Справа № 320/58668/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
04 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника з 29.09.2021 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника без обмеження її максимальним розміром, та виплатити різницю недоплаченої пенсії, починаючи з 29.09.2021 з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
20 травня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.09.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).
Пенсія позивачу була призначена на підставі документів пенсійної справи її померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи захворювання пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-ХІІ.
Згідно з інформацією ГУ ПФУ у Київській області розмір пенсії ОСОБА_2 обчислено від заробітної плати, визначеної за період роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 01.05.1986 по 31.05.1986. Індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії становив 16,75978.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становив 15566,65 грн (928,81 грн х 16,75978). Процент втрати працездатності згідно довідки МСЕК - 80%.
Основний розмір пенсії від середнього заробітку - 12453,32 грн. (15566,65 грн х 80%).
Розмір пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків складав 17474,92 грн, де: 12453,32 грн розмір пенсії, 50,00 грн цільова допомога особам з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни, 379,60 грн додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам з інвалідністю 2 групи з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, 4592,00 грн підвищення інвалідам армії, прирівняних до осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни (350% від 1312,00 грн).
Матеріалами справи підтверджено, що розмір пенсії годувальника обчислено від заробітної плати, визначеної за період роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 01.05.1986 по 31.05.1986. Індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії становить 16,75978. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становить 124106,67 грн (7405,03 грн х 16,75978). Процент втрати працездатності згідно довідки МСЕК - 80%. Основний розмір пенсії від середнього заробітку - 99285,34 грн (124106,67 грн х 80%).
Розмір пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 складає 43086,42 грн, де: 49642,67 грн розмір пенсії (99285,34 х 50%), 113,88 грн щомісячна компенсація непрацездатному члену сім'ї за втрату годувальника внаслідок аварії на ЧАЕС, (-6670,13) обмеження індексації з 01.03.2023 відповідно до Постанови № 168.
Разом з тим, відповідачем пенсія позивачу виплачується з обмеженням її максимального розміру на підставі частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявами про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Однак, відповідачем 06.11.2023 надано відповідь про відсутність правових підстав для виплати їй пенсії без обмежень її максимального розміру з огляду на положення ст. 67 Закону № 796-ХІІ.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції від 01.07.2021, що діяла на час призначення ОСОБА_1 пенсії, встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до статті 36 Закону № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у редакції від 14.08.2021, що діяла на час призначення пенсії позивачу, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Статтею 37 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Стаття 38 Закону № 1058-IV визначає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Разом з тим, згідно із частиною п'ятою 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції від 01.07.2021, порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1210), у редакції від 04.09.2021 на момент призначення пенсії Позивачці, передбачено, що розмір пенсії, призначеної відповідно до цього Порядку, не може бути меншим за розміри, визначені частиною третьою статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Мінімальний розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника для непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, становить: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох і більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частинами.
Відповідачем не заперечується право позивача на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника померлого чоловіка, що не є спірним питанням у даній справі. Однак, пенсія ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника перерахована та виплачується із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, з цього приводу колегія суддів звертає увагу на таке.
Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності з 01.10.2011 року.
За положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачено у частині 3 статті 67 Закону № 796-XII. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Водночас, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3668-VІ встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що померлий ОСОБА_2 отримував пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до Закону № 796-ХІІ з 08.12.2010 по 31.05.2018.
Отже, оскільки пенсія призначена ОСОБА_2 до набрання чинності Законом № 3668-VІ, то на виплату пенсії останньому не поширювались положення статті 2 Закону № 3668-VІ та відповідно положення частині 3 статті 67 Закону № 796-XII.
Вказане підтверджено й рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року у справі № 361/2757/17, яким зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити з 24 травня 2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням уже проведених виплат.
Отже до часу смерті пенсія ОСОБА_2 виплачувалась без обмеження її максимального розміру.
В даному випадку суд звертає особливу увагу на той факт, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника є похідною від розміру пенсії померлого годувальника. А відтак, на розмір відповідної пенсійної виплати, що належала померлому годувальнику, мають поширюватися аналогічні права і щодо позивача.
Суд зауважує, що право померлого ОСОБА_2 на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром було констатовано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року у справі № 361/2757/17, яке набрало законної сили. При цьому, оскільки у судовому рішенні не була вказана кінцева дата періоду, протягом якого пенсія позивача не підлягає обмеженню, такий правовий стан є сталим, а тому при подальших перерахунках пенсії позивачу, до якої перейшло право на частину пенсії ОСОБА_2 , здійснення пенсійним органом обмеження пенсії максимальним розміром є протиправним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Київського окружного адміністративного суду, що позивач з моменту призначення має отримувати пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 50% від пенсії, яку отримував ОСОБА_2 без обмеження її максимальним розміром.
Крім того, рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Вказано, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У зазначеному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Таким чином, приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на них поширюється дія Закону № 796-XII, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII суперечать вимогам частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41 Конституції України.
Слід зазначити, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
З огляду на принцип верховенства права й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, суперечать Конституції України з моменту встановлення відповідних обмежень.
Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21.
Відтак, позивач має право на проведення перерахунку та виплату пенсії в разі втрати годувальника, призначену на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Однак, як підтверджено матеріалами справи станом на час її розгляду відповідач продовжує виплачувати пенсію ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру.
З огляду на вказане, обмежуючи виплату максимального розміру пенсії, призначеної ОСОБА_1 , відповідач діє не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Крім того, статтею 9 Закону № 1058-IV визначено види пенсійних та соціальних виплат. Частиною 1 вказаної норми встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Отже законодавець встановив види пенсійних виплат, а також порядок їх обчислення, умови призначення та виплати, які регулюються окремими нормами Закону № 1058-IV.
Зокрема, частина 3 статті 27 Закону № 1058-IV, на яку посилається відповідач як на підставу застосування обмеження максимального розміру при виплаті пенсії ОСОБА_1 , встановлює розмір пенсії за віком.
Разом з тим, позивач отримує пенсію по втраті годувальника, умови призначення та розмір якої регулюються Розділом V (ст. ст. 36-39) Закону № 1058-IV, статтею 54 Закону № 796-XII та Постановою № 1210.
Таким чином, частина 3 статті 27 Закону № 1058-IV не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективний захист порушеного права потребує задоволення позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника без обмеження її максимальним розміром, та виплатити різницю недоплаченої пенсії, починаючи з 29.09.2021 року з урахуванням вже виплачених сум.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.