Справа № 640/8662/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Маєцька Н.Д.
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування наказу та постанови,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати абзац другий пункту 1 наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 04.04.2019 № 1815;
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02.05.2019 № КВ 889/1775/АВ/ТД/ФС-335.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення є неправомірними.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області видано наказ від 04.04.2019 № 1815 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 ».
Відповідно до абз. 2 п. 1 вказаного наказу визначено проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного наказу Головним управлінням Держпраці у Київській області видано направлення від 05.04.2019 № 889 на проведення інспекційного відвідування, юридична адреса: АДРЕСА_1 .
Позивачу 05.04.2019 вручено вимогу Головного управління Держпраці у Київській області про надання документів.
За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт від 08.04.2019 № КВ889/1775/АВ, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення ч. 1 ст. 21 КЗпП України (гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 працювали на посаді мийник-прибиральник автомобілів, гр. ОСОБА_5 працював на посаді адміністратора автомийки на момент здійснення інспекційного відвідування за своїми робочими місцями); ч. 3 ст. 24 КЗпП України (ФОП ОСОБА_1 не було подано повідомлення про прийняття працівників на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку підприємства як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою); Постанови КМ України № 413 (працівників допустили до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).
Позивач 17.04.2019 подав до ГУ Держпраці у Київській області зауваження до акту інспекційного відвідування.
За результатами розгляду заперечення до акту інспекційного відвідування відповідач листом від 22.04.2019 повідомив, що підстави для анулювання висновків по акту інспекційного відвідування від 08.04.2019 № КВ/889/1775/АВ відсутні.
Постановою ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02.05.2019 № 889/1775/АВ/ТД/ФС-335 накладено на позивача штраф у розмірі 375 570 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що наказ щодо проведення інспекційного відвідування є реалізованим та вичерпав свою дію, його прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які визначені законодавством України, а тому є правомірним, а відтак відсутні підстави для його скасування.
Також суд вказав, що контролюючий орган під час винесення постанови від 02.05.2019 року № КВ/889/1775/АВ/ТД/ФС-335 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 діяв, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому таке рішення є правомірним, а відтак скасуванню не підлягає.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18: «…незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19.09.2018 у справі №804/2956/17, від 29.09.2021 у справі №360/2716/19 «…даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності, власне вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з'ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки. У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб'єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом.».
У свою чергу, у постанові від 12.12.2023 у справі № 540/2147/18 Верховний Суд щодо вимог про визнання протиправними та скасування наказу, на підставі якого було проведено інспекційне відвідування та направлення на проведення заходу контролю, вказав, що такі задоволенню не підлягають, оскільки такий наказ не справляє безпосереднього впливу на права та інтереси позивача, а відсутність підстав для його винесення може бути підставою для скасування постанов, винесених за наслідками інспекційного відвідування, що і буде забезпечувати належний захист прав та законних інтересів позивача.
Відтак, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування абзацу другого пункту 1 наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 04.04.2019 № 1815. У свою чергу у даному спорі, з огляду на доводи позивача, належить першочергово перевірити наявність підстав для призначення перевірки.
Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулювались Законом України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Крім того, на час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Порядок № 295).
Щодо визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 згідно рішення суду у справі № 826/8917/17, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить інших застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто з 14.05.2019. Тому, положення Порядку № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли до моменту втрати нею чинності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №480/1815/22.
Згідно абзацу другого та третього статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначено статтею 4 Закону №877-V, відповідно до частини 1 якої державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Частиною четвертою статті 2 цього Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Відповідно до статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Отже відповідач у спірних відносинах мав право здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.11.2024 у справі №160/5304/19.
Згідно з підпунктами 1- 3 пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Як вбачається із матеріалів справи наказ Головного управління Держпраці у Київській області від 04.04.2019 № 1815 прийнято відповідачем за результатами аналізу інформації, наведеної у службовій записці головного державного інспектора О. Чорія від 01.04.2019.
Відтак, рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації службової записки головного державного інспектора, є підставою для здійснення інспекційного відвідування, яка передбачена підпунктом 3 пункту 5 зазначеного Порядку.
Аналогічна позиція викладена у постанові від 08.04.2024 у справі № 320/3189/21.
Здійснення фото- та відеозйомки особами, які не вказані у направленнях на проведення перевірки, не є підставою для висновку, що такі відеозаписи отримані не у встановлений законом спосіб або ж містять недостовірні відомості. У суду апеляційної інстанції зважаючи на обставини даного спору відсутні сумніви у достовірності наданих відеозаписів та їх відповідності фактичним подіям. До суду не було надано доказів, які б свідчили, що вказані відеозаписи мають ознаки підробки.
Посилання скаржника на те, що у ході інспекційного відвідування відповідачем отримувались письмові пояснення від осіб шляхом заповнення незатверджених у встановленому порядку форм анкет, то колегія суддів також відхиляє. Форма на спосіб фіксації відповідачем певних фактів у даному випадку має на меті виключно збереження відповідної доказової інформації. Відсутність у відповідача затвердженої форми документа для фіксації певної інформації не є свідченням того, що таку інформацію не може бути зафіксовано взагалі для цілей подальшого використання.
Відхиляються судом також і посилання скаржника на неналежну назву акта, у якому зафіксовані спірні порушення, а так само і на недотримання порядку його вручення (надіслання) позивачу. Колегія суддів наголошує, що вказані обставини як самі по собі так і у сукупності не нівелюють спірні порушення та не звільняють позивача від відповідальності за їх вчинення, оскільки не є такими, що свідчать про неправильне встановлення відповідачем відповідних обставин.
Верховний суд у постанові від 20.02.2020 у справі №817/932/16 дійшов висновку про те, що Держпраці, як орган державного нагляду (контролю), зобов'язаний повно, об'єктивно та неупереджено проводити перевірки, для чого має право, зокрема, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, які виникають під час здійснення такого заходу державного нагляду (контролю). Водночас, у акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Відтак, колегія суддів визнає, що порушення процедури проведення спірної перевірки, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, не є такими, що свідчать про неправомірність її результатів.
Щодо суті виявлених перевіркою порушень, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентована статтею 265 КЗпП, за правилами якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Згідно частини третьої статті 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом частини першої статті 23 КЗпП трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно пункту 6 частини першої статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Частиною першою статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
У питанні розмежування трудового і цивільно-правового договору Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 08.06.2021 у справі №360/1947/19 сформував наступні підходи: «……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.
За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.
Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.
Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.
За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.»
Крім того, у постанові від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.»
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18.
Як вірно встановив суд першої інстанції, відповідач у ході інспекційного відвідування встановив, що ФОП ОСОБА_1 не було укладено трудовий договір з працівниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які фактично знаходилися на робочому місці під час інспекційного відвідування:
- у поясненнях ОСОБА_4 від 05.04.2019, відібраних під час інспекційного відвідування та написаних та підписаних ним власноручно, такиий підтвердив, що він працює на посаді автомийника у ФОП ОСОБА_1 з 01.04.2019; пояснив, що режим роботи з понеділка по п'ятницю, обідня перерва з 12 до 13, вихідні дні субота та неділя; також пояснив, що зарплату не отримував та проходить стажування, документи щодо оформлення ще не надавалися. Пояснення підтверджуються відеозаписом інспекційного відвідування;
- аналогічні пояснення надав ОСОБА_3 , який у відібраних 05.04.2019, написаних та підписаних власноручно поясненнях також зазначив, що працює на посаді автомийника у ФОП ОСОБА_1 , зарплату не отримував, проходить стажування та документи щодо оформлення не надавались. Пояснення підтверджуються відеозаписом інспекційного відвідування;
- щодо ОСОБА_6 , то відомості про укладення з ним будь-яких договорів відсутні; під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_6 підтвердив виконання ним роботи адміністратора, що зафіксовано відеозаписом інспекційного відвідування.
Щодо наданих позивачем договорів про надання послуг миття транспортних засобів, укладених з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , то колегія суддів, відхиляючи відповідні доводи скаржника, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що із їх змісту випливає виконання цими особами не окремо та конкретно визначених робіт, а робіт, що виконуються систематично на постійній основі. Професії за якими працювали особи (з якими укладені договори цивільно-правового характеру), відповідно до кваліфікаційних характеристик виконували систематично трудові функції, за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, робота зазначених працівників фактично організовувалась позивачем. Викладене відповідає природі трудового договору, за яким працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посад відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов вірного висновку про те, що фактично позивач без укладення трудового договору та оформлення трудових відносин у встановленому порядку, допустив до роботи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тому, накладення на позивача штрафу згідно оскаржуваної постанови є правомірним.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку
Повний текст постанови складений 04.11.2025.