04 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/9532/24
Суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення основного розміру пенсії з 74% до 70% грошового забезпечення під час проведення, на виконання рішення суду у справі № 280/5918/24, перерахунку та виплати пенсії, ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обмеження пенсійної виплати максимальним розміром та припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн., у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , після проведеного перерахунку на виконання судового рішення у справі № 280/5918/24, пенсії у розмірі 74% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських національної поліції», та виплатити утворену заборгованість;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з моменту припинення виплати, без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення з 01.02.2023 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо виплати з 01.02.2023 ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2023 без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 74% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована правомірністю застосування 70 відсотків грошового забезпечення під час проведення перерахунку пенсії позивача та обмеження його пенсії максимальним розміром. Також скаржник посилається з пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, то в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії, призначеної відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі № 280/5918/24, яке набрало законної сили 14.08.2024, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести, ОСОБА_1 перерахунок та виплатити пенсію з грошового забезпечення визначеного в довідці Південно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 30.04.2024 № 3/1254, станом на 01.01.2023, з 01.02.2023 у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 11.05.1992 №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі № 280/5918/24 відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 на підставі довідки Південно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 30.04.2024 № 3/1254, однак при проведенні такого перерахунку зменшено основний розмір пенсії з 74% до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Крім того, припинено нарахування та виплату щомісячної доплати у сумі 2 000,00 грн. та обмежено максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до відповідача із заявою з питань пенсійного забезпечення, на яку листом від 07.10.2024 № 17466-16231/В-02/8-0800/24 повідомлено, що оскільки основний розмір пенсії внаслідок перерахунку, проведеного на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі № 280/5918/24 збільшено на суму, що перевищує 2 000,00 грн., щомісячна доплата згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713 у складі пенсії не встановлюється. Також зазначено, що основний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, а максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.
Верховний Суд у постанові по справі № 620/3297/18 від 06.12.2022 дійшов наступного правового висновку.
"Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", «Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", «Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI."
Такий правовий висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ.
Щодо правомірності застосування відповідачем 70% грошового забезпечення, передбаченого Законом №2262 під час проведення перерахунку пенсії позивача, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом матеріалів справи позивачу призначено пенсію з 27.04.1996 року із основним розміром пенсії 74% відповідних сум грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що призначення та перерахунок пенсії є різними за своїм змістом та механізмами проведення, внесені до ст. 13 Закону №2262-XII зміни, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії за вислугу років, а визначають розмір грошового забезпечення під час її призначення, тому при здійсненні перерахунку має застосовуватись норма, що визначала розмір грошового забезпечення у відсотках, чинна на момент призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом Верховного Суду від 04.02.2019 року по справі №240/5401/18(Пз/9901/58/18).
Таким чином, пенсія позивачу призначена пенсія за вислугою років із розрахунку 74% розміру грошового забезпечення, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії з 74% до 70% грошового забезпечення при перерахунку пенсії є протиправними.
Разом з цим, колегія суддів зазначає про помилковість посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки про застосування відповідачем під час проведення перерахунку пенсії обмеження пенсії максимальним розміром та зменшення відсотків від грошового забезпечення, позивач дізнався з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.10.2024 №17466-16231/В-02/8-0800/24, а з позовом до суду звернувся 14.10.2024 року, тобто в межах визначених ст. 122 КАС України строків звернення до суду.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 04 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов
суддя С.В. Сафронова