вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2541/25
381/5096/25
Заочне Рішення
Іменем України
03 листопада 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Встановив:
У вересні 2025 року товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 29 520,36 гривень з ОСОБА_1 (далі, відповідачка).
За змістом заявлених позовних вимог стверджується про те, що 07 липня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 255780113.
Згідно з умовами цього договору відповідачка, як позичальниця, отримала в борг грошові кошти у сумі 8 000 гривень із зобов'язанням повернення цих коштів та сплати процентів за користуванням коштами.
Позивач зазначає, що відповідачкою, як позичальницею, не виконані в повному обсязі умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.
В подальшому, внаслідок укладення договорів факторингу, право вимоги за договором № 255780113 спочатку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», далі - до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а потім - до позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ».
Позивач, як новий кредитор в зобов'язанні, може вимагати стягнення заборгованості з відповідачки, як позичальниці.
Розмір заборгованості за договором № 255780113 становить 29 520,36 гривень, що включає: 7 422,69 гривні - заборгованість за тілом кредиту, 22 097,67 гривень - заборгованість за несплаченими процентами.
З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість у зазначеному вище розмірі, а також компенсувати судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривні, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 гривень.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року справа передана на розгляд головуючому судді Самусі В.О. (а. с. 188).
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом учасників судового розгляду, а також за клопотанням позивача витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 та зарахування на вказану картку грошових котів в період часу з 07 липня 2020 року до 12 липня 2020 року (а. с. 192-193).
Листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що надійшов до суду 07 жовтня 2025 року було надано витребувану інформацію за картковим рахунком відповідачки.
В судове засідання позивач не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити без його участі, підтримав позовні вимоги та просив ухвалити заочне рішення у випадку неявки відповідачки (а. с. 14).
З урахуванням того, що судом не визнавалась обов'язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представника позивача.
В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з'явилася, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п. 2 ч . 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
З огляду на наведене, відповідачка вважається повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
За згодою позивача суд ухвалює рішення за правилами заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
30 жовтня 2025 року суд, закінчивши з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 03 листопада 2025 року до 17 години 10 хвилин.
Дослідивши позовну заяву та долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставин справи.
Так, судом встановлено, що 07 липня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», як первісним кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальницею, було укладено договір № 255780113, з додатком № 1 та додатковими угодами (а. с. 21-31).
Договір з додатком та додатковими угодами підписаний відповідачкою, як позичальницею, шляхом використання електронного підпису.
Згідно пунктів 1.1, 1.2 договору сума кредиту становить 8 000 гривень, кредит наданий на строк 30 днів.
Згідно із п. 1.3 кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Згідно із пунктом 1.4 договору, після закінчення строку дії дисконтного періоду проценти нараховуються за ставкою 1,7 % щоденно. Також, у випадку, якщо користування кредитом відбувається після закінчення строку кредитування, перерахунок процентів здійснюється із застосуванням цієї процентної ставки з першого дня користування кредитом.
В силу положень пункту 4.3 договору, ці проценти, визначені пунктом 1.4 договору, є процентами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.
Первісним кредитором було виконано умови зобов'язання та надані відповідачці, як позичальниці, грошові кошти у сумі 8 000 гривень.
Факт перерахування зазначеної суми коштів на банківський рахунок позичальниці підтверджується платіжним дорученням № 71caae68-296b-494f-add6-00ab428bd1fd від 07.07.2020 року (а. с. 60), а також відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що надійшла до суду 07.10.2025 року, та випискою по особовому рахунку відповідачки в цій банківській установі.
В подальшому, внаслідок укладення договорів факторингу з відповідними додатками, право вимоги за кредитним договором перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», потім до товариства з обмеженою відповідальністю «ОНЛАЙН ФІНАНС», а згодом - до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНІТ КАПІТАЛ», позивача у справі (а. с. 76-100, а. с. 106-116, а. с. 122-131).
Відповідачка не заперечувала факт укладення договору, його підписання та погодження істотних умов цього договору.
Відповідачка не заперечувала отримання в борг грошових коштів у сумі 8 000 гривень, нею не надано доказів повного виконання зобов'язань щодо повернення кредиту і сплати процентів.
Відповідачка також не висловила заперечень щодо обставин укладення договорів факторингу та їх чинності.
Далі, згідно посилань позивача, внаслідок невиконання відповідачкою обов'язків щодо повернення боргу, сплати процентів, виникла заборгованість у сумі 29 520,36 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту 7 422,69 гривні та заборгованість за процентами 22 097,67 гривень.
Розрахунки заборгованості долучено до матеріалів справи (а. с. 144-148, 149-150).
Зазначені розрахунки містять інформацію про сплату відповідачкою, як позичальницею, грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами, що об'єктивного підтверджує обставини укладення договору, погодження його істотних умов і усвідомлення відповідачкою, як позичальницею, обов'язку сплати коштів.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні правові норми.
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.
Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору № 255780113 у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочину та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що договір № 255780113 від 07 липня 2020 року був укладеним та є регулятором спірних правовідносин сторін справи. Істотні умови цього договору погоджені сторонами кредитного зобов'язання.
На думку суду, наявні в матеріалах справи докази, зокрема, виписка по банківському рахунку відповідача в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платіжне доручення № 71caae68-296b-494f-add6-00ab428bd1fd від 07.07.2020 року, підтверджують факт надання відповідачці грошових коштів в борг в сумі 8 000 гривень.
При цьому, суд також враховує той факт, що відповідачка не заперечує обставини щодо укладення кредитного договору, погодження умов договору та отримання в борг грошових коштів. Доказів супротивного відповідачкою не надано.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, враховуючи презумпцію правомірності правочинів та відсутності відомостей про нікчемність долучених до матеріалів справи договорів факторингу, суд приходить до висновку про те, що після укладення договорів факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 та додаткових угод, від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01 та від 04 червня 2025 року № 04/06/25-Ю, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором № 255780113 від 07 липня 2020 року.
Далі, за відсутності даних щодо повного погашення заборгованості відповідачкою, суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь заборгованості за тілом кредиту у сумі 7 422,69 гривні та процентів за користування коштами.
Перевіряючи правильність визначення суми заборгованості за процентами, суд виходить з наступного.
Так, в пунктах 1.4 ,4.3 договору передбачено нарахування процентів за ставкою 1,7 % щоденно, починаючи з першого дня користування кредитом, якщо кошти не були повернуті в межах строку кредитування.
Суд, перевіряючи правильність нарахування процентів, враховуючи період їх нарахування, 260 днів, відомості про платежі, зазначені в розрахунках заборгованості, вважає такий розрахунок правильним.
Однак, при цьому, суд враховує правову позицію, висловлену в пунктах 110, 111 Постанови ВП ВС від 02 липня 2025 року по справі № 903/602/24, згідно якої, існує можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна не співмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Також, суд враховує правову позицію, висловлену в пункті 8.38 Постанови ВП ВС від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
В цьому випадку суд зазначає, що відсотки, які нараховуються згідно пункту 1.4 договору є саме мірою відповідальності боржника за порушення строків повернення кредиту у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України і нараховуються за порушення умов грошового зобов'язання, про що прямо зазначено в пункті 4.3 договору.
Враховуючи ступінь виконання зобов'язання, розмір заборгованості за тілом кредиту, неодноразове вчинення дій відповідачкою щодо погашення заборгованості за тілом кредиту і процентами, а також беручи до уваги розмір заборгованості за тілом кредиту, порівняно із розміром нарахованих процентів, суд вважає, що розмір процентів річних, нарахованих за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, підлягає зменшенню до 10 000 гривень, що відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Вирішуючи питання зменшення розміру процентів річних, нарахованих за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, суд враховує також і висновки, викладені в пункті 71 Постанови ВС від 15 жовтня 2025 року по справі № 725/6048/24 щодо можливості зменшення процентів річних, нарахованих на суму заборгованості за тілом кредиту, внаслідок порушення строків його повернення.
Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 17 422,69 гривень, що включає 7 422,69 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 10 000 гривень - заборгованість за процентами.
Далі, позивачем заявлені до стягнення 7 000 гривень понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Для підтвердження обставин щодо понесених витрат позивачем надані договір про надання правничої допомоги від 05 червня 2025 року з додатком № 1, додаткова угода до цього договору та акт прийому-передачі наданих послуг, а також копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 152-155, 156, 157, 158).
Аналізуючи існування підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача понесеним ним витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 000 гривень.
З урахування часткового задоволення позовних вимог, суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує з відповідачки на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги задоволені на 59 %, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1 429,20 гривень - компенсацію понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 255780113 від 07 липня 2020 року у сумі 17 422,69 гривень, що включає: 7 422,69 гривні - заборгованість за тілом кредиту, 10 000 гривень - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 4 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 1 429,20 гривень, як компенсацію витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.