Справа № 120/10157/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
05 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
у липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №5 від 05.01.2024 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 та видати новий наказ, яким у відповідності з чинними нормами законодавства України, та на підставі підзаконних нормативних актів солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити на посаду згідно штатного розпису військової частини НОМЕР_2 з "02" березня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 березня 2024 року №61 в частині визначення вислуги років ОСОБА_1 у кількості 05 місяців та, як наслідок, в частині проведених розрахунків та встановити вислугу років ОСОБА_1 у кількості двох років, а також здійснити перерахунок та виплату, грошового забезпечення (основних та додаткових його видів) з урахуванням вислуги у кількості двох років, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволено, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Так, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду у справах №120/6567/25, №120/4880/24 та пов'язаний з виконанням вказаних судових рішень.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №120/6567/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №5 від 05.01.2024 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 видати новий наказ, яким у відповідності з чинними нормами законодавства України, та на підставі підзаконних нормативних актів солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити на посаду згідно штатного розпису військової частини НОМЕР_2 з "02" березня 2022 року.
При цьому, ухвалою суду від 23.06.2025 року задоволено заяву представника позивача про встановлення судового контролю. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 в строк до 22.08.2025 подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №120/6567/24.
Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року в справі №120/4880/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 березня 2024 року № 61 в частині визначення вислуги років ОСОБА_1 у кількості 05 місяців та, як наслідок, в частині проведених розрахунків. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 встановити вислугу років ОСОБА_1 у кількості двох років, а також здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових його видів) з урахуванням вислуги у кількості двох років, врахувавши при цьому раніше виплачені суми. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Таким чином, з наведених вище обставин слідує, що спірні правовідносини, про які позивач зазначає в позовній заяві в даній справі, фактично виникли у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням рішення суду від 19.02.2025 у справі № 120/6567/24, яке набрало законної сили, та від 05.05.2025 у справі № 120/4880/24.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Колегія суддів, проаналізувавши предмет позову у цій справі, дійшла висновку, що він фактично спрямований на виконання інших судових рішень, а саме від 19.02.2025 у справі №120/6567/24 та від 05.05.2025 у справі №120/4880/24.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному статтями 382 та 383 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, зазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача щодо належного виконання рішення суду шляхом подання нового позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.12.2020 у справі №826/13146/18, вирішуючи подібний спір пов'язаний із виконанням судового рішення зазначив про те, що у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відтак, ініційований позивачем спір не може бути вирішеним як адміністративним судом, так і в інших судових юрисдикціях, оскільки стосується вимог про зобов'язання відповідача виконати у бажаний для позивача спосіб чинне рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2025 в справі №120/6567/25 та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 в справі №120/4880/24.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, у апеляційній скарзі не зазначено.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.