05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1056/25 пров. № А/857/26115/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (головуючий суддя Маєцька Н.Д., м.Ужгород) у справі №260/1056/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
17.02.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відпрвідач), в якому просив: визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, які виразились у незастосуванні ОСОБА_1 , при розрахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки, при призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто (2022-2024 роки), з дати звернення до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком тобто з 06.02.2025 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Позов обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як одержувач пенсії за віком та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 09.12.2014 року позивачу була призначена пенсія за вислугою років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується розпорядженням від 22.01.2015 р. та пенсійним посвідченням. 06.02.2025 року позивач звернувся із заявою про переведення на інший вид пенсії (з пенсії за вислугою на пенсію за віком) відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Базовими роками для визначення середньої заробітної плати для обчислення позивачу пенсії за віком відповідачем визначено 2017 р. замість 2022-2024 років.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незастосування ОСОБА_1 , при розрахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки, при призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто (2022-2024 роки), з дати звернення до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком, а саме з 06.02.2025 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що на момент подання заяви позивач перебував на обліку та отримував пенсію, призначену відповідно до норм Закону України “Пенсійне забезпечення» та обчислену відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то при переведенні 02.06.2025 року на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовано показник середньої заробітної плати по Україні за 2017 рік, збільшений на осучаснений показник середньої заробітної плати згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та з 09.12.2014 року отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З 06 лютого 2025 року позивача переведено на пенсію за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до розрахунку заробітку для обчислення пенсії застосовано середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017 рік.
Не погодившись із урахованим показником середньої заробітної плати по Україні при призначення пенсії за віком, позивач звернувся в суд першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
У справі, яка розглядається, колегія суддів встановила, що позивачу вперше була призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 06 лютого 2025 року, відтак доводи відповідача про те, що в цьому випадку мало місце призначення одного й того самого виду пенсії (пенсії за віком), відтак показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком (у спірному випадку пенсії за вислугу років), не є правильними, тому суд відхиляє доводи про здійснення призначення одного й того самого виду пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Тотожний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року в справі №500/1216/23.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2022 - 2024 роки.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незастосування ОСОБА_1 при розрахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки при призначенні пенсії за віком.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 260/1056/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар