05 листопада 2025 р. Справа № 440/3978/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/3978/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (основну та повторну заяви з додатками) про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки він єдиний хто зареєстрований та проживає разом з матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, та здійснює за нею догляд.
Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивачу було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки з наданих позивачем документів вбачається, що наявна невійськовозобов'язана особа (сестра позивача - ОСОБА_2 ), яка зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи. Проте, позивачем не було надано передбачених додатком 5 документів, що підтверджують її неможливість, як особи яка не є військовозобов'язаною та зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. Натомість було надано заяву сестри позивача, у якій було зазначено, що вона відмовляється здійснювати догляд за своєю матір'ю та проживає в іншій місцевості.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що ним до заяви військовозобов'язаного у порядку п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були додані відповідні документи на підтвердження того факту, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд, зокрема, за матір'ю, яка потребує стороннього догляду і утримання як особа з інвалідністю II групи. Отже, відмова відповідача у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є протиправною та такою, що порушує його права та права матері, як особи з інвалідністю II групи.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 08.10.2024 звернувся із заявою до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з витягу з протоколу № 24 від 26.10.2024 Комісією з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову під час мобілізації, на особливий період ухвалила рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши причину відмови: "наявна невійськовозобов'язана особа".
Вважаючи наведену відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин 5 та 6 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
У відповідності до частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача із заявою) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Постанова № 560).
Відповідно до п. 56 Постанови № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно п. 57 Постанови № 560, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
За правилами п. 60 Постанови № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком № 5 до Порядку № 560 передбачено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, до заяви, поданої на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", додаються:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Отже, Порядок № 560 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає серед переліку документів, які подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, зокрема, один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду МСЕК, або висновок ЛКК про потребу в постійному догляді, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Судовим розглядом встановлено, що 08.10.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з тим, що має батьків з інвалідністю II групи.
На підтвердження права на відстрочку на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивачем було надано копії наступних документів: нотаріальна копія паспорту ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади від 05.06.2024 року; нотаріальна копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копія Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 30.05.2022 р.; копія Свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_2 від 19.06.2020 року; нотаріальна копія паспорту ОСОБА_3 ; витяг з реєстру територіальної громади від 05.06.2024 року; копія РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріальна копія Довідки до акту МСЕК серія 12 ААВ № 103609 від 30.03.2021 року виданого ОСОБА_3 ; копія Висновку ЛКК № 101 від 06.06.2024 року; нотаріальна копія зави ОСОБА_3 від 05.06.2024 року; нотаріальна копія паспорту ОСОБА_4 ; витяг з реєстру територіальної громади від 05.06.2024 року; копія РНОКПП ОСОБА_4 ; нотаріальна копія Довідки до акту МСЕК серія 12 ААГ № 104902 від 26.07.2023 року виданого ОСОБА_4 ; нотаріальна копія заяви ОСОБА_4 від 05.06.2024 року; нотаріальна копія Свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 від 10.02.1986 року.
Повторною заявою ОСОБА_1 було повідомлено, що його батько помер, а сестра подала нотаріально засвідчену заяву, з інформацією про те, що на постійній основі не має наміру повертатися для проживання в с. Шедієво Полтавського району Полтавської області та здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, повідомила, що весь цей час догляд за матір'ю здійснює її брат ОСОБА_1 , тобто позивач. Тож, він є єдиною працездатною особою, яка відповідно до закону зобов'язана утримувати свого батька з інвалідністю II групи.
Згідно з витягом з протоколу № 24 від 26.10.2024 Комісією з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову під час мобілізації, на особливий період було розглянуто заяву позивача з додатками та ухвалено рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши причину відмови: "наявна невійськовозобов'язана особа".
Відмовляючи у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідач виходив з того, що з наданих позивачем документів вбачається, що наявна невійськовозобов'язана особа (сестра позивача), яка зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I та II групи. Проте, позивачем не надано передбачених додатком 5 документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І та ІІ групи.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зазначає, що він є особою, яка зобов'язана відповідно до закону утримувати свою матір, оскільки мати є інвалідом ІІ групи, а сестра на постійній основі проживає в м. Полтава та не має наміру повертатися для проживання в с. Шедієво Полтавського району Полтавської області та здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_4 .
Колегія суддів зауважує, що з наданих позивачем документів вбачається, що в нього є сестра - ОСОБА_2 , яка не є військовозобов'язаною особою та яка відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи.
Проте, позивачем не було надано передбачених додатком 5 Порядку № 560 документів, що підтверджують неможливість інших осіб, зокрема сестри позивача, яка не є військовозобов'язаною особою та яка зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженої МОЗ, або висновку лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документу, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Натомість було надано заяву сестри позивача, у якій зазначено, що вона відмовляється здійснювати догляд за своєю матір'ю та проживає в іншій місцевості.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Підстави для звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька визначені статтею 204 Сімейного кодексу України, відповідно до якої дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
При цьому, виходячи з аналізу абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проживання ОСОБА_2 (сестри позивача) в іншій місцевості не впливає на її обов'язок утримувати свою непрацездатну матір.
В контексті наведених норм та встановлених фактичних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надав належних доказів, щодо неможливості своєї сестри утримувати непрацездатну матір, тобто відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на наведені обставини, враховуючи неподання позивачем до відповідача повного переліку документів, встановленого Додатком № 5 Порядку № 560 для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 440/3978/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич