Номер провадження 1-кс/754/3644/25
Справа № 754/18627/25
Іменем України
05 листопада 2025 року Слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12025100030003044 від 03.11.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України,-
04 листопада 2025 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна із забороною його відчуження, розпорядження та користування, а саме на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, Радунська, 5А, які на праві власності належать: ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), ТОВ «ДІМ ПРЕСИ» (код ЄДРПОУ: 42972922), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ), ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ).
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на те, що 03.11.2025 на спецлінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: місто Київ, вулиця Радунська, 5А.
Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась.
Слід зазначити, що на момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: місто Київ, вулиця Радунська, 5А, доступ до таких приміщень не обмежувався.
Так, 03.11.2025 у період часу з 16 год 48 хв. до 17 год. 05 хв., відповідно до положень ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою врятування майна, а саме: речей, які є доказами вчинення кримінального правопорушення, проведено обшук у нежитловому приміщенні, за адресою: місто Київ, вулиця Радунська, 5А, під час якого виявлено та вилучено: 5 комп'ютерних моніторів, які опечатані бирками, а саме: NPU-1034192, NPU-1034193, NPU-1034194; NPU-1034195; NPU-1034196; 5 системних блоків що опечатано бирками, а саме: NPU -1034197, NPU - 1034198, NPU - 1034199, NPU - 1034200, NРU - 1034193; 5 комп'ютерних мишок чорного кольору, 5 комп'ютерних клавіатур чорного кольору, які поміщено до спеціального пакету №WAR1786160.
Відповідно до постанови старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 04.11.2025 вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100030003044 від 03.11.2025 року.
Додатково, постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 04.11.2025 нежитлові приміщення за адресою: вулиця Радунська, 5А, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025100030003044 від 03.11.2025 року.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належать: ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), ТОВ «ДІМ ПРЕСИ» (код ЄДРПОУ: 42972922), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ), ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ).
На думку прокурора, нерухоме майно за адресою: м. Київ, Радунська, 5А, безпосередньо використовувалося для організації доступу до азартних ігор, тобто було знаряддям вчинення злочину, оскільки саме в ньому було встановлено відповідне обладнання, створені умови для обмеженого доступу клієнтів, забезпечено конфіденційність діяльності.
На переконання прокурора існують обґрунтовані ризики втрати, зміни, перепланування або передачі приміщення іншим особам, що унеможливить встановлення фактичних обставин події та проведення відповідних слідчих дій.
В судове засідання власник вилученого майна не викликався, оскільки матеріали клопотання не містять інформації про його особу.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, приходжу до такого висновку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурор, звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, оскільки майно використовувалось, як знаряддя вчинення ймовірного правопорушення.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об'єктивному встановленню обставин кримінального провадження.
Слідчий суддя також враховує, що відповідно до п.7 ч. 2 ст.131, ч. 3 ст. 132 КПК України арешт майна, як один із заходів забезпечення кримінального провадження, може бути застосований виключно, якщо слідчий, дізнавач, прокурор доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Водночас, обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не підтверджується матеріалами кримінального провадження, доданими до клопотання.
Так, оглянувши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення.
Зокрема, диспозицією ч. 1 ст. 203-2 КК України передбачена відповідальність за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону або випуск чи проведення лотерей особою, яка не має статусу оператора лотерей, або організацію чи функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей, які проводяться в мережі Інтернет.
Жодних доказів на підтвердження здійснення діяльності з організації та проведення азартних ігор за вказаною адресою, матеріали, додані до клопотання, не містять.
Як свідчать матеріали кримінального провадження, під час невідкладного обшуку було вилучено не ігрові автомати, а комп'ютерну техніку (5 моніторів, 5 системних блоків, 5 комп'ютерних мишок, 5 комп'ютерних клавіатур), однак жодних доказів на підтвердження використання її для організації або проведення азартних ігор матеріали провадження не містять. На момент обшуку відвідувачів у приміщенні також не було.
Крім того, у клопотанні не конкретизовано, в якому саме приміщенні з тих, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Радунська, 5А, було проведено обшук та вилучено техніку. Не зміг відповісти на це питання й прокурор у судовому засіданні. Так, як свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, долучена до клопотання, за вказаною адресою розташована ціла низка приміщень з окремими реєстраційними номерами об'єкта нерухомого майна, які мають різні площі, літерацію, типи, та перебувають у власності різних фізичних і юридичних осіб. Однак, у клопотанні не вказано, в якому саме приміщенні з тих, що знаходяться за вказаною адресою, було проведено вилучення майна та кому зазначене приміщення належить на праві власності (володіння, користування). Натомість, прокурор просить накласти арешт із забороною користування та розпорядження на всі приміщення за цією адресою, у тому числі приміщення, які перебувають у власності осіб, які не мають жодного відношення ні до вилученої техніки, ні тим більше, до вчинення ймовірного правопорушення.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд при вирішенні питання про арешт майна зобов'язаний врахувати, щоб такий арешт не призвів до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Натомість, накладення арешту на всі приміщення, у тому числі, які перебувають у власності юридичних осіб, та, вочевидь, можуть використовуватися для провадження підприємницької діяльності, без підтвердження належними доказами факту вчинення кримінального правопорушення та без встановлення власника вилученого майна, - позбавить особу можливості користування та розпорядження своїм майном, а також ведення господарської діяльності, що становитиме безпідставне та непропорційне втручання у гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право вільного володіння своїм майном.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Слідчий суддя також звертає увагу, що до клопотання не долучено ухвалу слідчого судді про надання дозволу на обшук приміщення за адресою: м. Київ, вулиця Радунська, 5А, під час проведення якого було вилучено перелічене у клопотанні майно, що ставить під сумнів законність проведеного обшуку та допустимість отриманих речових доказів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Наведені вимоги законодавства, а також досліджені матеріали кримінального провадження дають слідчому судді підстави для розумного сумніву у вчиненні кримінального правопорушення, яке б могло бути підставою для накладення арешту на майно особи, а також у допустимості отриманих доказів.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Слідчий суддя бере до уваги, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Водночас, прокурор не надав слідчому судді переконливих доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до принципу диспозитивності кримінального провадження, його сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Отже, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном.
Враховуючи викладене, вимоги, передбачені ч.2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя
клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12025100030003044 від 03.11.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України, - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не викликалась в судове засідання, - протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Слідчий суддя: ОСОБА_1