Номер провадження 2/754/7617/25
Справа №754/17146/24
Іменем України
29 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Еліт Фінанс» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.05.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії для особистих потреб, відповідно до умов якого надано кредит у розмірі 200000 грн. з відсотковою ставкою 26 %, з обов'язковим мінімальним платежем у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. 20.09.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача та ТОВ набуло статусу кредитора.
Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 20.09.2021 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем становить 30 425,48 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 30425,48 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 9200 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 11.06.2025 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 28.07.2025 року вказане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін із призначенням судового засідання.
14.08.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що зі змісту позовної заяви та розрахунку розміру комісії, наданих до суду, неможливо встановити яка саме комісія (її вид), за який період та у зв'язку з чим нараховувалась відповідачу. Крім того, з наданих до суду доказів неможливо встановити, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту у випадку прострочення ним сплати чергових платежів, адже відповідальність за прострочення виконання зобов'язання визначена у ст. 625 ЦК України, тоді як з відповідними вимогами позивач до суду не звертався. Представник відповідача вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, а тому умова договору, яка зобов'язує позичальника нести витрати за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій, суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів» та є нікчемною.
Представник відповідача вказала, що згідно виписки по кредитному договору відповідачем було сплачено в рахунок комісії за обслуговування кредиту грошові кошти в розмірі 13 742,79 грн. Також, згідно вказаної виписки по кредитному договору, відповідачем було сплачено в рахунок обслуговування кредитної картки грошові кошти в розмірі 4001,48 грн. Крім того, згідно даної виписки по кредитному договору, відповідачем було сплачено кошти в рахунок послуги СМС-інформування в розмірі 195,00 грн.
Представник відповідача зауважує, що позивачем було включено в кредитний договір комісію за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування та послугу з СМС-інформування і вказані кошти списувались з рахунку клієнта, що суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів". Таким чином, оскільки відповідачем було сплачено за період дії Кредитного договору комісію за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування та послугу з СМС-інформування, що є незаконним, то ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по сумі кредиту. Враховуючи вищевикладене, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 12 486,21 грн. (30425,48 грн. - 13742,79 грн. (розрахунково-касове обслуговування) - 4001,48 грн. (комісія за обслуговування основної картки) - 195,00 грн. (плата за СМС-інформування) = 12486,21 грн.
Представник відповідача також заперечила проти розміру заявлених витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак вартість правничих послуг в розмірі 9 200,00 грн в даному випадку є завищеною. Так, з боку адвоката не потребувало значного часу для надання такої консультації, вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою. До того ж, як зазначено в Акті № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 на правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини витрачено 2 години, вартість послуг склала 4000 грн., але позовна заява не містить жодних посилань на висновки (постанови) Верховного Суду так і на рішення Європейського суду з прав людини. Окрім цього, згідно Єдиного реєстру судових рішень, який міститься у вільному доступі, містяться рішення в аналогічних справах, де ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" зверталось до боржників з аналогічними позовами, правова допомога надавалася за тим же самим Договором № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, тобто, аналогічні послуги в аналогічних справах до інших боржників. Також, до матеріалів позову, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» долучило платіжну інструкцію № 4952, з якої вбачається, що ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" було сплачено 9200,00 грн. за надання правової допомоги згідно договору. Проте, цю саму платіжну інструкцію позивач надавав разом з іншими справами, що підтверджується рішенням судів.
Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю
26.08.2025 року до суду надійшла відповідь представника позивача Наваренко В.Г., в якій представник позивача зазначає про правомірність встановлення умов щодо комісії у кредитних договорах, помилковість тверджень відповідача в цій частині, а також щодо наявності належних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу.
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надавши заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність, проти винесення заочного рішення суду не заперечує.
Відповідач, належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду у встановленому законом порядку за місцем своєї реєстрації, у судове засідання не з'явилася, про поважність причин неявки суд не повідомила.
Враховуючи обставини справи, наявність відзиву та відповіді на відзив, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступник підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.05.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії для особистих потреб, відповідно до умов якого надано кредит у розмірі 200000 грн., з відсотковою ставкою 26 %, з обов'язковим мінімальним платежем у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
20.09.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача та ТОВ набуло статусу кредитора.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором відповідача, станом на 20.09.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 30425,48 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26874,25 грн., заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 3551,23 грн.
Відповідно до Договору факторингу № 3 від 20.09.2021 року та акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 року, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525,526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно дост. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
Судом встановлено, і даний факт не оспорював ся стороною відповідача, що відповідач отримувала кредитні кошти, користувалась ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано Товариством.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 дійшов висновку, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Надаючи оцінку доказам, пов'язаних із правильністю здійсненого позивачем розрахунку, а також доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд установив наступне.
Так, загальний розмір заборгованості позивачем розраховано станом на 20.09.2021 року в сумі 30 425,48 грн., який заявлено до стягнення, без деталізації за кожною зі складових.
Проте, зі змісту виписки по рахунку позичальника, яка є первинним бухгалтерським документом, убачається, що відповідачу щомісячно нараховувалися та з її рахунку списувалися гроші за розрахунково-касове обслуговування основної картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ) на загальну суму 13 742,79 грн., а також коміся за обслуговування основної картки в розмірі 4001,48 грн., а також плата за СМС-інформування в розмірі 195,00 грн., а всього 17 939,27 грн.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимогЗакону України «Про споживче кредитування»та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другоюстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.п. 5.4 Акцепту та Оферти Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка») від 18.05.2016 року, протягом строку користування сумою кредиту для програми «Моментальна розстрочка на карту» клієнт щомісяця сплачує банку комісійну винагороду за надання (інформації) виписок за рахунком СПЗ, в розмірі та на умовах, визначених в Додатку №4 до Договору.
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення п.п. 5.4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Аналогічні висновки суд вважає можливим застосувати і до нарахувань комісії за обслуговування основної картки та плати за СМС-інформування.
Таким чином, суд встановив, що положення Оферти на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Акценту пропозиції на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.05.2016 року, а також довідки про умови кредитування не містять умови кредитного договору щодо порядку та розміру нарахування комісії та неустойки. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісій та плати за СМС-інформування, а також неустойки позивачем не надано.
Таким чином, суд вважає, що сплачені відповідачем кошти за вказані послуги у загальному розмірі 17 939,27 грн. безпідставно було спрямовано першим кредитором на погашення комісії та неустойки.
З огляду на наведене, враховуючи черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту станом на 20.09.2021 року у розмірі 8 934,98 грн. (26 874,25 грн. (витрати відповідача згідно виписки) - 17 939,27 грн. (погашення кредиту згідно виписки)).
Що ж стосується стягнення з відповідача решти суми в розмірі 3551,23 грн., то суд зазначає наступне.
Так, суд звертає увагу, що у виписці з додатку до договору факторингу № 3 від 20.09.2021 року та у розрахунку заборгованості, складеному позивачем, зазначено однакову загальну суму заборгованості ОСОБА_1 перед кредитором, однак складові цієї суми є різними, незмінною є лише сума тіла кредиту.
Так, відповідно до додатку до договору факторингу № 3 від 20.09.2021 року, відповідач мала залишок по тілу кредиту в розмірі 26 874,25 грн., залишок по відсотках - 0,00 грн., залишок по комісіях - 0,00 грн., залишок заборгованості за штрафними санкціями - 3551,23 грн.
Тобто, первісним кредитором на момент переуступки права вимоги сума 3551,23 грн. була визначена саме як штрафні санкції і саме в такому статусі позивач набував право вимоги на цю суму.
В той же час, згідно п. 15 і п. 18 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи дату укладення договору факторингу 20.09.2021 року, нарахування штрафних санкцій є протиправним, а тому у стягненні вказаної суми належить відмовити. При цьому судом відхиляється складений позивачем розрахунок заборгованості, складений вже після укладення договору факторингу, як такий, що суперечить самим умовам цього договору в частині складових сум боргу.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 року у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 року у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача залишок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 934,98 грн. В іншій частині позовних вимог належить відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 889,23 грн.
Крім того, позивачем заявлено про стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 9200,00 грн.
Так, згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року № 03-07/24, укладеного ТОВ «ФК «Еліт Фінас» з адвокатом Литвиненко О.І., акт приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю від 18.09.2020 серії КС № 9438/10 на ім'я Литвиненко О.І. та платіжну інструкцію від 01.10.2024 № 4952 про сплату адвокату Литвиненко О.І. згідно з договору від 03.07.2024 № 03-07/24 про надання правничої допомоги 9200,00 грн. (а.с.26-31).
Наданий акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15.07.2024 року не може бути прийнятий судом, оскільки відповідно до нього адвокатом надано послуги по справі за позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В той же час, жодних доказів зміни відповідачем прізвища матеріали справи не містять. Інших реквізитів, за якими можна було б ідентифікувати даний акт як такий, що встановлює надання адвокатом послуг саме у даній справі, акт не містить.
Також, суд не може прийняти як належний доказ сплати позивач за правову допомогу у даній конкретній справі суми 9200,00 грн. за платіжною інструкцією № 4952 від 01.10.2024 року, оскільки вона також не містить жодних реквізитів її ідентифікації надання правової допомоги саме у справі з вимогами до ОСОБА_1 .
Крім того, за даними ЄДРСР вказана платіжна інструкція неодноразово пред'являлась позивачем в якості доказу оплати правової допомоги, а саме у справах № 646/2337/25, № 177/838/25, № 629/1773/25, № 204/3279/25, № 629/1598/25, № 377/1131/24, № 367/4463/25, № 381/5716/24, № 331/335/25, що включає можливість її врахування у даній справі.
З урахуванням наведеного, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265, 268, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Фінанс» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222,заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 934,98 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 889,23 грн.
В інщій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: