головуючий суддя у першій інстанції: Лунь З.І.
28 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24368/24 пров. № А/857/26656/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.
представника апелянта: Гій А.А.
представника відповідача: Лиса Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 380/24368/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
03.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у якому із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплати компенсації за невідбутих 120 діб відпустки при звільненні;
-зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати компенсацію за невідбуті 120 діб відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції (31.10.2024р.), до складу якого включити індексацію та додаткову винагороду (доплату) визначену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та виплатити таку без урахування податків та зборів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 за 2008, 2010, 2011, 2014 в кількості 112,5 діб.
Одночасно, суд зобов'язав Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2008, 2010, 2011, 2014 в кількості 112,5 діб, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням його індексації, станом на 06.11.2015р.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Крім того, не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 .
Апелянт просив суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025р. у справі №380/24368/24 та ухвалити нове рішення, яким апеляційну скаргу задоволити шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління МВС України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати компенсації за невідбутих 113 діб відпустки при звільненні. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати компенсацію за невідбуті 113 діб відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції (31.10.2024р.), до складу якого включити індексацію та додаткову винагороду (доплату) визначену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та виплати таку без урахування податків та зборів.
Представник апелянта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Гій А.А., в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав в ній зазначених, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення
Представник Головного управління Національної поліції у Львівській області, Лиса Н.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області також підтримала та просила таку задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення.
Апелянт, ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2008 проходив службу в Головному управлінні МВС у Львівській області до 06.11.2015р., а з 07.11.2015р. - органах Національної поліції України у Львівській області.
31.10.2024р. наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області №717 о/с від 09.07.2024р., заступника начальника ізолятора тимчасового тримання №4 ГУНП, капітана поліції ОСОБА_1 звільнено відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» із служби в поліції за станом здоров'я.
При звільненні позивачу, виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку (150 днів), а саме: за 2016рік - 03дні додаткової відпустки; за 2017рік - 20 днів основної відпустки та 04 дні додаткової відпустки; за 2018рік - 10 днів основної відпустки та 05 дні додаткової відпустки; за 2019рік -15 днів основної відпустки та 06 днів додаткової відпустки; за 2021рік -06 днів додаткової відпустки; за 2022рік -28 днів основної відпустки та 09днів додаткової відпустки; за 2023рік- 05 днів основної відпустки та 10днів додаткової відпустки та за час фактичного відпрацьований час у 2024 році -20днів основної відпустки та 09днів додаткової відпустки.
25.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до, із запитами про надання інформації про виплату грошової компенсації за невикористані впродовж 2008-2024років відпустки і просив, у випадку не виплати такої компенсації, провести відповідні виплати.
29.11.2024р. листом Головне управління Національної поліції у Львівській області повідомив про те, що позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані під час проходження служби дні щорічних оплачуваних відпусток, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 31.10.2024р. № 717 о/с.
Супровідним листом від 29.11.2024р. №101035-202 Головне управління Національної поліції у Львівській області надав архівні відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та інших виплат за час проходження служби в поліції у період з 07.11.2015р. - 31.10.2024р.
Листом члена ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області від 18 березня 2024 року № 13л/к/13/01-2025 та від 2 квітня 2025 року № 15 л/к/13/01 2025 повідомлено, що ОСОБА_1 за час проходження служби в органах внутрішніх справ з 2008-2015 роки використав щорічні чергові відпустки:
за 2009 рік, з 20 травня - 19 червня 2009 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 18.05.2009 № 146 о/с);
за 2012 рік, з 03 травня - 02 червня 2012 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 23.04.2012 № 42 о/с);
за 2013 рік, з 26 червня - 27 липня 2013 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 24.05.2013 № 60 о/с),
за 2014 рік - короткострокову відпустку, з 12 - 21 лютого 2014 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 29.01.2014р. № 11 о/с).
Отже, у 2008 році, позивач відпрацював 9 повних місяців, тому частина невикористаної відпустки за 2008 рік становить 22,5 дні (2,5 дні*9 повних місяців служби).
Відомості про використання чергової відпустки за 2008 році в особовій картці відсутні.
У 2009 році, згідно з особовою карткою № 1266, позивач перебував у відпустці з 20.05.2009р. - 19.06.2009р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 146 о/с. Тобто, використав чергову відпустку у повному обсязі.
Відомості про використання чергової відпустки за 2010 році в особовій відсутні.
Відомості про використання чергової відпустки за 2011 році в особовій картці відсутні.
У 2012 році, згідно особовою карткою за 2012 рік ОСОБА_1 перебував у відпустці в період 03.05.2012р. - 02.06.2012р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 42 о/с від 23 квітня 2012 року. Тобто, використав чергову відпустку у повному обсязі.
У 2013 році, згідно особовою карткою № М-201006 позивач перебував у відпустці з 26.06.2013р. - 27.07.2013р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 60 о/с від 24 травня 2013 року. Тобто, використав чергову відпустку у повному обсязі.
У 2014 році згідно особовою карткою № М-201006 ОСОБА_1 перебував у короткостроковій відпустці з 12 - 21 лютого 2014 року, що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 11 о/с від 29 січня 2014 року.
У 2015 році в особовій картці за 2015 рік зазначено, що відпустку позивач використав, що підтверджується атестатом.
Отже, відомості про використання позивачем днів відпусток за 2008 рік у кількості 22,5 дні, за 2010, 2011, 2014 відсутні, за 2009, 2012,2013, 2015 відпустки використані.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час проходження ОСОБА_1 служби в органах внутрішніх справ спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990 р (втратив чинність з 07.11.2015р. у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VІІІ (далі Закон №580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено Постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991р. (далі Положення №114).
В п.49 розділу VІ Положення №114 видно, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням. Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються. При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.
Із змісту п.52, п. 53 розділу VІ Положення №114 передбачено, що чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів.
Особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорціонально з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби.
Як видно із письмових доказів, за час проходження служби в органах внутрішніх справ з 2008-2015 роки ОСОБА_1 використав щорічні чергові відпустки:
-за 2009 рік, з 20 травня по 19 червня 2009 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 18.05.2009р. № 146 о/с);
-за 2012 рік, з 03 травня по 02 червня 2012 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 23.04.2012р. № 42 о/с);
-за 2013 рік, з 26 червня по 27 липня 2013 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 24.05.2013р. № 60 о/с),
-за 2014 рік - короткострокову відпустку, з 12 по 21 лютого 2014 року (наказ ДАІ при ЛМУ ГУМВС від 29.01.2014р. № 11 о/с).
Отже, у 2008 році, позивач відпрацював 9 повних місяців, а тому, з урахуванням п.53 розділу VІ Положення №114 частина його невикористаної відпустки за 2008 рік становить 22,5 дні (2,5 дні*9 повних місяців служби).
Відомості про використання чергової відпустки за 2008 році в особовій картці відсутні.
У 2009 році, згідно з особовою карткою № 1266, ОСОБА_1 перебував у відпустці з 20.05.2009р. до 19.06.2009р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 146 о/с. Тобто, позивач використав чергову відпустку у повному обсязі.
Відомості про використання чергової відпустки за 2010 році в особовій картці відсутні.
Відомості про використання чергової відпустки за 2011 році в особовій картці відсутні.
У 2012 році, згідно особовою карткою за 2012 рік ОСОБА_1 перебував у відпустці з 03.05.2012р. - 02.06.2012р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 42 о/с від 23 квітня 2012 року. Тобто, використав чергову відпустку у повному обсязі.
У 2013 році, відповідно до особової картки № М-201006, позивач перебував у відпустці з 26.06.2013р. - 27.07.2013р., що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 60 о/с від 24 травня 2013 року. Тобто, використав чергову відпустку у повному обсязі.
У 2014 році згідно особовою карткою № М-201006 ОСОБА_1 перебував у короткостроковій відпустці з 12 - 21 лютого 2014 року, що підтверджується наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 11 о/с від 29 січня 2014 року.
У 2015 році в особовій картці за 2015 рік зазначено, що відпустку позивач використав, що підтверджується атестатом.
Таким чином, відомості про використання позивачем днів відпусток за 2008 рік у кількості 22,5 дні, за 2010, 2011, 2014 відсутні, за 2009, 2012,2013, 2015 відпустки використані.
В п.51 Розділу VI Положення № 114 видно, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.
Оскільки, ОСОБА_1 мав вислугу менше 10 років (з 2008 року, тобто з часу прийняття на службу в міліції), він мав право на відпустку - 30 діб щорічно.
Тобто, кількість днів невикористаної позивачем відпустки за час роботи в Головному управлінні МВС у Львівській області становить 112,5 днів (30х3+22,5).
Станом на час судового розгляду цієї справи Головне управління МВС у Львівській області перебуває в стані припинення та питання щодо виплати компенсації за невикористані відпустки має вирішуватися Ліквідаційною комісією у порядку встановленому законом.
Згідно абз.2 п.56 розділу VІ Положення №114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Отже, відповідач, Головне управління МВС у Львівській області зобов'язаний компенсувати позивачу невикористані ним відпустки за 2008, 2010, 2011, 2014 рік у кількості 112,5 днів.
Стосовно розміру грошового забезпечення, з урахуванням якого підлягає нарахуванню та виплаті компенсація за невикористану відпустку, колегія суддів звертає увагу на таке.
Головне управління МВС у Львівській області зобов'язаний компенсувати позивачу невикористані ним відпустки за 2008, 2010, 2011, 2014 рік у кількості 112,5 днів.
ОСОБА_1 вважає, що відповідна компенсація за невикористану відпустку повинна бути нарахована, виходячи із грошового забезпечення, яке позивач мав станом на день звільнення зі служби в Національній поліції, тобто з 31.10.2024р.
Водночас, позивач не використав відпустки за 2008, 2010, 2011, 2014, тобто за період, коли він перебував на службі в Головному управлінні МВС у Львівській області з 2008, та з якої звільнений 06.11.2015р. у зв'язку із ліквідацією територіальних органів МВС, зокрема, Головного управління МВС у Львівській області. Обставина стосовно періоду служби позивача в територіальному органі МВС сторонами не заперечується.
Відповідно до п.2 р.ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100 з урахуванням чинності на час існування спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Таким чином, з урахуванням цієї норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідна компенсація за невикористану відпустку повинна бути нарахована, виходячи із грошового забезпечення, яке позивач мав станом на день звільнення зі служби в Головному управлінні МВС у Львівській області. Тобто, 06.11.2015р., а не на день звільнення зі служби в Національній поліції України.
Стосовно індексації грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів звертає увагу на таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-XII).
ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
ч.2 ст.5, ч.1 ст.9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
В ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» видно, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
п.2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно пп.2, п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
В п.3 розділу ІІІ Порядку Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100 видно, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п.4 цього Порядку.
п.4 цього розділу Порядку містить вичерпний перелік виплат, які при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, індексація серед них відсутня.
Отже, сума індексація грошового забезпечення повинна включатися до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористану відпустку.
Стосовно вимоги, про урахування додаткової винагороди (доплати), визначеної постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», колегія суддів звертає увагу учасників справи на таке.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
В п.1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, додаткова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме: - на період дії воєнного стану; - поліцейським; - пропорційно часу участі в інших заходах в умовах особливого періоду.
Виходячи із приписів п.3 розділу І Порядку №260 від 07.06.2018р. до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.
При вирішенні питання щодо того, чи є передбачена Постановою №168 додаткова винагорода, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення компенсації за невикористану відпустку при звільненні з військової служби, суд виходить з того, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).
Отже, оскільки така винагорода встановлена у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, та більше, ніж через шість років після того, як у позивача виникло право на отримання компенсації за не використану відпустку. Тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.
ч.1,ч.2 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п.120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянтів з висновками суду першої інстанцій в цій чи іншій частині по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 380/24368/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 05.11.2025р.