05 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/3340/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року (суддя Богатинський Б.В., повне судове рішення складено 04 липня 2025 року) в справі № 280/3340/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про:
визнання протиправними дій щодо несвоєчасної виплати належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби;
зобов'язання нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 березня 2025 року по дату фактичного розрахунку (28 березня 2025 року), виходячи із суми середньоденного грошового забезпечення за два останніх місяці перед звільненням з військової служби.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.03.2025 по дату фактичного розрахунку (28.03.2025), виходячи із суми середньоденного грошового забезпечення за два останніх місяці перед звільненням з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що затримка повного розрахунку з позивачем при звільненні погоджено позивачем, про що зазначено у своєму рапорті на звільнення.
Крім того, вважає неправильним застосування судом першої інстанції до спірним правовідносин приписів КЗпП, оскільки питання розрахунку при виключенні зі списків військової частини врегульовано чинним законодавством, зокрема, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, нормативним актом чітко визначена умова, коли при звільненні військовослужбовця з ним проводиться повний розрахунок у день звільнення - відсутність його згоди на інший термін остаточного розрахунку.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №81 від 21 березня 2025 року позивача звільнено у запас за підпунктом “б» (за станом здоров'я за наявності інвалідності).
З 21 березня 2025 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та з усіх видів забезпечення.
28 березня 2025 року позивачу надійшли грошові кошти від ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: грошове забезпечення в сумі 176 434,44 грн.
Врахувавши, що позивач звільнений зі служби 21 березня 2025 року, повний розрахунок при звільненні проведено лише 28.03.2025 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача коштів в сумі 176434,44 гривень, суд першої інстанції вважав, що період затримки виплати заробітної плати розпочинається з 22.03.2025 та 6 календарних днів (по 27 березня 2025 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Також суд першої інстанції стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , звільнений з військової служби наказом №81 від 21 березня 2025 року, з 21 березня 2025 року виключений із списків особового складу.
Розрахунок із позивачем проведено 28 березня 2025 року шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 176 434,44 грн.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання права особи на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладено в новій редакції статті 116 та 117 КЗпП України.
Так, статті 116 КЗпП має наступну редакцію: «При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.».
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Стаття 117 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ має таку редакцію:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Отже, факт не виплати усіх сум, на які особа має право при звільнення в установлений строк, є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
Позивач звільнений з військової служби 21 березня 2025 року, фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 28 березня 2025 року, тому є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому таким періодом є період з 21 березня 2025 року (день звільнення) по 28 березня 2025 року (день розрахунку).
Доводи апелянта, що на спірні правовідносини не розповсюджуються приписи КЗпП, суд відхиляє, оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30 січня 2019 року в справі № 806/2164/16.
Покликання апелянта у контексті таких доводів на врегулювання питання розрахунку при виключенні зі списків військової частини пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 153/2008, є помилковими.
Абзацом третім пункту 242 цього положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, ця норма не регулює питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а тільки вказує на можливість надання військовослужбовцем згоди на виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку.
Отже, якщо й позивачем фактично погоджено затримка повного розрахунку, проте ця обставина є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за затримку такого розрахунку.
Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, який слугував підставою для задоволення позову.
Відповідачем не приведено доводів стосовно питання стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, тому судом не надається оцінка рішенню суду першої інстанції в цій частині.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 280/3340/25 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 280/3340/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 05 листопада 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко