційного суду заперечення проти заяви ОСОБА_1 від 22.10.2025.
24.10.2025 ОСОБА_1 направив до суду заяву в доповнення до попередньо поданого клопотання щодо забезпечення термінового та пріорітетного застосування тимчасового (забезпечувального) заходу що заявлений у клопотанні тимчасовий (забезпечувальний) захід є цілком справедливим, ефективним, розсудливим, співмірним, розумним та пропорційним по відношенню до тих злодіянь, що вчиняє селищний голова В. Ковенько у даному випадку на протязі надмірно тривалого часу. Це також відповідає дотриманням принципу рівності і необхідного балансу та відповідає цілям, на яке спрямовується прийняття рішення, що направлено на забезпечення верховенства права.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та поданих заяв і заперечень від сторін в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частково до задоволенню з наступних мотивів.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої, за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов'язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.
Ухвалою Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року у зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов'язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради в користь позивача кошти в сумі 164004 грн. для придбання житла.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року викладено у новій редакції. А саме: - «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов'язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».
Викладені обставини дають підстави для висновку про те, що у зв'язку із зміною ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року в частині зміни способу виконання судового рішення, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, у Володимирецької селищної ради обов'язок щодо сплати коштів на користь ОСОБА_1 у сумі 164004,75 грн. припинився з дня набрання останньою законної сили, тобто з 16.11.2011.
Сарненський районний суд Рівненської області ухвалою від 23 травня 2018 року задовольнив заяву Сільради про відстрочення виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року по справі №6-а-4/08.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2018 року скасував ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2018 року та постановив нове рішення, яким у задоволенні заяви про відстрочення виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року відмовив.
Позивач ОСОБА_1 30.05.2025 звернувся до суду першої інстанції в межах справи №6-А-4/08 із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень в порядку ст. 383 КАС України в якій просив: визнати протиправною та незаконною лист відмову боржника від 22 травня 2025 року щодо придбання на чотирьох членів сім'ї стягувача мінімальної частки (64,6 кв. м.) у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_2 із загальної площі 119 кв. м.; зобов'язати Володимирецьку селищну раду придбати на чотирьох членів сім'ї стягувача мінімальну частку (64,6 кв.м.) від потреб сім'ї у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_2 із загальної площі 119 кв. м.; зобов'язати Володимирецьку селищну раду надати на чотирьох членів сім'ї стягувача ордер на придбану мінімальну частку (64,6 кв.м.) у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_2 із загальної площі 119 кв. м. відповідно до ст. 58 ЖК України; встановити Володимирецькій селищній раді строк для надання відповіді щодо виконання заявлених вимог; встановити судовий контроль за виконанням винесеного судом рішення поданій заяві.
Ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 09.06.2025 заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст. 383 КАС України, у справі №6-а-4/08 - повернуто заявнику.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року про повернення заяви у справі № 6-а-4/08 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Колегія суддів враховуючи встановлене вказує, що приймаючи оскаржувану ухвалу Вараський міський суд Рівненської області в новому провадженні №556/1943/25 виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 в межах заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, можуть слугувати підставою для звернення із окремим позовом до суду, а тому таку слід залишити без задоволення.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В силу положень частини 4 статті 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
За правилами частини 1 статі 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині 1 статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сил
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності) (частина 2 статті 382 КАС України).
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній в ухвалі від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17, клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.
Таким чином, позивач має право звернутися із заявою (клопотанням) про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання.
Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст.383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020р. у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: “Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».
Отже, при розгляді заяв в порядку ст.383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (п. 44), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (п. 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (п. 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (п. 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (п. 5.6)).
Колегія суддів аналізуючи матеріали справи та доводів заявника вважає, що ОСОБА_1 27.06.2025 звернувся до суду із заявою по справі №6-А/08, однак суд першої інстанції в порушення процесуального законодавства розглянув подану заяву в іншому провадженні, без дослідження всіх обставин не виконання ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року по справі №6-А/08.
Ухвалою Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року у зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов'язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради в користь позивача кошти в сумі 164004 грн. для придбання житла.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року викладено у новій редакції. А саме: - «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов'язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».
Стосовно юридичного значення обставин, встановленого у рішеннях судів, які вказані вище, суд звертає увагу на наступне.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.
Проаналізувавши предмет спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року по справі №6-А/08.
З урахуванням наведених обставин, які встановлені апеляційним судом колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі повністю не виконано рішення суду, а при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не проаналізував наведені повністю заявника обставини невиконання рішення суду у справі№6-А/08, що набрало законної сили та прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви ухваливши судове рішення в новому провадженні. Таким чином, суд апеляційної інстанції частково погоджується із доводами скаржника про те, що існує обґрунтований і підтверджений ризик невиконання відповідачем судового рішення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не наділений правом вирішити заяву позивача про встановлення судового контролю у справі по суті заявленої заяви та її уточнення, яке подане до апеляційного суду з огляду на те, що в силу вимог частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Використання у приписах вказаної статті словосполучення “суд першої інстанції» дає підстави для висновку, що для встановлення судового контролю після ухвалення судового рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) і саме судом, який постановив відповідне рішення в межах відповідного провадження.
Статтею 320 КАС України визначені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, серед яких визначено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Разом з тим, чинним процесуальним законом не передбачено можливості скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та повернення її заявнику та/або залишення такої заяви без руху для усунення її недоліків.
Аналіз терміну “провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як “судочинство» та “судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
За наслідками розгляду поданих заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.
Таким чином, системний аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку статті 383 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувану ухвалу суду слід скасувати, оскільки така винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку статті 383 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Що ж до інших арґументів заявника про наявність ряду порушень відповідача, то такі арґументи слід вирішувати при виконанні ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року по справі №6-А/08 та її впливу на відповідні дії посадових осіб, однак не у цій справі №556/1943/25.
Враховуючи наведене з врахуванням вказаних законодавчих положень та статті 320 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідно апеляційну скаргу задовольнити частково, оскільки позивач просить в апеляційній скарзі прийняти нове рішення, задовольнивши заяву, що не підлягає до задоволення, оскільки не передбачено процесуальним законодавством в межах перегляду процесуальної ухвали, яка скасовується апеляційним судом і направляється для продовження розгляду по суті поданої заяви.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 320, 321, 322, 328, 383 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року у справі №556/1943/25- скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді З.М. Матковська
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 05.11.2025