Справа №760/32719/19
1-кп/760/732/25
(повний текст)
28 жовтня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 146, п. 3,12 ч. 2 ст. 115 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000417 від 09.05.2019, клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу -
Обвинувачений ОСОБА_7 подав клопотання про зміну запобіжного заходу, мотивуючи його тим, що на його думку строк притягнення його до відповідальності сплив. Дану позицію він мотивує тим, що відповідно до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 838-VIII), зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Обвинувачений стверджує, що протягом шести років, шести місяців судове слідство затягувалося з метою отримати від нього зізнавальних показань в тому, що він не скоював. Він також стверджує, що неодноразово звертався із скаргами стосовно невідповідних умов тримання під вартою, які є примусовими та порушують права та гідність обвинуваченого ОСОБА_7 .
В клопотанні обвинувачений посилається на положення частини 1 статті 183 КПК України, а саме те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього кодексу.
Виходячи із зазначеного, обвинувачений просив суд змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на інший, що не пов'язаний із триманням під вартою.
Захисник обвинуваченого підтримала, просила задовольнити.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечувала, вказала, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання, зокрема, у виді довічного позбавлення волі. Отже, строк притягнення до відповідальності, на думку прокурора, у даних правовідносинах застосований бути не може, а тому у задоволені клопотання слід відмовити.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з таких підстав.
Суд, дослідивши матеріали провадження та вислухавши думки сторін, зазначає, що відповідно до статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і недопущення спроб переховування від суду, впливу на свідків, потерпілих, знищення чи спотворення доказів або вчинення інших кримінальних правопорушень.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 331 КПК України суд під час судового розгляду за наявності клопотань зобов'язаний до закінчення двомісячного строку з дня застосування запобіжного заходу розглянути питання щодо доцільності його продовження, зміни або скасування.
Оцінюючи доводи сторін, суд бере до уваги, що інкриміновані ОСОБА_7 діяння є насильницькими та спричинили загибель людини, що прямо охоплюється приписами пункту 2 частини 4 статті 183 КПК України, згідно з якою суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив смерть людини.
Як убачається з матеріалів провадження, обставини, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, не зменшилися, зокрема і досі:
- існує ризик переховування від суду, з огляду на суворість можливого покарання - до довічного позбавлення волі;
- не усунуто ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані;
- залишається ризик перешкоджання судовому розгляду іншим чином;
- враховується попередня судимість Сотніченка, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки.
Ці висновки узгоджуються з уже наданою судом оцінкою в попередніх ухвалах про продовження строку дії запобіжного заходу, де прямо вказано на збереження наведених ризиків та недостатність м'якших альтернатив для їх нейтралізації
Суду не надано жодних нових доказів, що свідчили б про якісне зменшення ризиків або появу стримуючих обставин, здатних забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у разі застосування домашнього арешту, застави чи особистого зобов'язання. Відтак вимога ст. 178 КПК щодо оцінки можливості досягнення мети менш суворими засобами наразі не може бути виконана позитивно на користь обвинуваченого.
Посилання обвинуваченого на положення частини 5 статті 72 КК України є безпідставним, оскільки норма визначає порядок зарахування строку попереднього ув'язнення під час призначення покарання у вироку, а не є підставою для зміни чи скасування запобіжного заходу до ухвалення вироку.
Суд також зазначає, що продовження тримання під вартою не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки існують обґрунтовані ознаки суспільного інтересу, який у цьому випадку, попри презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Тривалість провадження сама по собі не породжує обов'язку змінювати тримання під вартою, якщо на час розгляду ризики не зникли або не зменшилися до прийнятного рівня, а більш м'які заходи не здатні їх нівелювати. Питання умов тримання під вартою належить до сфери забезпечення прав затриманих/ув'язнених адміністрацією місць попереднього ув'язнення та контролю відповідними органами; можливі порушення можуть бути предметом окремого судового контролю (скарги, позови, звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини тощо). Водночас такі твердження не усувають і не компенсують наявні ризики за ст. 177 КПК у цій справі.
З огляду на характер і тяжкість інкримінованих злочинів, відсутність обставин, що свідчать про зменшення ризиків, а також положення частини 4 статті 183 КПК України, суд приходить до висновку, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є неможливим і не забезпечить досягнення завдань кримінального провадження.
Суд зазначає, що обмеження свободи є сумісним зі ст. 5 Конвенції за наявності «релевантних і достатніх» підстав, що слугують легітимній меті - забезпеченню належного відправлення правосуддя та безпеки суспільства. У справах про особливо тяжкі насильницькі злочини із фатальними наслідками інтенсивність ризиків і потреба зберегти цілісність доказової бази становлять саме ті «вагомі» причини, які виправдовують продовження ізоляційного запобіжного заходу без заміни його м'якшими. Наявні в матеріалах дані демонструють, що баланс між правами обвинуваченого та переважаючим суспільним інтересом дотримано: судовий контроль здійснюється періодично, обставини щоразу переоцінюються, а доводи сторін отримують правову відповідь.
Виходячи із зазначеного, суд -
В задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення, а обвинуваченим - з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошено 31 жовтня 2025 р.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3