Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.
05 листопада 2025 р. Справа № 520/33986/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.25 по справі № 520/33986/24
за позовом Пенітенціарної академії України
до ОСОБА_1 третя особа Міністерство юстиції України
про стягнення коштів,
Пенітенціарна академія України, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Міністерство юстиції України, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Пенітенціарної Академії України (код ЄДРПОУ: 08571788 ІВАN UА408201720313241001201007942 банк: ДКСУ м. Київ МФО 820172) витрати пов'язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 134 823 грн. 91 коп. (сто тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять три грн. 91 коп.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 повинен відшкодувати витрати пов'язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 134 823 грн. 91 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року адміністративний позов Пенітенціарної академії України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Міністерство юстиції України про стягнення коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної Академії України витрати пов'язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 134 823 грн. 91 коп. (сто тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять три грн. 91 коп.).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що стягнення повної суми 134 823,91 грн без урахування відпрацьованого ОСОБА_1 періоду (87,5% строку) є непропорційним і суперечить принципам справедливості, закріпленим у ст. 3 Конституції України та ст. 2 КАС України.
Відповідно до п. 2 контракту № 571 від 20.02.2019, Замовник зобов'язувався забезпечити належні умови для проходження практики/стажування та працевлаштування. Як підтверджує відповідь Диканівської виправної колонії №12, ці зобов'язання були виконані, що свідчить про часткове виконання контракту з боку ОСОБА_1 .
Відповідач вважає, що суд першої інстанції не врахував можливість пропорційного зменшення суми відшкодування залежно від відпрацьованого ОСОБА_1 періоду. Як зазначено вище, ОСОБА_1 виконав зобов'язання за контрактом протягом 958 днів із 1095 (87,5% від трирічного строку). Таким чином, сума відшкодування має бути зменшена пропорційно до невідпрацьованого періоду (12,5%), що становить приблизно 16 852,99 грн (12,5% від 134 823,91 грн).
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що пунктом 4 Порядку № 261 визначено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Норми Порядку № 261 не містять положень, які б передбачали відшкодування витрат за навчання пропорційно до відпрацьованого часу чи інші положення щодо часткового відшкодування.
Отже, на переконання позивача, твердження апелянта щодо можливості зменшення вартості відшкодування витрат на навчання не базується на положеннях чинного законодавства.
Крім того, відповідачем подано до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив позивача в якому відповідач наголошує, що хоча звільнення формально і відбулося за власним бажанням, справжні причини звільнення мають істотне значення для вирішення цього спору. Суд першої інстанції не перевірив, чи не було з боку роботодавця умов, які змусили Апелянта звільнитися (наприклад, порушення умов праці, затримка виплат, неналежне ставлення). Застосування норм Порядку № 261 не може бути автоматичним та безумовним.
Також, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не перевірив коректність розрахунку суми 134 823,91 грн. Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження цієї суми. Довідка-розрахунок № 5/621 від 14.04.2022 не була оскаржена апелянтом через неналежне повідомлення його про позов, але це не звільняє суд від обов'язку перевірити її обґрунтованість, зокрема відповідність витрат нормам Постанови КМУ № 261. Зокрема, витрати на комунальні послуги (17 654,22 грн) чи продовольче забезпечення (37 486,90 грн) могли бути завищеними або некоректно розрахованими.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20 лютого 2019 року між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавцем) з однієї сторони, Північно-східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) з другої сторони та відповідачем з третьої сторони укладено контракт №571 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України.
Згідно наказу Міністерства Юстиції України №3548/5 від 06.10.2023 Академію Державної пенітенціарної служби, код ЄДРПОУ 08571788, було перейменовано на Пенітенціарну академію України, код ЄДРПОУ 08571788.
Відповідно до вищезазначеного контракту, відповідач навчався в Академії на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету та зобов'язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про національну поліцію» в повному обсязі за весь період його фактичного навчання.
Відповідно до наказу № 69/ОС від 13.04.2022 відповідачу присвоєно ступінь вищої освіти «бакалавр» та видано диплом про освіту.
Згідно наказу Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» №72/ОС-22 від 14.04.2022 року відповідача призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи.
Відповідно до наказу начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» №212/00-24 від 04.10.2024 відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
07.10.2024 року відповідача під час звільнення особисто під розпис було повідомлено про необхідність відшкодування витрат на навчання протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.
Державною установою «Диканівська виправна колонія (№12)» листом вих. №1/2-4975/Гм від 15.10.2024 повідомлено Пенітенціарну академію України про звільнення відповідача.
Відповідно до довідки-розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 № 5/621 від 14.04.2022, яка була складена на підставі «Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських», затвердженого Постановою КМУ від 12 квітня 2017 року № 261, загальна сума визначених до відшкодування витрат становить 134 823,91 грн., в т.ч.: грошове забезпечення з нарахуваннями - 74 271,23 грн., продовольче забезпечення - 37 486,90 грн., речове забезпечення - 3 899,13 грн., медичне забезпечення - 1 512,43 грн., оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії - 17 654,22 грн.
Враховуючи, що відповідач звільнився зі служби за власним бажанням, але не відшкодував витрати пов'язані з його утриманням в добровільному порядку, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної академії України грошових коштів в розмірі суму 134 823,91 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-1V від 23.06.2005 року встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень статті 74 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують МВС витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами частини п'ятої статті 74 Закону України “Про Національну поліцію» у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
За змістом частини другої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку (частина п'ята статті 74 Закону України «Про Національну поліцію»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 за № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 261).
Цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:
дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Типову форму контракту затверджує МВС.
Пунктом 3 Порядку № 261 передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з:
грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;
оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.
Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.
Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.
На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання (пункт 4 Порядку № 261).
Згідно з п.5 Порядку №261 після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що у разі укладення договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України між вищим навчальним закладом, територіальним органом внутрішніх справ та курсантом та проходження ним навчання на останнього покладаються відповідні обов'язки передбачені чинним законодавством України та договором.
Відповідні обов'язки покладаються на особу і у разі укладення контракту про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських.
Так, у разі звільнення з органів внутрішніх справ (зі служби в поліції) протягом трьох років після закінчення навчання, курсант зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що згідно наказу Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» №72/ОС-22 від 14.04.2022 року відповідача призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи.
Відповідно до наказу начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» №212/00-24 від 04.10.2024 відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
07.10.2024 року відповідача під час звільнення особисто під розпис було повідомлено про необхідність відшкодування витрат на навчання протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно пропорційного зменшення суми відшкодування залежно від відпрацьованого ОСОБА_1 періоду та стосовно обов'язку суду перевірити коректність розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до довідки-розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 № 5/621 від 14.04.2022, яка була складена на підставі «Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських», затвердженого Постановою КМУ від 12 квітня 2017 року № 261, загальна сума визначених до відшкодування витрат становить 134 823,91 грн., в т.ч.: грошове забезпечення з нарахуваннями - 74 271,23 грн., продовольче забезпечення - 37 486,90 грн., речове забезпечення - 3 899,13 грн., медичне забезпечення - 1 512,43 грн., оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії - 17 654,22 грн.
Відповідачем по справі не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений розрахунок ним оскаржувався.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка підстав та черговості погашення боргу, встановлених чинним законодавством України, тощо.
Крім того, питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов'язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.
Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.08.2018 року по справі №821/381/17 та від 22.08.2018 року по справі №820/1878/16.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що зазначені витрати станом на час розгляду справи відповідачем добровільно не відшкодовані, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для їх стягнення з відповідача в судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної академії України грошових коштів в розмірі суму 134 823,91 грн.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задоволено адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року по справі № 520/33986/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі № 520/33986/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов