05 листопада 2025 р. Справа № 520/32651/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.03.25 по справі № 520/32651/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС України у Харківській області, апелянт), в якій просив:
-визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України у Харківській області щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 26.07.2018;
- зобов'язати ГУ ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 26.07.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі-Порядок №1078);
-зобов'язати ГУ ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.01.2016 по 26.07.2018 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати належних сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 520/32651/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 26.07.2018 .
Зобов'язано ГУ ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано ГУ ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 26.07.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судове рішення; застосувати ст.319 КАС України та залишити апеляційну скаргу без розгляду в порядку ч.3 ст.123 КАС України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про пропуск позивачем процесуального строку звернення до суду з цим позовом. Вказав, що з дати звільнення 26.07.2018 позивач пропустив 3 місяці, визначені ст. 233 КЗпП, та звернувся до суду лише 27.11.2024, отримавши 23.10.2024 відповідь ГУ ДСНС на свою заяву щодо порушеного права, (момент коли позивач почав цікавитися своїм правом), а кінцевий строк звернення до суду, враховуючи дію карантину, який закінчився 01.07.2023, на думку апелянта, є 30.09.2023.
На підтвердження своїх доводів апелянт посилався на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Вказав, що під час розгляду справи суд першої інстанції проігнорував клопотання ГУ ДСНС України у Харківській області про залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до ч.3 ст.123 КАС України та не розглянув його шляхом винесення відповідної ухвали.
Звернув увагу , що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Видатки для проведення індексації грошового забезпечення Законом України «Про державний бюджет на 2016 рік» для ДСНС не передбачено. При плануванні видатків на виплату грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу на 2017 рік ДСНС України було передбачено збільшення доходів по кожній особі не менше як на 2000 грн у порівнянні з попереднім 2016 роком. Також вперше передбачена була виплата матеріальної допомоги на оздоровлення кожній особі в розмірі місячного грошового забезпечення.
Протягом року згідно з наказом ДСНС від 29.09.2017 № 520 було ще підвищено розмір грошового забезпечення з жовтня 2017 року на 1000 грн, тим самим забезпечено виплату грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу не менше 6000 грн на місяць. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі-Постанова №704) з 01.03.2018 було затверджено новий порядок нарахування грошового забезпечення, що стало підставою збільшення розміру доходу військовослужбовців в цілому, в тому числі за рахунок збільшення посадових окладів, в наслідок чого індексація не нараховується.
Посилаючись на положення статті 51 Бюджетного кодексу України та роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/з та № 78/0/66-17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення проводиться у межах фінансових ресурсів бюджетних установ усіх рівнів на відповідний рік, апелянт стверджував, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, у зв'язку чим у нього відсутні підстави нараховувати позивачу відповідну індексацію.
Посилаючись на приписи Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078, апелянт зазначив, що єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є не перевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Так, індексація грошового забезпечення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотки.
Впродовж 2016,2017,2018 - перевищення 103% не було, тобто протягом року індекс споживчих цін становив 103 %.Дане питання не досліджувалося судом першої інстанції в порядку визначення (перевірки) правильності заявлених періодів.
Апелянт вважав, що у 2018 році підстави для проведення індексації настали саме з грудня у зв'язку з перевищення 103 %, але суд даний довід проігнорував, та зазначив загальний період з 01.03.2018, коли було підвищено посадові оклади особам рядового і начальницького складу, у зв'язку з прийняттям Постанови №704. Тому підстави для проведення в ці періоди індексації відсутні, вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, лише у жовтні 2018 року розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення). При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року було опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію грошового забезпечення, на думку апелянта, необхідно проводити з грудня 2018 року. Отже, період заявлений позивачем з 01.03.2018 по 30.11.2018 є безпідставним, в даний період підстави для індексації не настали, в тому числі, індексації-різниці, передбаченої Порядком №1078.
Вимога про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення- січень 2008 року є передчасною та безпідставною, подія у в вигляді нарахування та виплати сум індексації не настала, тобто суб'єктом владних повноважень не здійснено порушень законодавства в даній частині та поршень прав позивача. За загальним правилом судовому захисту підлягають лише порушені права, а позивач намагається заявити вимоги які покликані на майбутнє.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач проходив військову службу у ГУ ДСНС у Харківській області .
Наказом від 26.07.2018 №203 о/с ОСОБА_1 було виключено з кадрів ДСНС України та усіх видів грошового забезпечення (а.с.8).
Листом № 65050-10020/65190 від 23.10.2024 у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2026 по дату звільнення не здійснювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування не невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 26.07.2018, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 26.07.2018.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі з приводу державних гарантій військовослужбовцям щодо достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Положеннями ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі-Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з абз. 3 ст. 1 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (абзац 2 п.1-1 Порядку №1078).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту (абзац 5 п.1-1 Порядку №1078).
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 внесено зміни до абзацу 2 пункту 1-1 Порядку №1078, відповідно до яких цифри «101» замінено цифрами «103», які застосовуються з 01.01.2016.
Відповідно до абзацу 2 п.1-1 Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів №77 від 11.02.2016, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.п.2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18.
Крім того, відповідно до п. 5 Порядку № 1078 в редакції, що набрала законної сили з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
Колегія суддів звертає увагу, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування особи на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19), тому колегія суддів не приймає до уваги цей довод апеляції відповідача.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).
Колегія суддів зазначає, що Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013).
Цією постановою були внесені зміни до Порядку № 1078.
Порівняльний аналіз положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку № 1078 свідчить про те, що внаслідок змін, внесених Постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, як особи начальницького складу служби цивільного захисту, з 01.12.2015 не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, колегія суддів зазначає наступне.
Схема посадових окладів осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту за основними типовими посадами є додатком 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2015 року № 230).
Перелік посадових окладів начальницького складу головних управлінь, управлінь ДСНС в Автономній Республіці Крим, областях, м. Севастополі за основними типовими посадами затверджено Додатком 18 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Затверджені цією постановою посадові оклади з 01.01.2008 не змінювались.
Вони змінилися лише у березні 2018 року на підставі Постанови № 704, яка набрала чинності 01.03.2018. Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту є додатком 6 до Постанови № 704.
Відтак, від січня 2008 року посадовий оклад для посад, які в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 обіймала позивачка у ГУ ДСНС України у Харківській області, не змінювався.
Між тим, колегія суддів зауважує, що у апеляційній скарзі відповідачем не заперечувався факт того, що позивач в період проходження служби у ГУ ДСНС України у Харківській області отримував оклад в розмірі, визначеному в січні 2008 року Постановою №1294.
Відтак, колегія суддів робить висновок, що відповідно до положень Порядку № 1078, січень місяць 2008 року є місяцем підвищення доходу для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період служби з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Таким чином колегія суддів зазначає, що в даному випадку для обчислення індексації грошового забезпечення позивачки за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 повинен застосовуватися січень 2008 року, як місяць підвищення доходу для нарахування індексації грошового забезпечення.
Крім того, у листі ГУ ДСНС України у Харківській області від 23.10.2024 підтверджено, що з 01.01.2016 по дату звільнення індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалась (а.с.9), що також не заперечується в апеляційній скарзі відповідачем.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами.
Саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов'язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов'язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення).
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20, в яких Верховний Суд указав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналізуючи приведені вище норми, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, перебуваючи на службі цивільного захисту , мав право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, навіть незалежно від місяця прийняття на службу.
Виходячи з наведеного вище, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки з огляду на те, що величина індексу споживчих цін за відповідний період не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, у зв'язку з чим індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки, як наведено вище, останнє підвищення окладу за посадами позивача відбулось у січні 2008 року, а тому для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року.
Даний висновок також підтверджено правовою позицією Верховного Суду, яка приведена у справі № 420/4841/21 (постанова від 28 червня 2022 року).
Щодо позовних вимог у частині нарахування та виплати на користь позивачки індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 26.07.2018 з урахуванням абзаців 4,6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів зазначає наступне.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з наступного місяця.
Тобто, місяцем підвищення доходу для індексації у період з 01.03.2018 є березень 2018 року, що відповідачем не заперечується в апеляційній скарзі.
Разом з тим, слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у даній справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.
Між тим, як вбачається із абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в редакції з грудня 2015 року, в них йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року, до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Отже, системний аналіз пункту 1 абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Приведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 та від 22 червня 2023 року у справі № 520/6243/22.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Отже, колегія суддів виходить з того, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Як вбачається зі встановлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01 березня 2018 року по 26 липня 2018 року. Дана обставина не заперечувалась відповідачем в апеляційній скарзі.
Відтак, колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Встановлюючи істотні для справи обставини та виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів досліджує питання про те, чи має право позивач на отримання щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 липня 2018 року, виходячи з наступного.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, належить з'ясувати таке коло обставин, а саме: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 10.10.2024 у справі № 360/1086/23 із подібними правовідносинами.
Досліджуючи нарахування та виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.07.2018 , колегія суддів відповідно до даних змісту довідки про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік (а.с.23) встановила, що його грошове забезпечення у лютому 2018 року становило 9791,25 грн, а у березні 2018 року - 10585,00 грн.
Отже, розмір підвищення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року склав 10585,00 грн - 9791,25 грн = 793,75 грн.
Суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року суд визначає як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 %.
В березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн, а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30 %.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділений на 100: 1762,00 грн х 253,30 % / 100 = 4463,15 грн.
Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становила 4463,15 грн.
Отже, вирішуючи питання, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації, колегія суддів дійшла висновку, що сума підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 793,75 грн, а сума можливої індексації в березні 2018 року 4463,15 грн, тобто розмір підвищення доходу є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, що є підставою для нарахування і виплати позивачу індексації та індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
З огляду на викладене, позивач мав право на нарахування і виплату індексації за період з 01.03.2018 по 26.07.2018 , а тому доводи відповідача про відсутність у нього права на індексацію грошового забезпечення за вказані періоди спростовуються вище викладеним.
Отже, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачці індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (дохід не підвищився) та становить: 4463,15 грн - 793,75 грн = 3669,40 грн.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач учинив протиправну бездіяльність, суть якої полягає у невирішені питання про наявність у позивача права на отримання індексації із застосуванням норм абзаців 4,6 пункту 5 Порядку №1078 за період з 01.03.2018 по 26.07.2018.
Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 26.07.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку за період з 01.03.2018 по 26.07.2018 із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Твердження апелянта про відсутність підстав для проведення індексації, в тому числі, індексації-різниці, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, оскільки підстави для такої виникли тільки з грудня 2018, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виплата індексації-різниці не залежить від нарахування та виплати поточної індексації. При цьому слід наголосити, що виплата поточної індексації за цей період не є спірною у даній справі, а предметом позову є індексація різниця за період з 01.03.2018 по 26.07.2018, а не по 30.11.2018, як помилково зазначив апелянт.
Стосовно доводу апеляції про неможливості здійснення нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення за вказаний період з огляду на відсутність фінансових ресурсів для такої виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
На підтвердження наведених вище доводів, відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів відсутності у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, за період з 01.01.2016 по 26.07.2018, коштів на індексацію грошового забезпечення та вжиття відповідних заходів з метою отримання додаткових коштів для виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту індексації грошового забезпечення.
Крім того, відповідач в своїй діяльності має керуватися та діяти відповідно до Закону № 1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж роз'яснення міністерств, які носять рекомендаційний характер.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів, і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів ,як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування та відсутність порядку нарахування і виплати індексації за попередні періоди, жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Посилання апелянта на роз'яснення Міністерства соціальної політики України щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не заслуговує на увагу (є недоречним), оскільки роз'яснення, листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Водночас положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Колегія суддів звертає увагу, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 27.11.2024, коли ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022.
Однак, спір у цій справі стосується нарахуванню та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.07.2018, яка не була нарахована та виплачена позивачу.
Колегія суддів враховує, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугував неповний розрахунок з ним при звільненні.
Крім того, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, на яку посилався апелянт, сформулювала висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, а вони не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував клопотання ГУ ДСНС України у Харківській області про залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до ч.3 ст.123 КАС України та не розглянув його шляхом винесення відповідної ухвали, колегія суддів зазначає наступне.
В матеріалах справи наявне клопотання відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, яке не було розглянуто судом першої інстанції, що є процесуальним порушенням.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає , що суд першої інстанції, не розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розгляду, порушив норми процесуального права. Разом з тим, зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування судового рішення з цієї підстави відсутні.
Крім того, колегія суддів встановлено, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, а вони не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Інші доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 520/32651/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін