Номер провадження 3/754/4331/25
Справа №754/17904/25
Іменем України
05 листопада 2025 року
суддя Деснянського районного суду м. Києва Банах О.Л., розглянувши матеріали, що надійшли з Деснянського УП ГУ НП в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
23.10.2025 до Деснянського районного суду м. Києва від Деснянського УП ГУ НП в м. Києві надійшли адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_1 .
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 08.10.2025 року серії ВАД №631735, 24.09.2025 року приблизно о 15 годині 00 хвилин громадянин ОСОБА_1 ухилявся від виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, це виразилось у тому, що у школі № 277, за адресою АДРЕСА_2 , його син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив дрібні хуліганські дії, а саме - завдав фізичного болю малолітньому ОСОБА_3 , чим порушив громадський порядок та спокій учнів, чим порушив п.1 ст. 150 СКУ. Чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив, що добре виконує батьківські обов'язки, слідкує за дитиною, забезпечує належні, здорові умови життя, навчання та виховання, жодного разу від виконання батьківських обов'язків не ухилявся, з дитиною має довірливі відносини. Повідомив, що у день, зазначений у протоколі, у його сина стався конфлікт з однокласником, з яким дитина має неприязні відносини. Зазначене жодним чином не свідчить про невиконання ним, як батьком, своїх обов'язків, у зв'язку з наведеним просить закрити провадження по справі.
Суд вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши адміністративний матеріал, дійшов таких висновків.
Так, відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Отже підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність у діях зазначеної особи складу правопорушення, тобто, сукупності передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона).
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
З огляду на те, що ч.1 ст. 184 КУпАП, порушення якої ставиться в провину ОСОБА_1 , є бланкетною, то при розгляді цієї справи необхідно з'ясувати серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм, як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і в постанові суду.
За правилом п. 1 ст. 150 СК України, порушення якого ставиться в провину ОСОБА_1 та про що зазначено у протоколі, - батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Водночас, адміністративний матеріал не містить доказів невиконання ОСОБА_1 зазначених приписів законодавства.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід також узяти до уваги те, що невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно диспозиції ч.1 ст. 184 КУпАП, відповідальність настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
З огляду на матеріали справи про адміністративне правопорушення в діях ОСОБА_1 не вбачається того, що останній не забезпечує необхідних умов життя, навчання та виховання дитини, а отже адміністративний матеріал підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Окрім того суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 року, неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 років до 18 років.
З матеріалів справи вбачається, що синові ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення виповнилось тільки 13 років, тобто він є малолітньою дитиною, тоді як ч. 1 ст. 184 КУпАП встановлена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Суд вважає, що обов'язковому врахуванню підлягає закріплений в Конституції України принцип презумпції невинуватості особи.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
З огляду на встановлені обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд вважає, що сукупністю зібраних та досліджених судом доказів не доведена наявність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення.
Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Як визначено пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018 (5846/17) зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Досліджені в судовому засіданні матеріали справи не доводять поза розумним сумнівом вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Частина 1 ст.7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень ст. 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП виноситься постанова про закриття провадження.
З урахуванням зазначеного вище, приходжу до висновку про необхідність закриття провадження у справі.
За викладеним, керуючись ст.ст. 247 п.1, 284 КУпАП, суддя
Закрити провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя Олена БАНАХ