Справа № 620/777/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
04 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Новозаводського районного відділу в м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Новозаводського районного відділу в м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Новозаводського районного відділу в місті Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області та Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, оформленої у вигляді листа від 10.10.2024 №К-13/6/7411-24/7411/15-24;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
13 травня 2025 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
05.10.2024 ОСОБА_2 звернувся до Новозаводського районного відділу в місті Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області з заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. До заяви було додано дві фотокартки, копію паспорта у формі ID-картки та довідку про місце реєстрації. В обгрунтування заяви, ОСОБА_2 зазначив, що бажає мати паспорт виключно у формі книжечки без використання засобів Державного демографічного реєстру через релігійні переконання та для захисту своїх персональних даних.
За результатами розгляду заяви відповідачем на адресу заявника надіслано лист, у якому зазначено про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, у зв'язку з відсутністю рішення суду, що набрало законної сили.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У відповідності до ч.1, 2 ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-II документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
20.11.2012 прийнято Закон України №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI), який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Як визначено ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI, документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
Приписами ч.3 ст.13 Закону України №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно з ч.1, 2 ст.14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
В силу вимог ч. 1, 4 ст.21 Закону України №5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у ч.7 ст.21 Закону №5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Отже, Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII так само й положеннями Закону України №5492-VI, передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Постанова №302).
26.10.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №745, якою внесено відповідні зміни до Постанови №302. Указана постанова набрала чинності з 01.11.2016, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
Згідно з пп.1 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Отже, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Постанова №398), згідно яких Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 №456 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591) відповідно до абз.5 п.3 Постанови №302, Постанови №398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Відповідно до п.2 Тимчасового порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №415 «Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №185».
Згідно з п.1 розділу 3 Тимчасового порядку №456, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає заяву та документи, перелік яких визначений цим пунктом.
Виходячи із предмету спірних правовідносин, питання щодо права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ, у зв'язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 ВП ВС було прийнято постанову у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Надаючи оцінку рішенням судів попередніх інстанції та спірним обставинам у вказаній вище справі №806/3265/17, у своїй постанові від 19.09.2018 Верховний Суд зробив висновок, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (також діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але й фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем добровільно було надано згоду на обробку персональних даних та внесення відомостей до Реєстру, а отже в Реєстрі вже містяться персональні дані позивача та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним, що підтверджується заявою-анкетою від 05.10.2021.
Таким чином, дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), а тому колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на правові висновки, викладені у ній.
Відповідно до ч.7 ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині 2 цієї статті);
3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви анкети від 05.10.2021 ОСОБА_2 21.10.2021 було видано паспорт у формі ID-картки із строком дії до 19.10.2025. Тобто, отриманий позивачем паспорт громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID, був дійсним на день звернення, що є підставою для відмови заявникові у видачі документа у формі паспорта-книжечки.
Крім того, станом на момент виникнення спірних правовідносин, діючою була процедура обміну паспорту у формі ID картки.
Так, згідно з вимогами Порядку №302, обмін паспорта здійснюється у разі:
зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв'язку із зміною написання латинськими літерами складових імені "прізвище", "ім'я" у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації);
отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
закінчення строку дії паспорта;
непридатності паспорта для подальшого використання (паспорт/фотокартка має пошкодження (та/або відсутня його/її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, власне ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, зокрема внесення змін до персональних даних особи/найменувань органу/штампа/печатки, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія);
якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Проте, в установлений законом спосіб позивач з вимогами провести обмін паспорта до відповідача не звертався. Його вимоги були обгрунтовані досягненням ним 16-річного віку, що в силу положень Порядку №302, не є підставою для обміну паспорта, виданого у формі ID-картки.
Покликання ж позивача на наявність релігійних переконань, що спричинило неприйняття оформлення йому паспорта у формі ID-картки, є недостатнім та необґрунтованим. Також позивач не надав суду доказів того, що оформлення паспорта у формі ID-картки спричиняє шкоду приватному життю саме як особі, що має релігійними переконаннями.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було наведено, а відповідачами не встановлено обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення підстав для обміну, раніше виданого позивачу, паспорту громадянина України у формі ID-картки або наявності підстав для видачі паспорту у формі книжечки за факту чинності діючого на день звернення паспорту у формі ID-картки. А отже позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.