Номер провадження 22-ц/821/1336/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/772/25 Категорія: 304090000 Шкреба В. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
04 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісова Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 20.07.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 137754 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000, 00 грн., дата надання кредиту: 20.07.2020 року, строк кредиту: 30 днів, валюта кредиту: UAH, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором станом на 04.12.2024 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10400, 00 грн., з яких сума кредиту 2000, 00 грн., сума процентів за користування кредитом 8400, 00 грн.
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Таким чином, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 137754 від 20.07.2020 року в сумі 10400,00 грн., судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн.
Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на корись ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 137754 від 20.07.2020 року в сумі 10400,00 грн, та судові витрати, а саме по оплаті судового збору у сумі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором від 20.07.2020 року № 137754 в сумі 2000,00 грн. та судові витрати, а саме по оплаті судового збору у сумі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.»
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 10400,00 грн. та 5000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги, вважає його в частині стягнення цих сум незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного дослідження та надання оцінки всім доказам які наявні у справі, а тому рішення суду підлягає зміні.
Вказує, що апелянт повністю заперечує проти нарахування процентів за користування грошових коштів в розмірі 8400,00 грн. Як вказано в позовній заяві, строк кредиту становив 30 днів, тому проценти можуть нараховуватися лише за тридцять днів, а не за увесь період часу до дати звернення до суду.
Крім того, позовна заява не містить порядку нарахування процентів за користування грошовими коштами в розмірі 8400,00 грн. Отже, позивачем належним чином не обґрунтовано заявлену позовну вимогу.
Суд задовольняючи частково вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. належним чином не обґрунтував чому саме така сума, враховуючи, що позивачем був поданий лише позов, участь в судовому засідання не брав. Вважає, що дана сума є значно завищена, безпідставна та підлягає зменшенню.
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» подало до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Кам'янського районного суду Черкаської області - залишити без змін.
Вважає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а дана справа в цілому розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ».
Сторони кредитного договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Крім того, позичальник погодився на умови визначені договором, щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.
Звертає увагу на те, що на момент подачі позовної заяви позивачем було надано до суду всі наявні документи по кредитній справі, які були передані первинним кредитором в рамках укладеного договору факторингу.
Також позивачем належними та допустимими доказами підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката. Відтак, заперечення відповідача щодо недоведеності понесених судових витрат є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з договором про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року ТОВ «Займер» надало ОСОБА_1 фінансовий кредит в розмірі 2000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язався повернути кредит сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Строк дії договору 30 днів, тобто до 18.08.2020 року. За користування кредитом клієнт сплачує Товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2022 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором та розрахунку заборгованості загальний розмір боргу становить 10400,00 грн., який складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8400,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, а відповідач допустила порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору, а тому необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 137754 від 20.07.2020 року в розмір 10400,00 грн, з яких сума кредиту 2000,00 грн., сума процентів за користування кредитом 8400,00 грн.
В повній мірі погодитися з висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання фінансового кредиту між відповідачем та ТОВ «Займер».
Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року, а тому з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2000,00 грн.
Що стосується розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання фінансового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 18.08.2020 року, включаючи дату отримання та повернення позики.
Крім того, при підписанні відповідачем інформації щодо порядку (процедури) щодо укладення електронного договору, додатку № 1 до кредитного договору, графіку платежів було погоджено між Товариством та відповідачем строк кредитування 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 1200,00 грн за період з 20.07.2020 року по 18.08.2020 року, виходячи з розрахунку: 2000 грн (тіло кредиту) х 2% (базова відсоткова ставка) х 30 день (строк кредиту).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу не може вважатися належним доказом наявності такої заборгованості.
Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернула кредитні кошти в повному обсязі, отримані нею на підставі договору про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 3200,00 грн., що складається з 2000,00 грн. - тіло кредиту та 1200,00 грн. - нараховані відсотки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що пролонгація строку кредиту є недоведеною, виходячи з наступного.
Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту від 20.07.2020 року клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту (п.п.3.3.3 договору).
Отже, належних та допустимих доказів продовження кредитного договору від 20.07.2020 року матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 20.07.2020 року по 18.08.2020 року, не здійснила оплату суми нарахованих процентів.
Відтак, посилання на умови договору щодо пролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.
Частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідач визнала позовні вимоги щодо тіла кредиту та процентів у межах строку кредитування, проте заперечила щодо продовження строку дії кредитного договору.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту продовження строку кредитування понад 30 днів, який було визначено у пункті 1.2 договору про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за межами строку кредитування відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13.
Колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору в частині нарахування відсотків за кредитним договором і дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.
При цьому доказів виконання наявних грошових зобов'язань ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Кам'янського районного суду Черкаської області підлягає до зміни в частині розміру заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 137754 від 20.07.2020 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» шляхом її зменшення з 10400,00 грн. до 3200 грн.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач при подачі позовної заяви просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства витрати на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Суд першої інстанції задовольняючи частково вищевказану вимогу виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу, які мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 5000,00 грн., що відповідатиме засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Кам'янського районного суду Черкаської області підлягає до зміни і в частині розміру витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» шляхом її зменшення з 5000,00 грн. до 2000,00 грн.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішення в частині судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» змінити, зменшивши розмір судових витрат з 2422,40 грн. до 738,26 грн.
Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково (85%), тому з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2494,21 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором від 20.07.2020 року № 137754, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» з 10400,00 грн. до 3200,00 грн.; зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» з 2422,40 грн. до 738,26 грн.; зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» з 5000,00 грн. до 2000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 2494,21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді