Справа № 320/8997/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Жук Р.В.
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ТАН", Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ТАН" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2024 №0001128/0706.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2025позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.01.2024 №0001128/0706 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 2 473 205,25 грн;
- у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено;
- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» судовий збір у розмірі 23 324,66 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Позивач в апеляційній скарзі просить змінити вказане, задовольнивши позов повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним повністю.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та не підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 29.11.2023 №22079/26-15-07-06-01-17, №22080/26-15-07-06-01-17, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 №5927-п, відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 № 5927-п, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактами від 17.08.2022 №AFS223 з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія), а також від 23.01.2023 №2301 та 15.02.2023 №1502 з компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща).
За результатами виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Торговий дім Тан» складено акт перевірки від 12.12.2023 №82356/Ж5/26-15-07-06-01-19/20348703.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», а саме:
- по контракту від 17.08.2022 №AFS223 повернення валютних коштів з порушенням граничного терміну на суму 280 000 доларів США;
- по контракту від 23.01.2023 №2301 ненадходження товару (продукції) на суму 178 749,50 доларів США з порушенням граничних строків;
- по контракту від 15.02.2023 №1502 ненадходження товару (продукції) на суму 33 000 євро.
За наслідками розгляду заперечень ТОВ «Торговий дім Тан» від 21.12.2023 № 21/12-01 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення, про що відповідач повідомив позивача листом від 04.01.2024 № 115/1/26-15-07-06-01-09 (т.1 а.с.237-241).
На підставі наведених висновків акту перевірки, Головне управління ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.01.2024 № 0001128/0706, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 3 212 622,34 грн за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що чинним законодавством не встановлено обмежень у застосуванні норм Цивільного та Господарського кодексів у господарській діяльності, у тому числі й щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
При цьому, суд вказав, що розрахунок пені відповідачем щодо прострочення повернення коштів імпортному контракту ТОВ «Торговий дім Тан» з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія) від 17.08.2022 №AFS223, здійснений у відповідності до вимог Податкового кодексу України
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ унормовані Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII (далі - Закон № 2473-VIII), який також встановлює відповідальність за порушення валютного законодавства.
Стаття 13 Закону №2473-VIII визначає особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Так, Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (частина перша статті 13 Закону №2473-VIII).
Згідно з вимогами частини третьої статті 13 Закону №2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) (частина п'ята статті 13 Закону №2473-VIII).
Відповідно до статей 2, 6, 9, 12, 13, 16 Закону № 2473-VIII постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 січня 2019 року № 5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення №5).
Згідно із пунктом 21 розділу ІІ вказаного Положення граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Також, відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» 24 лютого 2022 року з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи НБУ прийняв постанову № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі - Постанова №18).
Постановою Правління НБУ № 68 від 04 квітня 2022 року Постанову №18 було доповнено, зокрема пунктами наступного змісту: « 142. Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року»; « 144. Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 142 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні».
В подальшому, до пункту 142 Постанови №18 вносились зміни і з 07 червня 2022 року цифри "90" було замінено цифрами "120", а з 07 липня 2022 року - цифри "120" замінено цифрами "180" (постанови Правління НБУ №113, №142 відповідно).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» (в редакції, чинній станом на час дії спірних правовідносин, далі - так само; Закон втратив чинність 07.02.2019; далі - Закон №185/94-ВР) встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Таким чином, за загальним правилом експорт та імпорт товарів має здійснюватися у строки, зазначені у договорах, але не пізніше граничного строку розрахунків, встановленого НБУ, що обчислюється з дня здійснення авансового платежу (попередньої плати). До 05 квітня 2022 року такі граничні строки розрахунків становили 365 календарних днів. З огляду на введення в Україні воєнного стану НБУ змінив граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту. Відповідно до указаних змін у період з 05 квітня 2022 року по 07 червня 2022 року такі строки становили 90 календарних днів, з 07 червня 2022 року по 07 липня 2022 року - 120 календарних днів, з 07 липня 2022 року - 180 календарних днів. При цьому змінені Постановою №18 строки застосовуються лише до операцій, що здійснені з 05 квітня 2022 року.
Так, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) укладено імпортний контракт від 23.01.2023 №2301, відповідно до умов якого компанія «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) зобов'язується поставити на адресу позивача як покупця мінеральне добриво Аммофос у кількості 2000,00 метричних тон по ціні 655 доларів США за метричну тону на суму 1 310 000 доларів США. Умова постачання - постачання товару здійснюється автомобільним транспортом покупця, за рахунок покупця та ризики до пункту призначення. Відвантаження товару здійснюється в автотранспорт покупця на складі Малашевича. Умова оплати - попередня оплата, допускається передоплата траншами. Термін дії контракту - до повного виконання.
На виконання контракту позивачем перераховано валютні кошти в сумі 720 500 доларів США, отримано товар від компанії нерезидента на суму 541 750,50 доларів США, атовар на суму 178 748,50 доларів США не надійшов.
Крім того, між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) укладено імпортний контракт від 15.02.2023 №1502 (т.1 а.с. 201-203), відповідно до умов якого компанія «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) зобов'язується на адресу позивача як покупця мінеральне добриво Карбамід у кількості 300 метричних тон по ціні 525 євро за метричну тону на суму 157 500 євро. Умова постачання - постачання товару здійснюється автомобільним транспортом покупця, за рахунок покупця та ризики до пункту призначення. Відвантаження товару здійснюється в автотранспорт покупця на складі Малашевича. Умова оплати - попередня оплата. Термін дії контракту - до повного виконання.
На виконання контракту позивачем перераховано валютні кошти в сумі 33 000 євро, товар не отримано від компанії нерезидента.
Надалі, 10.04.2023 сторони по контракту від 23.01.2023 №2301 звірили взаємні розрахунки та виявили заборгованість постачальника-нерезидента на користь позивача по недоставленому товару на суму 178 748, 50 доларів США, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023. Сторони також звірили свої взаємні розрахунки по контракту від 15.02.2023 №1502 та виявили заборгованість постачальника-нерезидента на користь позивача по недопоставленому товару на суму 33 000 євро, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023.
Водночас, із вказаним нерезидентом позивач було укладено ще два імпортні контракти від 02.01.2023 №0301 та від 13.02.2023 №1302, по яким була виявлена заборгованість позивача на користь постачальника-нерезидента за поставлений товар на суму 227 479,20 доларів США, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023.
Угодою від 10.04.2023 до контрактів від 15.02.2023 №1502 та від 13.02.2023 №1302 (т.1 а.с.122-123) сторони погодили взаємозалік заборгованості постачальника-нерезидента по контракту від 15.02.2023 №1502 у розмірі 33 000 євро зменшиться на вказану суму 33 000 євро, а сума заборгованості позивача перед постачальником по контракту від 13.02.2023 №1302 у розмірі 33 000 євро зменшиться на вказану суму 33 000 євро.
Угодою від 10.04.2023 до контрактів від 23.01.2023 №2301 та від 02.01.2023 №0301 (т.1 а.с.27-28) сторони погодили взаємозалік заборгованості постачальника-нерезидента по контракту від 23.01.2023 №2301 у розмірі 178 748, 50 доларів США зменшиться на вказану суму 178 748, 50 доларів США, а сума заборгованості позивача перед постачальником по контракту від 02.01.2023 №0301 у розмірі 227 479, 20 доларів США зменшиться на суму 182 048, 50 доларів США, внаслідок чого залишилась заборгованість позивача перед постачальником в розмірі 48 730, 70 доларів США, яка 04.07.2023 була повернута на рахунок постачальника, про що свідчить надана до суду квитанція SWIFT №2300704/001016231.
Таким чином, сторони вказаних імпортних контрактів припинили свої зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Дослідивши контракти, за якими відбулося зарахування зустрічних вимог, контролюючий орган дійшов висновку, що зобов'язання за імпортними контрактами між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) не можуть бути припинені шляхом заліку зустрічних вимог, оскільки залік зустрічних вимог суперечить пункту 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
Проте, колегія суддів вважає такі висновки помилковими.
Так, за відсутності прямої вказівки в статті 4 Закону №185/94-ВР про інше презюмується, що валютна виручка повинна надійти відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту за існуючим зобов'язанням. У разі якщо зобов'язання припинено, підстав для надходження валютної виручки немає.
Згідно із положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 ''Припинення зобов'язання'' розділу І книги п'ятої ''Зобов'язальне право'' ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з частиною третьою якої господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов'язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов'язань можуть бути різними.
Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: ''1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги'' (постанова від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18; постанова від 16.04.2019 у справі №911/483/18; постанова від 21.11.2018 у справі №755/9929/15-ц;).
На можливість припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог прямо зазначено в пп. 5 п. 10 розділу III Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 (далі Інструкція № 7) яким передбачено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов'язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента. Так само, чинне законодавство не пов'язує застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів як обов'язковою умовою припинення зобов'язання у такий спосіб, крім випадків, коли зарахування не допускається.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18 за позовом ТОВ «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення вже зробив висновок щодо застосування наведених норм у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки в разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно до правової позиції, сформованої в цій постанові, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону №185/94-ВР. Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
У розвиток наведеної правової позиції Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 по справі №817/1200/15 сформував правовий висновок, відповідно до якого у разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону №185/94-ВР для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.
Такого ж підходу дотримується Верховний Суд у постанові від 06.032024 у справі №160/10420/20.
При цьому, у постанові від 11.07.2022 у справі № 813/1764/18 Верховний Суд наголосив на тому, що обмеження, запроваджені постановами Правління Національного банку України № 386 та № 410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).
Аналогічні висновки судом апеляційної інстанції засовуються щодо п. 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану»
Так, вказане обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Правлінням Національного банку України адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов'язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.
Крім того, вказане положення акту Національного банку України не регулює підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, не встановлює форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.
За обставин, посилання відповідача на п. 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» є безпідставним.
Колегія суддів наголошує на тому, що вимоги, щодо яких позивачем здійснений зустрічний залік у спірних операціях випливають із взаємних зобов'язань сторін, є однорідними з огляду на їх грошовий характер, що виражений однією валютою, а спір щодо таких зобов'язань між сторонами відсутній.
Зважаючи на викладене, цілком помилковими є висновки відповідача про неможливість здійснення зарахування позивачем зустрічних однорідних вимог у взаєморозрахунках по спірним зовнішньоекономічним операціям для цілей завершення здійснення валютного нагляду.
Зважаючи на викладене, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно нараховано пеню за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічним операціям за контрактами ТОВ «Торговий дім Тан» з компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) від 23.01.2023 №2301 та від 15.02.2023 №1502, що становить 2 473 205,25 грн.
Щодо розміру пені за порушення строку розрахунків за імпортним контрактом, украденим ТОВ «Торговий дім Тан» з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія) від 17.08.2022 №AFS223.
Так, позивач наполягає на тому, що при нарахуванні пені відповідач неправомірно врахував дні 09.03.2023, 16.03.2023 та 27.03.2023, у які коли на поточний рахунок позивача зараховувалися кошти від контрагента. Зокрема, на думку позивача, вказані дати не могли бути враховані при визначенні суми пені із загальної суми податкового боргу, оскільки саме в ці дні зобов'язання вже було зменшене на суму отриманих коштів.
Як зазначалося, згідно частини п'ятої статті 13 Закону №2473-VIII порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) (частина п'ята статті 13 Закону №2473-VIII).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що прострочене зобов'язання у будь-якому випадку виконується у день прострочення. Зокрема, навіть у випадку, якщо зобов'язання виконується наступного дня після закінчення встановленого для його виконання строку, такий день все-одно є днем прострочення, за який здійснюється нарахування пені.
Таким чином, день виконання простроченого зобов'язання підлягає врахуванню при нарахуванні пені, у тому числі і за частиною п'ятою статті 13 Закону №2473-VIII.
Тому, вірними є висновки суду першої інстанції про правильність здійснених відповідачем розрахунків пені за прострочення строку розрахунків за згаданим контрактом.
При цьому, посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду щодо порядку нарахування пені за статтею 129 ПК не суперечать його висновкам щодо порядку нарахування пені за частиною п'ятою статті 13 Закону №2473-VIII у даному спорі.
Посилання позивача на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить розрахунків та підстав для визначення сум штрафних санкцій є безпідставним, оскільки воно має посилання як на акт відповідної перевірки, який містить розрахунок пені, так і на правові підстави застосування відповідних санкцій.
Результати розгляду заперечень позивача на акт перевірки наведені не в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а у листі № 115/1/26-15-07-06-01-09 від 04.01.2024, який був долучений до позовної заяви. Норми чинного законодавства не передбачають обов'язку відображення у податковому повідомленні-рішенні результатів розгляду заперечень платника на акт перевірки.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що власне переконання позивача про те, що спірне податкове повідомлення-рішення має містити згадану інформацію, не свідчить про його протиправність. У свою чергу, певні формальні та несуттєві недоліки акта (зокрема щодо зазначення номерів або дат певних документів) не є самі по собі підставою для його скасування.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційних скарг колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ТАН", Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку
Повний текст постанови складений 04.11.2025.