СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/12938/25
пр. № 2/759/5977/25
05 листопада 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган Оксана Валеріївна про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, -
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган Оксана Валеріївна про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , яка за життя 08.12.2012 року склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своєму сину ОСОБА_1 . У власності ОСОБА_2 перебував гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБУ «Старт -4» площею 19,40 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Службова (Василя Степанченка) .
Позивач зазначив, що приватний нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із пропуском спадкоємцем шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Позивач вказує на те, що у встановлений законом строк не міг подати заяву про прийняття спадщини, оскільки проходив військову службу протягом строку, у який мав право подати заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Такі причини вважає об'єктивними, непереборними та спричиненими істотними труднощами для спадкоємця на вчинення необхідних дій.
На підставі викладеного позивач просить суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тримісячний термін з часу набрання рішенням законної сили.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строку для усунення недоліків.
30.06.2025 року позивачем подано заяву про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
10 липня 2025 року від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, вказав на необґрунтованості належними та допустимими доказами поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явися, подавши через канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача.
У судове засідання відповідач та третя особа не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив розгляд справи здійснювати без участі його представника та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Третя особа подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з'явились.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 19.07.2018 року.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.10.2024 року.
Відповідно до наявної копії заповіту, ОСОБА_2 08.12.2012 року склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з копією свідоцтва про право власності на гараж багатобоксовий від 09.02.1998 року, ОСОБА_2 на праві власності належить гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Старт-4», площею 19,40 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Службова.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. від 12.05.2025 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадкоємець у встановлений законом строк не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини та на момент смерті спадкодавця не був зареєстрований за адресою померлої.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що з поважних причин пропустив строк на подання відповідної заяви до нотаріуса, а саме через перебування на військовій службі протягом шестимісячного строку, визначеного законом для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
На підтвердження поважності причин пропуску строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини позивачем надано суду довідку від 15.05.2025 року №25/95/519/Ж, у якій вказано, що підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом офіцерського складу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені І. Кожедуба. Довідка видана для надання в суд.
Однак, у довідці відсутні відомості, які б вказували на неможливість звернення позивача до нотаріуса або направлення нотаріусу заяви про прийняття спадщини поштою.
Також довідка не містить відомостей про те, з якого періоду позивач перебуває на військовій службі.
Відсутні й відомості перебування позивача у зв'язку із несенням служби у зонах, де ведуться бойові дії тощо, що перешкодило йому у зверненні до нотаріуса із відповідною заявою.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини від умерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Таким чином суд важажє, що проходження позивачем військової служби у військовому університеті за контрактом не є об'єктивною перешкодою звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері у визначений законом шестимісячний строк.
Будь-яких інших доказів щодо поважності причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини матеріали справи не містять.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас, прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Коли особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладене у справі № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
За обставинами цієї справи позивач є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 за заповітом та за законом як спадкоємець першої черги.
Тож позивач як спадкоємець за законом першої черги повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.
Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почав вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись у травні 2025 року до приватного нотаріуса.
Будь-яких належних доказів щодо наявності причин, які унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, зокрема направлення її поштовим зв'язком, позивачем суду надано не було.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
З огляду на обставини справи, що переглядається, а також правові висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/5757/23, суд констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із існуванням заповіту, складеного на його ім'я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в спадкоємця об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили позивачу своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки статтею 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (стаття 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Таким чином, враховуючи викладене, судом під час розгляду справи не встановлено наявність у позивача поважних причин пропуску строк на прийняття спадщини, що має наслідком відсутність підстав для встановлення додаткового строку на прийняття спадщини та, відповідно, відмови у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 51, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган Оксана Валеріївна про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 листопада 2025 року.
Суддя Н.О.Горбенко