05 листопада 2025 року справа №200/3315/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 200/3315/25 (головуючий суддя І інстанції - Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому, просила:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправними;
- стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 28 800 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити щомісячні виплати пенсії, починаючи з 01.02.2025.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідачем протиправно з 01.02.2025 припинено їй щомісячні пенсійні виплати на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації та запропоновано для належного виконання рішення суду від 23.09.2024 по справі № 200/5687/24 пройти фізичну ідентифікацію.
Такі дії відповідача є протиправними.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 лютого 2025 року, та виплатити заборгованість, що утворилась.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 200/5687/24, яке набрало законної сили 15.01.2025, Головним управлінням в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов'язань відновлено ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 квітня 2024 року.
Нараховано заборгованість із пенсійних виплат за період з 01.04.2024 по 31.01.2025 у розмірі 103 403,50 грн, яка облікована Головним управлінням та включена до переліку отримувачів виплат станом на 1 січня 2026 року, сформованого відповідно до вимог «Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165.
В зв'язку з не проходженням позивачем фізичної ідентифікації, як внутрішньо переміщеною особою, виплату пенсії автоматично призупинено з 01.02.2025 відповідно до вимог пункту 4-1 частини 1 статті 49 Закону № 1058.
Листом № 0500-0217-8/10997 від 07.02.2025 повідомлено позивача про необхідність проходження фізичної ідентифікації, як внутрішньо переміщеній особі, для здійснення виплати пенсії, поновленої на виконання Рішення суду.
Проте, станом на 21.05.2025 ОСОБА_1 до територіальних органів Пенсійного фонду України із зазначеною заявою не зверталась та фізичну ідентифікацію протягом 2024 - 2025 років не проходила.
Пенсійні кошти за період з 01.02.2025 по теперішній час позивачу не нараховувались.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України.
Відповідно до довідки від 28.08.2018 № 0000032411 позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року та виплатити заборгованість, яка виникла за період з 01 квітня 2024 року по день поновлення такої виплати на рахунок, відкритий у АТ Державний ощадний банк України.
На виконання рішення суду у справі № 200/5687/24 Головним управлінням відновлено ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 квітня 2024 року.
Нараховано заборгованість із пенсійних виплат за період з 01.04.2024 по 31.01.2025 у розмірі 103 403,50 грн, яка облікована Головним управлінням та включена до переліку отримувачів виплат станом на 1 січня 2026 року, сформованого відповідно до вимог «Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165.
В зв'язку з не проходженням позивачем фізичної ідентифікації, як внутрішньо переміщеною особою, виплату пенсії автоматично призупинено з 01.02.2025 відповідно до вимог пункту 4-1 частини 1 статті 49 Закону № 1058, та листом від 07.02.2025 № 0500-0217-8/10997 повідомлено позивача про необхідність проведення фізичної ідентифікації без визначення в листі інформації про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що нарахування та виплата позивачу пенсії з 01.02.2025 призупинені автоматично у зв'язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації, без прийняття відповідного рішення про припинення виплати пенсії.
Оцінка суду.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № № 68385/10, 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Отже, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № № 23759/03, 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі Закон № 1058).
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
На підставі статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV (в редакції від 23.06.2024) врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, пунктом 4-1 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX (далі Закону № 324-IX) органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Згідно з частинами першої, другої та третьої статті 16 Закону № 324-IX за результатами верифікації орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, надає органам, що здійснюють державні виплати, підтвердження відповідності наданої реципієнтом інформації вимогам законодавства, що впливають на визначення його права на отримання та розмір державних виплат, під час здійснення превентивної верифікації або рекомендації щодо: 1) проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності; 2) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання.
За результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо: 1) призначення (перерахунку) державної виплати; 2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати; 3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати; 4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.
Аналіз вищезазначених положень Закону № 1058 та Закону № 324-IX свідчить, що припинення виплати пенсії можливе виключно на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 236/2495/17.
Між тим, як свідчать матеріали справи, відповідач не приймав рішення про припинення позивачу виплати пенсії, а призупинив виплати автоматично у зв'язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2025 здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - з боку відповідача має місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
За таких обставин суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 200/3315/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 200/3315/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 05 листопада 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко