ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4192/25
провадження № 2/753/5466/25
(ЗАОЧНЕ)
05 вересня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Котвицького В.Л., за участі секретаря судового засідання Зеленої К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,
Позивач у лютому 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.08.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , яке видане 14.08.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції в м. Донецьк.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , про що в реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції в м. Донецьк у книзі записів народження зроблено актовий запис за №126 02.02.2011. Цей факт підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .
З 2015 року батько дитини не жив з позивачем та їх малолітнім сином. Шлюб було розірвано рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.11.2015 №185/10213/15-ц, яке набрало законної сили 08.12.15.
Після розірвання шлюбу позивач з сином переїхала на постійне місце проживання до м. Києва, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3002-5000036617 від 19.02.2019. Житлові умови засвідчені в акті обстеження умов проживання ССДС ДРДА в м. Києві від 27.09.2019, які на цей час не змінились.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва справа №753/7983/18 (провадження №2/753/1444/20) від 16.01.2020 було призначено графік зустрічей батька з дитиною за бажанням та з урахуванням думки дитини.
Зустрічі були нерегулярні, не за графіком та виключно за власною волею відповідача. Дитина фактично не спілкується з батьком з березня 2022 року. ОСОБА_2 з березня 2022 року проживає в Німеччині. Окрім ОСОБА_4 він має ще двох неповнолітніх дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 виповнюється 14 років. Відповідно до частини 3 статті 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до доданих до позову документів (акт обстеження умов проживання ССДС ДРДА в м. Києві від 27.09.2019, довідка з місця роботи, довідка з гімназії), за місцем проживання сина створені належні умови для проживання та розвитку, дитина навчається в гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов №315 м. Києва, має високі успіхи у навчанні, неодноразово відзначався грамотами. Дитина доглянута, нормально розвивається, виявляє прихильність до матері, яка опікується ним. Батько дитини участі у вихованні дитини не приймає.
Так, відповідно до довідок з гімназії №315 м. Києва 2019-2024 років, зазначено, що батько учня ОСОБА_3 за час навчання дитини жодного разу не був у школі, не відвідує батьківських зборів, не спілкується з класним керівником, не цікавиться навчанням дитини та станом його здоров'я.
Позивач має самостійний заробіток, який достатній для утримання дитини, що підтверджується довідкою з місця роботи. Позивач самостійно несе усі витрати по утриманню сина, при цьому неодноразово в останній період зверталася до відповідача з проханням прийняти участь в утриманні їх спільного сина, однак звернення позивача залишено відповідачем без задоволення. Розмір аліментів на дитину був визначений за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва № справи 755/19161/18, провадження №2/755/775/19, яке набрало законної сили 03.08.2019 і на даний час становить 1 600,00 грн.
07.07.2023 син сторін зазнав тяжкої внутрішньої черепно-мозкової травми, а саме - лінійний перелом тім'яної кістки черепа у переході на скроневу кістку праворуч. Дитина знаходиться на обліку у невропатолога, про що свідчить копія довідки з лікарні, тому потребує регулярного виїзду на відпочинок у спокійній обстановці.
Позивач має намір забезпечити повноцінний відпочинок сину в травні-червні, серпні та жовтні 2025 року в Італії та у Франції з лікувальною метою - для зміцнення фізичного стану дитини, покращення його здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків.
Крім того, дитина планує навчання у Чехії, тому у 2025-2026 роках плануються поїздки на мовні курси та табори цієї країни.
Умовами батька, є щоб дитина сама просила його про надання дозволу на виїзд. Так, у травні 2024 року ОСОБА_4 просив надати йому дозвіл на відпочинок у Туреччині, батько пообіцяв зробити, але не виконав свою обіцянку. Також, батько дитини з березня 2022 року проживає в Німеччині, у зв'язку з чим позивач не має можливості отримати від нього письмову згоду. Спілкування за відповідними месенджерами не відбувається, що свідчить про байдужість батька.
Ці обставини стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 19.03.2025 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22.05.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання з'явилася, позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу у письмовому провадженні, проти проведення заочного розгляду справи не заперечила.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив, правом на відзив не скористався.
Від Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов лист, в якому зазначено, що згідно з ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років визначається нею самою. Синові сторін у справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже є повних чотирнадцять років, зв'язку з чим третя особа не має правових підстав надавати висновок у цій справі про визначення місця проживання дитини та про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька. У зв'язку з чим Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації просила суд слухати справу без участі їхнього представника та винести рішення з максимальним врахуванням інтересів дитини.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. ст. 223, 280 ЦПК України, за відсутності заперечень сторони позивача, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши докази наявні в матеріалах справи та надавши їм відповідну оцінку, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14.08.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , яке видане 14.08.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції в м. Донецьк.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , про що в реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції в м. Донецьк у книзі записів народження зроблено актовий запис за №126 02.02.2011. Цей факт підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .
З 2015 року батько дитини не жив з позивачем та їх малолітнім сином. Шлюб було розірвано рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.11.2015 №185/10213/15-ц, яке набрало законної сили 08.12.15.
Після розірвання шлюбу позивач з сином переїхала на постійне місце проживання до м. Києва, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3002-5000036617 від 19.02.2019. Житлові умови засвідчені в акті обстеження умов проживання ССДС ДРДА в м. Києві від 27.09.2019, які на цей час не змінились.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва справа №753/7983/18 (провадження №2/753/1444/20) від 16.01.2020 було призначено графік зустрічей батька з дитиною за бажанням та з урахуванням думки дитини.
ОСОБА_2 з березня 2022 року проживає в Німеччині. Окрім ОСОБА_4 він має ще двох неповнолітніх дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 виповнилося 14 років. Відповідно до частини 3 статті 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до доданих до позову документів (акт обстеження умов проживання ССДС ДРДА в м. Києві від 27.09.2019, довідка з місця роботи, довідка з гімназії), за місцем проживання сина створені належні умови для проживання та розвитку, дитина навчається в гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов №315 м. Києва, має високі успіхи у навчанні, неодноразово відзначався грамотами. Дитина доглянута, нормально розвивається, виявляє прихильність до матері, яка опікується ним. Батько дитини участі у вихованні дитини не приймає.
Так, відповідно до довідок з гімназії №315 м. Києва 2019-2024 років, зазначено, що батько учня ОСОБА_3 за час навчання дитини жодного разу не був у школі, не відвідує батьківських зборів, не спілкується з класним керівником, не цікавиться навчанням дитини та станом його здоров'я.
Позивач має самостійний заробіток, який достатній для утримання дитини, що підтверджується довідкою з місця роботи. Позивач самостійно несе усі витрати по утриманню сина, при цьому неодноразово в останній період зверталася до відповідача з проханням прийняти участь в утриманні їх спільного сина, однак звернення позивача залишено відповідачем без задоволення. Розмір аліментів на дитину був визначений за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва № справи 755/19161/18, провадження №2/755/775/19, яке набрало законної сили 03.08.2019 і на даний час становить 1 600,00 грн.
07.07.2023 ОСОБА_6 зазнав тяжкої внутрішньої черепно-мозкової травми, а саме - лінійний перелом тім'яної кістки черепа у переході на скроневу кістку праворуч. Дитина знаходиться на обліку у невропатолога, про що свідчить копія довідки з лікарні, тому потребує регулярного виїзду на відпочинок у спокійній обстановці.
Позивач зазначає на намір забезпечити повноцінний відпочинок сину в травні-червні, серпні та жовтні 2025 року в Італії та у Франції з лікувальною метою - для зміцнення фізичного стану дитини, покращення його здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків.
Крім того, дитина планує навчання у Чехії, тому у 2025-2026 роках плануються поїздки на мовні курси та табори цієї країни.
Стосовно вимоги про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю суд зазначає на таке.
Ураховуючи дату народження неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він досягнув 14-річного віку.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За змістом ст. 6 СК України, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно з частиною першою статті 161 ЦК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17.05.2023 у справі №351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, необхідно було відмовити. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28.01.2021 у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28.09.2022 у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)».
Дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Встановлені обставини справи вказують на те, що між сторонами не існує спору, дитина до та після розірвання шлюбу між батьками залишилась проживати із матір'ю й після досягнення чотирнадцяти років залишилася проживати з нею за власною волею без примусу. Нормами ст.ст. 141, 160, 161 СК України не передбачено прав позивача визначати місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років. Тобто як у позивача, так і у відповідача, відсутнє право визначати місце проживання такої дитини.
Установивши, що законом не передбачено можливості визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, з одним із батьків, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Стосовно позовної вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька слід зазначити наступне.
На підставі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За приписами ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або у супроводі осіб, які ними уповноважені.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За умовами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення виїзного документа для виїзду неповнолітніх дітей, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за нотаріальною згодою обох батьків або законних представників батьків чи дітей у разі перебування дитини на обліку у відповідному державному органі. У випадку, коли один із батьків відсутній або ухиляється від надання згоди, виїзд може бути дозволено на підставі рішення суду.
Вказані вимоги повністю кореспондують приписам п.18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 №231, згідно з яким оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріально посвідченої згоди батьків (законних представників батьків або дітей), а у разі, коли батьки не дійшли згоди між собою - на підставі рішення суду, засвідченого відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків, зокрема у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.
З наведеного необхідно зробити висновок, що виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон не обмежується законом, а законом лише встановлюється певний порядок оформлення такого виїзду.
Частина 1, стаття 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989, яка ратифікована для України 27.09.1991, передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина забезпечується таким захистом і піклуванням, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 дитині законами або іншими заходами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, духовно, морально і соціально у здорових і нормальних умовах свободи і гідності.
Станом на сьогоднішній день, батьки зобов'язані брати участь у вихованні своєї дитини, виходячи із власної ініціативи, закладаючи основи здоров'я, нормального відновлення дитини до основних життєвих засад, розвитку інтелектуальних здібностей.
Позивач та її дитина є громадянами України, мають постійне місце проживання в Україні, постійно мешкають за зазначеною у позовній заяві адресою. Позивач має належні доходи, стабільне місце роботи, що підтверджується довідками.
Таким чином, суд приходить до висновку, що виїзд дитини за кордон, враховуючи те, що батько дитини з березня 2022 року не перебуває в Україні, не бере участі у вихованні сина та не цікавиться його життям, не суперечить інтересам дитини, оскільки спрямований на реалізацію її законних прав.
При цьому суд враховує той факт, що увесь час розгляду цієї справи (проведено чотири судових засідання) судом вживалися усі можливі заходи щодо інформування відповідача про її хід передбаченими процесуальним законом способами, проте відповідач свою позицію щодо предмету позову не висловив, відзиву на позов не надав. Тим самим, фактично підтвердивши позицію позивача щодо неможливості вчасно отримати нею необхідний дозвіл батька на виїзд дитини за кордон.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про те, що відповідач своїх обов'язків в частині забезпечення інтересів своєї дитини, в тому числі права на відпочинок та лікування за кордоном, належним чином не виконує, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька до досягнення дитиною16 років, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 610, 611, 624, 625, 629, 1046, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька - задовольнити частково.
Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозвіл на виїзд сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон України на відпочинок та навчання без дозволу (без згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку (по ІНФОРМАЦІЯ_4 включно).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення суду складено 05.09.2025.
Суддя В.Л. Котвицький