Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/106/25
05 листопада 2025 року Подільський районний суд міста Києва
в складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Подільського районного суду м. Києва клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовження строку виконання обов'язків у зв'язку із внесенням застави ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України,-
В провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурор у судовому засіданні подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 посилаючись на те, що строк тримання під вартою спливає 16.11.2025 року, однак ризики не зменшилися та продовжують існувати. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України.
Прокурор вважає, що у зазначеному випадку метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 є забезпечення виконання останнім, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду під впливом тяжкості покарання, що йому загрожує у випадку визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків шляхом їх схиляння до зміни показів в рамках даного кримінального провадження або взагалі відмови від надання показів; вчиняти інші кримінальні правопорушення. З огляду на вищевикладене, прокурор просив задовольнити клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, який закінчується 16.11.2025 року. Крім того, прокурор подав до суду клопотання, у якому він, просить суд продовжити строк виконання обов'язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ч. 5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Клопотання обґрунтовує тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку прокурора, у зазначеному випадку метою покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 вищевказаних обов'язків, є запобігання спробам переховуватися від суду під впливом тяжкості покарання, що йому загрожує у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, прокурор зазначив, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які допитані під час досудового розслідування, з метою примусу останніх змінити покази на його користь у спосіб вмовлянь, погроз або підкупу. Також, прокурор вважає, що існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 іншого аналогічного кримінального правопорушення.
У судовому засіданні прокурор подані ним клопотання підтримав та просив їх задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, посилаючись на те, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які він посилається.
Просив суд змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.
Обвинувачений ОСОБА_4 і його адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечували проти продовження дії обов'язків у зв'язку із внесенням застави.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора у повному обсязі, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18.09.2025 року застосовано до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16 листопада 2025 року включно. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 16.10.2025 року обвинуваченому ОСОБА_4 визначено розмір застави у межах 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 393 640 гривень у національній грошовій одиниці. У зв'язку з внесенням визначеною судом застави, ОСОБА_4 звільнено з-під варти з покладенням на нього попередньо встановлених обов'язків відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України (прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну).
Термін тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 та покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язків у зв'язку із внесенням застави спливає у межах судового розгляду кримінального провадження.
Отже, існує необхідність розглянути клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на даній стадії судового провадження у вказаному кримінальному провадженні.
Щодо підстав продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.17 листа №511-550/0/4-13 від 4 квітня 2013 року, розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно.
Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи та причин, про якій йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам кримінального провадження.
Вимоги статті 194 КПК України зобов'язують суд під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. За таких умов суду належить дослідити кожен із зазначених вище критеріїв окремо.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.
Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилятись від слідства (суду).
Щодо обґрунтованості підозри.
Суд звертає увагу на те, що оцінка обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення судом здійснюватиметься після закінчення судового розгляду під час ухвалення вироку. Станом на 05.11.2025 року стадія досудового розслідування завершена та зібрано усі докази, які прокурор вважав достатніми для складення обвинувального акту.
Із змісту обвинувального акту, який надійшов до суду, вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України. В обвинувальному акті зокрема викладене формулювання обвинувачення та фактичні обставини кримінального правопорушення.
Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення судового розгляду, не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень.
Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчиненого інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.
Щодо ризиків кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Таке кримінальне правопорушення є особливо тяжким та передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1ст. 177 КПК України, з моменту застосування цього запобіжного заходу не зменшився та полягає у вірогідності переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання у разі визнання його винними у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також, суд погоджується із доводами прокурора щодо наявності ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 інших кримінальних правопорушень та ризику щодо незаконного впливу на свідків, оскільки на даний час судовий розгляд в даному кримінальному провадженні ще не завершено та докази судом на даний час ще не досліджені в повному обсязі.
Щодо ризику переховування від суду ОСОБА_5 варто вказати.
Так, ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для обвинуваченого наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого, обвинувачується ОСОБА_5 , є особливо тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі.
Важливим аспектом є також те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, за вчинення вказаного злочину КК України не передбачено.
За таких обставин, суддя вважає вірогідним ризик переховування обвинуваченого від суду, з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Щодо ризику впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, то згідно зі ст. 23 КПК України на стадії судового розгляду доказове значення матимуть показання цих осіб, отримані безпосередньо судом саме під час усного допиту у судовому засіданні.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від цих осіб та дослідження їх судом. Указане доводить, що з метою зміни свідками своїх показань на користь обвинуваченого або відмови від дачі показань останній може впливати на вказаних осіб у незаконний спосіб. При цьому суддя також враховує той факт, що обвинувачений обізнані про особи свідків, що свідчить про високу ймовірність здійснення такого впливу.
З урахуванням викладеного суддя вважає, що такий ризик є досить вірогідним та доведеним стороною обвинувачення.
Суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що обвинувачений може здійснити дії, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Щодо ризику продовження вчинення аналогічного або вчинення нового злочину, що передбачений п. 5 ч. 1. ст. 177 КПК України варто зазначити наступне.
Ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України - вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки суду не подано підтверджень щодо наявності у обвинуваченого постійного місця роботи, а отже і сталого джерела доходів, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або створюють фактичну шкоду здоров'ю невизначеному колу осіб, що підтверджує наявність об'єктивного суспільного інтересу в даному кримінальному провадженні.
Отже, суд вважає, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч. 1 статті 177 КПК України, а тому на даному етапі кримінального провадження продовження строку дії запобіжного заходу є об'єктивно необхідним.
З огляду на це, суд вважає допустимим продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою.
Відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Натомість, досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження, належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної поведінки і не зменшить наявні ризики.
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_5 щодо зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід спростовуються вищенаведеними в даній ухвалі обґрунтуваннями суду та аналізом ймовірності вчинення обвинуваченими дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.
За таких обставин, суд не може визнати обґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 та самого обвинуваченого щодо відсутності підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченим вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та не зменшились, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Таким чином, судом встановлено, що запобігання ризику переховування обвинуваченого від суду становить суспільний інтерес, який полягає в забезпеченні відправлення судочинства та забезпеченні правопорядку в умовах дії воєнного стану в Україні. Цей інтерес має значення та виправдовує застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 . Відтак, зважаючи на практику ЄСПЛ, враховуючи характер інкримінованих дій, тяжкість злочину, стадію судового провадження, а саме те, що на даній стадії судового провадження взагалі не в повній мірі досліджено докази кримінального провадження, а також ту обставину, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які існували на момент застосування запобіжного заходу, не зникли та не зменшились, суд вважає, що правові підстави для залишення обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою є беззаперечно обґрунтованими.
Отже, суд вважає за необхідне погодитися саме із доводами прокурора про недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів на даній стадії судового провадження, а тому, з вищевказаних підстав, доцільно залишити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 03 січня 2026 року включно.
Згідно з ч. 4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
У пункті 3 частині 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналізуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий стан обвинуваченого, інші дані про його особу, як того вимагають вимоги ч.4 ст.182 КПК України, та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про неможливість, на теперішній час, визначити обвинуваченому ОСОБА_5 заставу.
Щодо продовження дії обов'язків обвинуваченому ОСОБА_4 у зв'язку із внесенням застави.
Обов'язки, що покладені на обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ухвали суду від 16.10.2025 року припиняють свою дію 16.12.2025 року в межах судового розгляду. Враховуючи, що за своєю суттю застава має на меті забезпечити виконання обвинуваченим покладених обов'язків (ч. 1 ст. 182 та ч. 5 ст. 194 КПК України), а тому останні є необхідною складовою такого заходу забезпечення, а їх виконання - визначеним законом критерієм оцінки поведінки обвинуваченого.
Враховуючи відсутність процесуальних рішень про зміну чи скасування запобіжного заходу у виді застави, запобіжний захід у виді застави на час судового розгляду справи не припинив своєї дії. З урахуванням того, що обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України є заходом забезпечення кримінального провадження та покладаються на обвинуваченого одночасно із застосуванням запобіжного заходу, однак їх термін дії спливає, то обвинуваченому, щодо якого застосовано запобіжний захід у виді застави, необхідно продовжити строк виконання обов'язків, зазначених прокурором у клопотанні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 331, 371, 372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 03.01.2026 року включно.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначати.
Клопотання прокурора про продовження строку виконання обов'язків у зв'язку із внесенням застави обвинуваченому ОСОБА_4 задовольнити.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 2 місяці, тобто до 05.01.2026 року, обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: - прибувати за кожною вимогою до суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Cуддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1