П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28097/25
Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В. Дата і місце ухвалення: 11.09.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 від 10 квітня 2025 року №102 (по стройовій частині);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016р. №178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 від 10 квітня 2025 року №102 (по стройовій частині).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме: подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2025р. визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом. Позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати ухвалу від 11.09.2025р. та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недотримання позивачем процесуального строку звернення з позовом до суду. Судом не враховано тверджень позивача, що при звільненні його з військової служби командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляло ОСОБА_1 про розміри складових щомісячних нарахувань і сум, визначених при його звільнені з військової служби, а також порядок і розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно, саме з якого можна достовірно зробити висновок про порушення прав і законних інтересів. Позивач стверджує, що ні він, а ні його представник до цього часу не мають достовірних відомостей щодо складових грошової компенсації за неотримане речове майно, сплачене військовою частиною НОМЕР_1 , і мали законні очікування, що нарахування і виплата такої грошової компенсації здійснено відповідно до чинного законодавства. Сама по собі сума сплаченої грошової компенсації, яка зазначена в наказі про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , за неотримане речове майно ніяким чином не може свідчити про наявні порушення при її обрахунку. Зазначення грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні в грошовому атестаті не передбачено Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22.05.2017р. №280.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що з метою встановлення складових грошової компенсації за речове майно представник ОСОБА_1 05 липня 2025 року звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив надати повний розрахунок здійсненого нарахування і виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні позивача з військової служби. Проте, командуванням військової частини НОМЕР_1 не надало відомостей про нараховану і сплачену ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно та фактично відмовлено у вирішенні питання про перерахунок такої грошової компенсації. З вказаного слідує, що до звернення до суду представник позивача намагався вирішити спір в порядку досудового врегулювання спору, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч.4 ст.122 КАС України.
Посилається апелянт і на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вказаним ним обставинам, які є підставою для висновку про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 14.08.2020р. по 10.04.2025р. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2025р. №102 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 09 квітня 2025 року №85-РС з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 5 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визнано таким, що 10 квітня 2025 року справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 10.04.2025р. позивача виключено із списків особового складу військової частини, а з 11.04.2025р. - з усіх видів забезпечення військової частини.
Вважаючи порушеним своє право на отримання при звільненні з військової служби у належному розмірі грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, повертаючи ухвалою від 11.09.2025р. позовну заяву, дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. Суд зазначив, що сума грошової компенсації за неотримане речове майно, яка підлягала виплаті позивачу, безпосередньо була вказана у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2025р. №102 (по стройовій частині), з моменту отримання ОСОБА_1 якого розпочав свій відлік тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.
Як вже зазначалося, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2025р. №102 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 09 квітня 2025 року №85-РС з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 5 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визнано таким, що 10 квітня 2025 року справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 10.04.2025р. позивача виключено із списків особового складу військової частини, а з 11.04.2025р. - з усіх видів забезпечення військової частини.
Фактично позивач мав завершити свої правовідносини з відповідачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а відповідач повинен був письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу частини.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення ОСОБА_1 копії наказу від 10.04.2025р. №102, де, серед іншого, зазначено про виплату на його користь грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 39207,50 грн.
Виходячи з цього, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що саме дата вручення позивачу копії наказу від 10.04.2025р. №102 є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Отримання у день виключення зі списків особового складу військової частини копії наказу від 10.04.2025р. №102 ОСОБА_1 не заперечує.
Таким чином, строк на оскарження дій відповідача щодо неналежного нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно сплинув 10.07.2025р.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що з наказу від 10.04.2025р. №102 він не міг отримати достовірних відомостей щодо складових грошової компенсації за неотримане речове майно, сплачене військовою частиною НОМЕР_1 .
Позивач не був позбавлений можливості запитати у військовій частині роз'яснення щодо отриманих коштів, в той час як з відповідним запитом представник позивача звернувся до військової частини тільки 05.07.2025р., тобто зі значним зволіканням.
Посилання апелянта на те, що звернення до відповідача з відповідною заявою можна розцінювати як досудовий порядок вирішення спору колегія суддів не приймає до уваги та вважає, що таким способом останній намагається штучно продовжити процесуальний строк звернення до суду.
Апелянтом не наведено та колегією суддів не встановлено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Таких обставин у даній справі колегією суддів не встановлено. Юридична необізнаність позивача, відсутність у нього відомостей про місце розташування Одеського окружного адміністративного суду, його статус особи з інвалідністю, введення на території України воєнного стану тощо, на що посилається апелянт, не є об'єктивно непереборними обставинами, які унеможливили своєчасну реалізацію ним права на звернення до суду.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що висновок суду про повернення позовної заяви ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук