30 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/1864/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 ( суддя Златін С.В.) в адміністративній справі №160/1864/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_2 ), в якій просить:
визнати протиправними та скасувати наказ Командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 12.07.2024 року № 247-РС в частині звільнення солдата ОСОБА_1 , водія 3 зенітного кулеметного відділення 3 зенітного кулеметного взводу 6 зенітної кулеметної роти з військової служби у відставку відповідндо п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за підпунктом "а" (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі);
визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово вконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2024 року № 195 (по стройовій частині) в частині виключення із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 , водія 3 зенітного кулеметного відділення 3 зенітного кулеметного взводу 6 зенітної кулеметної роти;
поновити ОСОБА_1 на військовій службі на посаді водія 3 зенітного кулеметного відділення 3 зенітного кулеметного взводу 6 зенітної кулеметної роти в/ч НОМЕР_3 ;
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 25.07.2024 року по день поновлення на посаді, тобто за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із проханням дозволити йому проходження військової служби понад граничний вік у вказаній частині у строк до 01 жовтня року, що передує року досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, а саме менше ніж за рік до виповнення йому 60 років, висловив бажання на її продовження. Однак наказом Командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " позивача було виключено зі списків особливого складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення. Позивач вважає протиправний наказ про його звільнення з військової служби у відставку за віком, оскільки він прийнятий без урахування його бажання продовження військової служби понад граничний вік. Позивач вказує, що відповідачами порушено вимоги пунктів 11.6, 11.7, 11.9, 12.6, 12.7, 12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2019 року № 170, а також вимог встановлених пунктами 224, 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153 від 10.12.2008 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відмовлено у задоволені позову.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції досліджуючи питання про залишення військовослужбовців на військовій службі понад граничний вік зазначив, що згідно п.п. "а" п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, підлягають звільненню незалежно від їх бажання продовжувати військову службу, тобто бажання військовослужбовця не є вирішальним фактором при залишенні на військовій службі. На підставі зазначеного, суд зазначив, що підстав для обов'язкового залишення позивача на військовій службі понад граничний вік чинним законодавством України не передбачено, а прийняття такого рішення віднесено до дискреційних повноважень відповідного командира.
При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що позивач не просив визнати протиправними дії (бездіяльність) або рішення відповідачів стосовно розгляду його рапорту про залишення на військовій службі понад граничний вік.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що порушення суб'єктом владних повноважень процедури прийняття рішення про звільнення позивача зі служби, зокрема, порушення пунктів 11.6, 11.7, 11.9, 12.6, 12.7, 12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2019 року № 170, а також вимог встановлених пунктами 224, 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153 від 10.12.2008 року, не завжди має наслідком протиправність такого рішення, якщо таке порушення не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті.
Встановивши, що позивач на момент видання оскаржуваних наказів досяг граничного віку перебування на військовій службі, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідачів були правові підстави для звільнення позивача зі з військової служби у відставку на підставі підпункту "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції з апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій зазначив, що його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 відбулося з порушенням законодавства та без урахування стану здоров'я, наданого клопотання 08.07.2024 року за № 3084 з проханням залишити солдата ОСОБА_1 на військовій службі понад граничний термін, а також письмової згоди командира Військової частини НОМЕР_1 , 24.07.2024 року на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про можливість розміщення військовослужбовця ОСОБА_1 в частині НОМЕР_1 на посаді водія зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти НОМЕР_4 окремого зенітного кулеметного батальйону оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з проханням оформлення документів на призов за контрактом у разі прийняття позитивного рішення. Позиція відповідача зводиться до того, що Закон виключає можливість залишення на військовій службі військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі. Крім того, звільнення військовослужбовця на підставі пп. "в" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" не є управлінським рішенням роботодавця за його ініціативою, а спрямоване на виконанням вимог закону.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Колегією суддів з'ясовано, ОСОБА_1 . 19.10.2022 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року “Про введення воєнного стану в Україні» був призваний на військову службу під час мобілізації.
Після призову на військову службу ОСОБА_1 був направлений для її проходження до Військової частини НОМЕР_5 , а в подальшому до Військової частини НОМЕР_6 .
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 з питанням щодо можливого проходження військової служби у вказаній частині.
Командиром військової частини НОМЕР_1 було направлено письмову згоду на ім'я командира в/ч НОМЕР_6 від 29.09.2023 року з проханням оформлення документів на переміщення за встановленим порядком.
03.10.2023 року позивачем було пройдено військово-лікарську комісію із встановленням висновку: обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах (за винятком підрозділів забезпечення). Придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, ТЦК та СП, установах, організаціях та навчальних закладах.
Наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) №331-ре. від 26.10.2023 року ОСОБА_1 , солдата резерву 65 запасної роти НОМЕР_7 окремої механізованої бригади було призначено водієм зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти НОМЕР_4 окремого зенітного кулеметного батальйону (в/ч НОМЕР_1 ).
За направленням командира в/ч ОСОБА_1 , (на виконання вимог п.11.3 Інструкції, затвердженої наказом МОУ №170 від 10.04.2009 р.) 05.07.2024 року було пройдено повторну військово-лікарську комісію, результат висновку якої був аналогічним висновку ВЛК №6007 від 03.10.2023, на підставі якого Позивача було зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 . А саме солдата ОСОБА_1 визнано придатним для проходження військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.
Командуванням військової частини НОМЕР_1 було подане клопотання до командира в/ч НОМЕР_2 (ОК “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») лише 08.07.2024 року за № 3084 з проханням залишити солдата ОСОБА_1 на військовій службі понад граничний термін .
Командуванням в/ч НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ») повернуло вказані вище документи без реалізації
12.07.2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_2 № 247-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №195 від 25.07.2024 року (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , водія 3 зенітного кулеметного відділення 3 зенітного кулеметного взводу 6 зенітної кулеметної роти, звільненого наказом командувача військ ОК “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 12.07.2024 року №247-рс визнано таким, що справи та посаду здав 25.07.2024 року та виключено зі списків особового складу частини.
З вказаними наказами ОСОБА_1 був ознайомлений 25.07.2024 року, про що повідомив свою незгоду командиру.
Слід зазначити, що командиром Військової частини НОМЕР_1 , 24.07.2024 року було видано письмову згоду на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про можливість розміщення військовослужбовця ОСОБА_1 в частині НОМЕР_1 на посаді водія зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти НОМЕР_4 окремого зенітного кулеметного батальйону оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », з проханням оформлення документів на призов за контрактом у разі прийняття позитивного рішення.
27.07.2025 року ОСОБА_1 було виключено з військового обліку на підставі п.4 ч.б ст.37 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу».
Не погоджуючись з вищенаведеними наказами, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби визначено Конституцією та законами України.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (стаття 17 Конституції України).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (стаття 65 Конституції України).
Частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч. 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами статті 3 Закону № 2232-XII правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Приписами частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Частиною 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Стаття 22 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" встановлює граничний вік перебування на військовій службі, який залежить від звання та умов служби. Ця стаття визначає, що для різних категорій військовослужбовців (рядовий, сержантський та офіцерський склад) встановлено різний граничний вік (наприклад, до 45, 50, 55 або 60,65 років), а також уточнює правила для служби під час особливого періоду.
Відповідно до зазначеної статті встановлено, що граничний вік перебування на військовій службі встановлюється:
1) для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 45 років;
2) для військовослужбовців старшого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 50 років;
3) для військовослужбовців вищого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 55 років;
4) для військовослужбовців молодшого офіцерського складу - до 45 років;
5) для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) - до 50 років; полковників (капітанів 1 рангу) - до 55 років;
6) для військовослужбовців вищого офіцерського складу - до 60 років;
7) для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб:
рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років;
вищого офіцерського складу - до 65 років.
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я для проходження військової служби, на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, встановлений частиною першою цієї статті, на строк до 5 років у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Стаття 28 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" встановлює розряди запасу та граничний вік перебування в запасі для військовозобов'язаних.
Зокрема, вона поділяє військовозобов'язаних на два розряди за віком і визначає граничний вік для кожного розряду: перший розряд - до 35 років, а другий - до 60 років для рядового, сержантського і старшинського складу, та вищого офіцерського складу - до 65 років.
Статтею 28 цього Закону передбачено, що запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд - до 60 років.
Особи офіцерського складу, які перебувають у запасі, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд:
молодший офіцерський склад - до 45 років;
старший офіцерський склад:
майор (капітан 3 рангу), підполковник (капітан 2 рангу) - до 50 років;
полковник (капітан 1 рангу) - до 55 років;
вищий офіцерський склад - до 60 років;
2) другий розряд:
молодший та старший офіцерський склад - до 60 років;
вищий офіцерський склад - до 65 років.
Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.
Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпунктом "а", військовослужбовці звільняються з військової служби у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Це означає, що після досягнення встановленого законом віку (для більшості - 60 років для рядового, сержантського і старшинського складу та молодших/старших офіцерів; 65 років для вищого офіцерського складу) військовослужбовець підлягає звільненню, якщо не передбачено інше.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що граничний вік перебування на військовій службі, зокрема для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до досягнення граничного віку перебування в запасі, тобто 60 років.
Відповідно до Положення “Про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ» затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 під час розгляду питання щодо залишення військовослужбовців на військовій службі понад граничний вік враховуються:
потреба Збройних Сил України;
рівень командирської (професійної) підготовки;
наукові ступені і вчені звання;
досвід проходження військової служби у військових підрозділах, які направлялися за кордон;
бойовий досвід;
знання іноземної мови за стандартизованим мовним рівнем не нижче за “мінімально необхідний»;
наявність освіти оперативно-тактичного або оперативно-стратегічного рівня (тільки для осіб офіцерського складу).
Питання про залишення військовослужбовців на військовій службі понад граничний вік порушується посадовими особами, які мають право видавати накази по особовому складу, і вище.
Військовослужбовці протягом 12 місяців до досягнення граничного віку перебування їх на військовій службі направляються для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров'я на обстеження до військово-лікарської комісії, висновки якої враховуються під час визначення підстав звільнення з військової служби.
03.10.2023 року позивачем було пройдено військово-лікарську комісію із встановленням висновку: обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах (за винятком підрозділів забезпечення). Придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, ТЦК та СП, установах, організаціях та навчальних закладах.
05.07.2024 року позивачем пройдено повторну військово-лікарську комісію, результат висновку якої був аналогічним висновку ВЛК №6007 від 03.10.2023 року, солдата ОСОБА_1 визнано придатним для проходження військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.
Рішення про залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі приймається:
для осіб офіцерського складу - Міністром оборони України;
для осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу - посадовими особами, яким надано право їх звільнення з військової служби.
Таким чином, військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі повинні бути звільнені з військової служби у відставку на підставі пп «а» пункту 1 ст.26 Закону про військовий обов?язок та військову службу.
Залишення військовослужбовця на службі понад граничний строк не допускається.
Крім того відповідно до ст.37 Закону “Про військовий обов?язок та військову службу» військовозобов?язані, які досягли граничного віку перебування в запасі підлягають виключенню з військового обліку та стають невійськовозобов?язаними.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що на момент прийняття спірного наказу ТВО командиром ВЧ НОМЕР_1 від 25.07.2024 року № 195 позивачу виповнилось 60 років, що, у відповідності до вимог Закону № 2232-ХІІ, є граничним віком перебування в запасі.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були підстави для прийняття наказу від 25.07.2024 року № 195, яким позивача звільнено з військової служби у відставку на підставі п.п. "а" п.2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів вважає обґрунтованою позицію відповідача стосовно того, що після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби" від 05 квітня 2018 року № 2397-VIII, а саме - з 23.06.2018 року, військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, підлягають звільненню незалежно від їх бажання продовжувати військову службу.
Так, військовослужбовці, які досягли граничного віку, підлягають звільненню незалежно від їхнього бажання служити, за винятком певних умов, що діють під час воєнного стану.
Під час дії воєнного стану, військовослужбовці можуть бути залишені на службі понад граничний вік за наявності високої професійної підготовки та за їхньою згодою.
Підсумовуючи, колегія суддів, зазначає, що військовослужбовець досяг граничного віку для проходження служби під час особливого періоду, що унеможливлює його подальше перебування на службі.
Це означає, що у відповідача (військового органу) не було законних підстав залишати його на службі, оскільки досягнення граничного віку є безумовною підставою для звільнення, якщо немає виняткових умов, що дозволяють продовження (наприклад, особливо висока кваліфікація, потреба у службі).
Відповідно до законодавства, граничний вік перебування на військовій службі для більшості військовослужбовців під час особливого періоду становить 60 років.
Винятки можливі, якщо військовослужбовець має високу професійну підготовку, практичний досвід і за висновком ВЛК визнаний придатним до служби, і є згода на продовження служби. Однак, якщо таких підстав не було, то залишення на службі було б незаконним.
Таким чином, оскаржуваний наказ від 25.07.2024 року № 195 про звільнення позивача з військової служби у відставку за віком з посади водія зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти окремого зенітного кулеметного батальйону є таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Підстави для визнання його протиправним, необґрунтованим чи таким, що порушує права позивача, відсутні.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 в адміністративній справі №160/1864/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 30 жовтня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко