вул. Шевченка, 41а, селище Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200
тел. (05341) 9 17 39,e-mail: inbox@sm.pl.court.gov.ua, web: https://sm.pl.court.gov.ua
ідентифікаційний код 02886143
Справа №547/735/20
Провадження №2/547/15/25
05 листопада 2025 року с-ще Семенівка, Полтавська область
Семенівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді В.Ф.Харченка,
за участі секретаря судового засідання О.О.Харченко,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Л.В.Колода (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування 1/2 частки громадського будинку недійсним, виділення та визнання права власності на 1/4 частку громадського будинку,
представники відповідача ОСОБА_2 - адвокати Г.І.Марченко, В.О.Репецький,
21.05.2025 Семенівським районним судом Полтавської області поновлено провадження у справі на стадії підготовчого судового засідання, яка первинно надійшла до суду у липні 2020 року з первісною позовною заявою ОСОБА_2 .
16.09.2025 Семенівським районним судом Полтавської області закрито підготовче судове засідання.
Після передачі справи за підсудністю із Семенівського районного суду Полтавської області до Глобинського районного суду Полтавської області, зміни головуючих суддів, прийняття 29.10.2020 первісної позовної заяви ОСОБА_2 до провадження Глобинського районного суду Полтавської області, ініціювання зміни 26.01.2021 первісних позовних вимог ОСОБА_2 (додано встановлення факту спільного проживання з 01.09.2004 - 01.08.2017), прийняття 24.02.2021 до провадження зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , ініціювання 28.07.2021 уточнення первісної позовної заяви, закриття 05.08.2021 підготовчого судового засідання за первісним і зустрічним позовами, залишення 08.12.2021 без розгляду первісної позовної заяви ОСОБА_2 , залишенням без змін 27.04.2023 Полтавським апеляційним судом ухвали суду від 08.12.2021 про залишення без розгляду первісної позовної заяви ОСОБА_2 , вжиття 23.04.2021 заходів забезпечення позову, передачі 22.06.2023 справи із Глобинського районного суду Полтавської області за підсудністю до Семенівського районного суду Полтавської області, зупинення і поновлення провадження у справі, закриття підготовчого судового засідання Семенівського районного суду Полтавської області 16.09.2025, предметом позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (зустрічного позову) є:
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини громадського будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці, який в цілому складається з: критого ринку літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м., серії ННВ № 867396, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. 11.04.2018, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- виділити та визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину громадського будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці, який в цілому складається з: критого ринку літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що частина вказаного будинку була придбана ОСОБА_2 15.05.2008 за договором купівлі-продажу під час їх спільного проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу. Тому це нерухоме майно є їх спільною сумісною власністю. Даруючи 11.04.2018 це майно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 розпорядилася майном без згоди ОСОБА_1 як співвласника. Це є підставою для визнання договору дарування недійсним.
ОСОБА_1 в порядку поділу 1/2 частки будівлі просить поділити будівлю між ним та ОСОБА_2 , виділивши йому 1/4 ідеальну частку вказаної будівлі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , представник ОСОБА_2 - адвокат В.О.Репецький у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явилися повторно, відповідачі не отримують повістки за своїми зареєстрованими місцями проживання, ОСОБА_4 отримав повістку у суді тощо.
У справі є письмові заяви представників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по суті справи щодо спільності чи не спільності майна, джерел доходів кожного з них, доведення та заперечення проти джерел придбання спірного майна, суті та цільового призначення аліментів на утримання дитини, ініціювання ОСОБА_2 у первісному позові однієї з позовних вимог, яка є другою позовною вимогою у зустрічній позовній заяві тощо.
Як наслідок суд, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), розглядає справу за відсутності відповідачів (представника відповідача) незалежно від причини неявки.
У судових засіданнях представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Л.В.Колода позов підтримала повністю. Наголосила, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із вересня 2006 року до травень 2017 року встановлений двома рішенням Октябрського районного суду м. Полтави. Перше з них у 2017 році ініціювала ОСОБА_2 , а друге у 2023 році ініціював ОСОБА_1 . На факт їх спільного проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу також є посилання у первісній позовній заяві ОСОБА_2 та заяві ОСОБА_2 про зміну предмету первісного позову. З цих підстав її заяви у договорі купівлі-продажу і у договорі дарування про те, що вона не перебуває у фактичних шлюбних відносинах, є недостовірними. Придбана не її ім'я 1/2 частина нежитлової будівлі є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вона протиправно розпорядилася нею без згоди ОСОБА_1 . Спільна 1/2 частка будівлі має буди виділена для ОСОБА_1 в ідеальній 1/2 частці. Це складає 1/4 частку будівлі.
Щодо змагальності цивільного судочинства
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК). Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Тобто процесуальний обов'язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних доказів (письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів, показань свідків) покладено саме на позивача, якщо відповідач проти позову заперечує. Такий самий обов'язок зберігається і у разі відсутності заперечень на позов.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2, ст. 89 ЦПК).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК).
Вивчивши матеріали справи і надані до суду дані і докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21.06.2017 у справі № 554/3947/17, провадження № 2-о/554/143/2017 (окреме провадження) заяву ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу задоволено; встановлено факт, що має юридичне значення - проживання однією сім'єю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як жінки та чоловіка з 01.09.2006 без реєстрації шлюбу. Заява подана ОСОБА_2 з метою визначення статусу спільного майна. ОСОБА_1 , як заінтересована особа, з вимогами заяви погодився. Суд встановив факт проживання у фактичних сімейно-шлюбних стосунках заявника із заінтересованою особою.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2020 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.06.2017 та постанову Полтавського апеляційного суду від 18.09.2019 скасовано; заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, залишено без розгляду; роз'яснено ОСОБА_2 право звернутися до суду з позовом у позовному провадженні.
Верховний Суд зазначив, що звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_2 просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 вересня 2004 року, обґрунтовуючи свою заяву тим, що відсутність встановленого такого факту позбавляє можливості вирішити майнові питання сторін у порядку статті 74 СК України, тобто вирішити питання права власності на майно, придбане сторонами під час спільного проживання. У заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 зазначала, що встановлення факту необхідне для реалізації її прав як дружини, зокрема, щодо права на спільне майно, грошові кошти та інші майнові блага, набуті в період спільного проживання ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 . Таким чином, факт, про встановлення якого просила заявник, не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви, вбачається, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження, зокрема, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо поділу майна, придбаного та набутого ними під час спільного проживання.
У первісній позовній заяві у цій справі представник ОСОБА_2 збільшувала 26.01.2021 позовні вимоги у спосіб встановлення спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_1 однієї сім'ї без реєстрації шлюбу у період з 01.09.2004 по 01.08.2017.
Отже позиція відповідачки ОСОБА_2 її про спільне проживання із ОСОБА_1 однією сім'ї без реєстрації шлюбу у період з 01.09.2006 по 01.08.2017 була і є послідовною та сталою.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21.01.2025 у справі № 547/809/23, провадження № 2/554/460/2025 (позовне провадження), яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання у фактичних сімейно-шлюбних стосунках задоволено: встановлено факт проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01 вересня 2006 року по травень 2017 року. Суд встановив, що в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01.06.2006 по травень 2017 року придбали майно, що є спільною сумісною власністю. Зокрема, 15.05.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого ОСОБА_5 придбала у власність 1/2 частину нежитлової будівлі критого ринку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з критого ринку загальною площею 969,1 кв.м. Підтвердженням даного факту є договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі критого ринку серії НМТ № 365855, посвідчений приватним нотаріусом Семенівського районного нотаріального округу Полтавської області Литвин M.I. Договір купівлі-продажу було укладено на ім?я дружини за спільною згодою подружжя.
Отже доводи ОСОБА_1 про його спільне проживання з ОСОБА_2 однією сім?єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу у період з 01 вересня 2006 року по травень 2017 року доведено як вказаними судовими рішеннями, так і письмовими заявами ОСОБА_2 по суті справи щодо первісного позову у цій справі.
За договором купівлі-продажу від 15.05.2008 покупець ОСОБА_2 придбала у продавця ОСОБА_6 1/2 частину нежитлової будівлі критого ринку, що розташована в АДРЕСА_1 , площа 969,1 кв.м., літер ОСОБА_8 ствердила, що на момент підписання договору в зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах не перебуває, 1/2 частину нежитлової будівлі критого ринку купує за власні кошти в особисту власність. Нотаріус роз'яснив сторонам зміст статей 60, 65, 74 Сімейного кодексу України. Продаж вчинено за 28650,00 грн.
ОСОБА_9 пояснила, що продавець ОСОБА_6 є братом позивача ОСОБА_1 , що цілком узгоджується із продажем будинку "цивільній" дружині свого брата.
За договором дарування від 11.04.2018 дарувальник ОСОБА_2 передала безоплатно в дар обдаровуваному ОСОБА_3 вказану 1/2 частку громадського будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці, який в цілому складається з: критого ринку літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м. Дарунок оцінено в 151615,00 грн з посиланням на висновок про аналогічну ринкову вартість, що складений 29.09.2018 ТОВ "Мегаполіс і партнери".
Договір містить застереження, що будівля не є спільною сумісною власністю, є особистою приватною власністю дарувальника оскільки вона на момент купівлі в зареєстрованому або фактичному шлюбі не перебувала. Нотаріус роз'яснив сторонам зміст статей 203, 229, 230, 231, 233, 234, 235, 334, 377, 717, 721, 727 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Зміст вказаних договорів у частині не перебування ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах на час вчинення кожного з них спростовано вказаними рішеннями судів та позицією ОСОБА_2 щодо первісного позову у цій справі.
Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України (далі СК України) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 60-63, 65, 67, 69, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2023, у справі № 547/615/21 виснував таке.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тлумачення статті 74 СК України свідчить, що нею регулюються тільки майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
У первісній позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що за період 01.01.2000 - 30.04.2008 вона отримала готівкові і безготівкові надходження від ОСОБА_10 у загальній сумі 528000,00 доларів США. Тому мала достатні фінансові можливості і придбала 1/2 частку нежитлової будівлі за свої особисті кошти. Дохід ОСОБА_1 за період вересень 2006 року - червень 2017 року склав 92402,53 грн заробітної плати. За такий самий період надходження на гривневий рахунок ОСОБА_1 у АТ КБ "ПриватБанк" склав по кредитній карті 106525,05 грн, по дебетових картах - 1021,00 грн і 3550001,00 грн. Остання сума є позикою від ОСОБА_11 . Як наслідок у період придбання ринку ОСОБА_1 офіційно був неплатоспроможним, не отримував доходів і жив за рахунок особистих доходів ОСОБА_2 , які вона отримувала як аліменти на утримання дочки від ОСОБА_10 .
ОСОБА_1 заперечував проти таких доводів оскільки аліменти, одержані ОСОБА_2 від ОСОБА_12 на утримання їх спільної дочки ОСОБА_13 , є власністю дитини і використовуються виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Виписки з банківського рахунка ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк" за період, зокрема, 01.01.2004 - 01.05.2008 свідчать, що щомісяця на її рахунок надходило по 6000,00 доларів США від ОСОБА_12 . Призначення переказу (платежу) не вказано.
Згідно договору про утримання в період вагітності та оплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини від 10.06.1999, ОСОБА_10 зобов'язався, зокрема, надавати ОСОБА_2 щомісячне утримання до досягнення очікуваною дитиною сторін віку 16 років у розмірі 5000,00 доларів США. Це утримання вважається аліментами на утримання дитини. ОСОБА_2 не має права використовувати отримані кошти на інші цілі, окрім утримання, виховання та розвитку спільної дитини ОСОБА_12 та ОСОБА_2 . Всі отримані кошти, які не будуть використані ОСОБА_2 за цільовим призначенням, повинні бути збережені та передані дитині після досягнення повноліття.
Згідно свідоцтва про народження від 03.04.2000 ОСОБА_13 є дочкою ОСОБА_12 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_12 заявою від 24.04.2019 підтвердив, що у період 03.01.2000 - вересень 2016 року щомісячно перераховував ОСОБА_2 утримання у сумі не менше 5000,00 доларів США.
Отже щомісячне отримання ОСОБА_2 6000,00 доларів США від ОСОБА_12 є коштами на утримання їх спільної дочки ОСОБА_14 , які ОСОБА_2 могла і повинна була витрачати лише для дитини. Різниця щомісяця від надходжень і аліментів складала 1000,00 доларів США (6000 - 5000).
Відповідно до чинної у вказаний період ч. 1 ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
Згідно листа та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 06.05.2020 № 4342/5/99-00-02-10-05 ОСОБА_1 у 2006 році отримав доходи у вигляді заробітної плати 7513,34 грн, у 2007 році - 27956,20 грн, у 2008 році - 19226,34 грн. ОСОБА_2 не мала доходів у вказані 2006, 2007 і 2008 роки.
Судові не надано будь-яких доказів щодо наявності у ОСОБА_1 сум доходів до 2006 року за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, але це не є безумовним доказом їх відсутності для особи, яка у 2006 році досягла 40-річного віку.
Такий самий висновок суд застосовує і стосовно ОСОБА_2 , яка у 2006 році досягла 32-річного віку.
Водночас згідно трудової книжки ОСОБА_1 протягом 15.05.2001 - 27.09.2005 він обіймав посаду фінансового директора ПП "ТД Гетьман", а протягом 16.01.2006 - 25.05.2006 - помічника-консультанта народного депутата України з поширенням дії Закону України "Про державну службу". Загальновідомо, що працівник за трудовим договором отримує заробітну плату.
Як наслідок суд робить висновок, що доводи ОСОБА_2 про неплатоспроможність чи обмежені фінансові можливості ОСОБА_1 , що передували укладенню нею 15.05.2008 договору купівлі-продажу спірної 1/2 частки нежитлової будівлі у селищі Семенівка - спростовано.
До початку періоду їх спільного проживання, протягом періоду їх спільного проживання і станом на 15.05.2008 кожен з них був платоспроможним. ОСОБА_15 .Баберею значно більших грошових сум від ОСОБА_12 на утримання дочки ОСОБА_14 (можливо й за не дотриманням нею умови про витрачання коштів лише для дочки) не є достатнім для висновку суду про те, що спірна частка будівлі придбана ОСОБА_2 за її особисті кошти (заощадження).
Суд нагадує довод ОСОБА_9 , що продавцем за договором від 15.05.2008 був брат позивача.
Відтак ОСОБА_2 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності із ОСОБА_1 .
Отже, з урахуванням зазначених норм СК України, змісту рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.06.2017 у справі № 554/3947/17 (окреме провадження), рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.01.2025 у справі № 547/809/23 (позовне провадження), а також змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 у цій справі, суд робить висновок, що усе майно, яке було придбане ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 упродовж вересня 2006 року - травня 2017 року, належить їм на праві спільної сумісної власності. Виняток складає лише майно, на яке поширюється режим особистої приватної власності кожного із них та/або щодо якого спростовано вказану вище презумпцію права їх спільної сумісної власності.
До такого майна - як об'єкта права спільної сумісної власності - належить і спірна 1/2 частка громадського будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці, який в цілому складається з критого ринку, літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України (даліЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Як вбачається зі змісту договору дарування спірної 1/2 частки будинку від 11.04.2018, де дарувальником була ОСОБА_2 , а обдаровуваним був ОСОБА_3 , інший співвласник-позивач ОСОБА_1 не надавав ОСОБА_2 згоду на укладення договору дарування.
Отже відсутність згоди одного із співвласників - ОСОБА_1 - на розпорядження ОСОБА_2 спірним нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Таким у цій справі є вчинений відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування від 11.04.2018, який укладено щодо майна набутого ОСОБА_2 15.05.2008. Це охоплюється періодом спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю, але не у шлюбі між собою.
ОСОБА_2 у первісній позовній заяві зазначала, що подарувала частку будинку ОСОБА_3 оскільки не отримувала жодних доходів від цього майна, мала ризик сплати штрафу за переліміт електроенергії. ОСОБА_3 обіцяв владнати питання з заборгованістю за комунальними боргами. Договір дарування вчинено нею також під тиском з боку ОСОБА_1 . З цих підстав у первісному позові ОСОБА_2 ініціювала визнання недійсним вказаного договору дарування від 11.04.2018.
З цих підстав суд задовольняє першу позовну вимогу немайнового характеру: визнає недійсним договір дарування, що укладений відповідачами 11.04.2018 щодо спірної 1/2 частини громадського будинку, загальною площею 969,1 кв.м.
Відповідно до ч. 2 ст. 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Отже, з урахуванням того, що спірна 1/2 частка громадського будинку, загальною площею 969,1 кв.м. є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ініціює у судовому порядку виділення та визнання за ним права власності на 1/4 частку громадського будинку, загальною площею 969,1 кв.м. (що є половиною від 1/2 частки), суд також задовольняє другу позовну вимогу майнового характеру: у порядку поділу спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнає за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/4 частку вказаного громадського будинку.
Щодо судових витрат
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2102,00 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Згідно п.п. 1, 2. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за: подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; заяви про забезпечення позову, яка подана фізичною особою, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже загальна належна сума судового збору із зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , яка подана у 2020 році, складає 1681,60 грн (2102,00 • 0,4 + (1,0 % • (151615,00 / 2 ? 2102,00 • 0,4)).
ОСОБА_1 сплатив 1681,60 грн судового збору.
Суд повністю задовольнив його позовні вимоги.
Належна сума судового збору із заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана у 2021 році, складає 454,00 грн (2270,00 • 0,4).
ОСОБА_1 сплатив 454,00 грн судового збору.
Суд повністю задовольнив його заяву про забезпечення позову.
За загальним правилом ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак, з огляду на виникнення спору через неправильні дії відповідачки ОСОБА_2 (первинне дарування спірного сумісного майна) суд покладає на неї повністю понесені позивачем ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 2135,60 грн (1681,60 + 454,00). Визначення частки судових витрат щодо ОСОБА_3 суд не здійснює.
ОСОБА_9 у судових засіданнях та у судових дебатах зробила заяву про відсутність наміру ініціювати стягнення будь-яких інших судових витрат окрім судового збору.
У зв'язку з залишенням без розгляду первісного позову ОСОБА_2 , увесь сплачений нею судовий збір із позовної заяви у справі, заяви про забезпечення позову, забезпечення доказів тощо покладається на ОСОБА_2 .
Щодо забезпечення позову
Підстав для скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 23.04.2021, справа № 547/735/20, провадження № 2-з/547/14/21, з урахуванням ухвали від 23.11.2021 про виправлення описки, у спосіб накладення арешту на спірну 1/2 частку громадського будинку літер Б-1, - наразі немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-5, 10-13, 48, 49, 76-83, 89, 133, 141, 174, 182, 209, 211, 223, 258, 259, 264, 265, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки громадського будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці, який в цілому складається з критого ринку літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м., що укладений 11.04.2018 між дарувальником ОСОБА_2 і обдаровуваним ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник Аліною Вікторівною.
У порядку поділу спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/4 частку громадського будинку критого ринку літер Б-1, загальною площею 969,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2135,60 грн витрат зі сплати судового збору.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 23.04.2021, справа № 547/735/20, провадження № 2-з/547/14/21, з урахуванням ухвали від 23.11.2021 про виправлення описки, у спосіб накладення арешту на майно - продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи
Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повне рішення складене 05.11.2025.
Суддя Віктор ХАРЧЕНКО