05 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/14414/23
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження звіт Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо виконання рішення суду у справі № 620/14414/23 за заявою позивача про встановлення судового контролю за позовом ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 620/14414/23.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 620/14414/23 позов ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов'язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили 16.07.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116806235).
30.04.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю у справі № 620/14414/23, у якій просить:
встановити судовий контроль за виконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року по справі № 620/14414/23 за позовом до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
встановити строк для подання Центральною телерадіостудією Міністерства оборони України звіту про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року по справі № 620/14414/23 на протязі 30 календарних днів.
В обгрунтування поданої заяви зазначає, що, незважаючи на прийняте судом рішення, на даний час воно залишається не виконаним.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі № 62014414/23 за позовом ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Зобов'язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України подати у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по справі № 620/14414/23.
ОСОБА_1 подав до суду клопотання, у якому просить суд відмовити у прийнятті звіту до Чернігівського окружного адміністративного суду про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по справі № 620/14414/23 та накласти штраф на боржника у сумі сорок розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В обгрунтування зазначив, що на його картковий рахунок на виконання вимог суду надійшли кошти на виконання рішення суду у розмірі 69, 66 грн, як добровільна сплата боргу згідно із судовим рішенням. З даною виплатою позивач не погоджується.
Від Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України надійшов звіт про виконання судового рішення. В обгрунтування поданого звіту зазначено, що при визначенні коефіцієнту індексації з використанням «січень 2016», величина приросту індексу в березні 2018 року становить 28,2%, відповідно сума індексації становить - 496,88 грн (1762 грн. х 28,2% /100 = 496,88 грн.) Враховуючи, що у березні 2018 року позивачу було підвищено грошове забезпечення на 522 грн, різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу є від'ємною (496,88 грн - 552 грн = -55,12 грн), а тому індексація різниці не нараховується і не виплачується. Щодо виплати позивачу суми індексації-різниці у розмірі 3911,15 грн, то розмір цієї суми випливає і розрахований судом виходячи з величини приросту індексу споживчих цін за березень 2018 року. Водночас, відповідач зазначає, що оскільки обрахунок суми індексації було здійснено саме з величини приросту індексу споживчих цін за березень 2018 року, а останній було проведено помилково, то виходячи з наведеного обґрунтування у п. 1 цієї заяви - підвищення посадового окладу позивачу в квітні 2018 року змінило місяць підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін на «квітень 2018», з урахуванням якого розмір подальшої індексації дорівнював нулю. Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації лише у грудні 2018 року і становив 3,7%, а тому підстави для індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по листопад 2018 року були відсутні, а за грудень 2018 року позивачу нарахована індексація у відповідності до вимог законодавства у розмірі 70,01 грн. Також, при сплаті індексації, було враховано, що позивачу 30.01.2023 була відповідачем виплачена індексація в сумі 77935,19 грн за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 (копію платіжного доручення приєднуємо). Отже, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 відповідачем по праві 03.06.2024 було здійснено нарахування і виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно.
Позивач подав відповідь на заяву боржника щодо подання звіту у порядку статті 382 КАС України та зазначив, що під час розрахунку сум індексації раніше виплачених сум - боржником розраховані суми з 01.01.2016 по 28.02.2018. Під час розрахунку з урахуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року сума індексації - 83 625,23 грн з 01.01.2016 по 28.02.2018 року без урахування податків і зборів. Тобто це сума, яка була виплачена боржником відповідно до платіжного доручення 77 935,19 грн і сума 4480,69 грн, яка була виплачена позивачу боржником 26.05.2021.
Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України подала до суду заперечення на заяву позивача, у якому просить затвердити звіт Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про виконання судового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по адміністративній справі № 620/14414/23 на користь ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно. Відмовити позивачеві, ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання від 08.06.2024 про накладення штрафу на Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України, оскільки звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду подано у строки встановлені ухвалою від 14.05.2024.
Позивач подав до суду відповідь на заперечення боржника щодо подання звіту у порядку статті 382 КАС України, у яких зазначив, кошти 77935,19+4480,69=82415,88 грн стосуються рішення суду по іншій справі (справа №620/1989/20). На думку позивача, боржник у своїх твердженнях підміняє поняття індексації з урахуванням - січня 2008 року та фіксованої індексації-різниці за іншим рішенням суду. Водночас боржником не надано на адресу суду жодного документу та розрахунку щодо виплати індексації різниці за період з 01.03.2018 року по 28.12.2018 року.
Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України подала до суду заперечення на відповідь позивача, у яких не погоджується із доводами позивача, просить прийняти звіт про виконання рішення суду та відмовити у задоволенні клопотання про накладення штрафу.
ОСОБА_1 подав до суду заперечення, у яких вказав, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року по справі №620/1989/20 було зобов'язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018. Боржником була виплачена позивачу індексація, проте без урахування січня 2008 року - як базового місяця проведення індексації. Водночас на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року було зобов'язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018, із встановленням базового місяця - січень 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Тож боржником на виконання вищезазначених рішень було сплачено 77935,19+4480,69=82415,88 грн індексації грошового забезпечення, що співпадає з наданим позивачем розрахунком сум індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - з урахуванням січня 2008 року як базового місяця проведення індексації. Іншого боржником, зокрема і надання розрахунку про виплату індексації щомісячно як за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 так і за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 надано не було.
Відповідач подав до суду заперечення на відповідь позивача, у яких просить затвердити звіт Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про виконання судового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по адміністративній справі № 620/14414/23 на користь ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно. Відмовити позивачеві, ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання від 08.06.2024 про накладення штрафу на Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України, оскільки звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду подано у строки встановлені ухвалою від 14.05.2024.
Також Центральною телерадіостудією Міністерства оборони України подано до суду додаткові пояснення у справі до звіту про виконання рішення по справі № 620/14414/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про встановлення судового контролю, оцінивши поданий боржником звіт, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У частині першій статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
За змістом статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас особливості судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною першою статті 382-1 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У рішенні від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголосив, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Савіцький проти України»).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, є у межах контролю органів влади (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України»).
Суд зазначає, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 620/14414/23, зокрема зобов'язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується правової оцінки, наданої судом у рішенні, то суд зазначив, зокрема, що «(….) Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Зі змісту матеріалів справи судом досліджено, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року дорівнювало 11491,01 грн.
Грошове забезпечення позивача у березні 2018 року становило 12043,01 грн. Відтак, грошовий дохід позивача збільшився на 552,00 грн. Разом з тим, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін 253,30%. Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн). Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 552,00 грн = 3911,15 грн.
Аналогічний розрахунок долучено позивачем до матеріалів справи. Відповідач заперечував щодо наданого У свою чергу, відповідач щодо наведеного позивачем розрахунку заперечував та вважав необгрунтованим. Вказаний розрахунок не спростований відповідачем та, на думку суду, є правильним
Тобто, відповідач зобов'язаний з березня 2018 року виплачувати суму індексації грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку № 1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.
Однак, відповідач вказаного не здійснив, що свідчить про його протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу починаючи з 01.03.2018 «індексації-різниці» в розмірі 3911,15 грн щомісячно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (…)».
Отже, у мотивувальній частині цього рішення суд вказав, що сума індексації різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» становить 3911,15 грн, а відтак суд дійшов висновку, що належна позивачу сума індексації-різниці з урахуванням згаданої виплати становить 3911,15 грн, навівши, водночас, чіткі обрахунки цієї суми.
Натомість, доводи відповідача викладені у звіті, доповненнях до звіту, щодо виконання рішення суду у повному обсязі є небгрунтованими.
Суд звертає увагу на те, що виконуючи рішення суду, яке набрало законної сили, відповідач зобов'язаний враховувати обставини, встановлені судовим рішенням, висновки, зроблені судом під час розгляду справи, правову оцінку, надану судом у рішенні, а також резолютивну частину відповідного судового рішення.
Суд повторює, що резолютивна частина справи № 620/14414/23 містить зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум, а згідно з правовою оцінкою, наданою судом у мотивувальній частині цього судового рішення, сума належної позивачу індексації-різниці за вказаний період становить 3911,15 грн щомісяця.
Ця сума належно обрахована судом у загаданому вище рішенні як з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, так і висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21, від 6 квітня 2023 року по справі №420/11424/21, від 9 травня 2023 року по справі №400/12702/2 щодо застосування вказаних норм Порядку № 1078.
Тобто належним виконанням цього судового рішення, яке набрало законної сили, є нарахування та виплата відповідачем на користь позивача індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 у сумі по 3911,15 грн щомісяця.
Однак, як слідує з матеріалів справи, відповідач проігнорував висновки, правову оцінку, надану судом у мотивувальній частині судового рішення, а також і резолютивну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 року у справі № 620/14414/23, дійшовши безпідставного та необґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 28.12.2018.
Вказані обставини відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.
За приписами статті 2 КАС України, суд має відновити порушені права осіб, які звернулися до суду з приводу їх порушення суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно висновків Верховного Суду, сформульованих у межах справи № 361/2109/17, за своєю правовою природою накладення судом штрафу за не виконання рішення суду є заходом процесуального примусу, передбаченого статтею 144 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою спонукання відповідних осіб до добросовісного виконання процесуальних обов'язків, зокрема, в частині накладеного судом обов'язку щодо подання звіту про виконання рішення суду, що обумовлено обов'язковістю виконання судового рішення як важливої складової права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що якщо під час судового розгляду питання про накладення штрафу буде встановлено, що посадова особа або орган, відповідальні за виконання рішення, діяли добросовісно, то саме лише невиконання судового рішення не містить складу правопорушення, за яке можлива юридична відповідальність у вигляді штрафу. Тобто, обов'язковою умовою для накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу є встановлення для такого суб'єкта владних повноважень строку на подання звіту про виконання судового рішення та в подальшому неподання такого звіту у встановлений строк або не вчинення дій, спрямованих на виконання рішення.
При цьому, під час розгляду звіту про виконання рішення суду, суд зобов'язаний надавати правову оцінку кожному доводу суб'єкта владних повноважень стосовно підстав невиконання судового рішення, та у разі відсутності доказів, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій суб'єкта владних повноважень, які б свідчили, що відповідач дійсно бажає реалізувати свій обов'язок стосовно виконання судового рішення в найкоротші строки, застосовувати відповідний штраф.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.02.2022 (справа № 420/177/20), переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, зокрема, у публічно-правових спорах, адміністративні суди повинні зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад адміністративного судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що негативні наслідки недобровільного виконання судового рішення мають бути пропорційними та збалансованими, а санкції, накладені судом у зв'язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними; при цьому мають враховуватися усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаватися оцінка діям боржника, спрямованих на таке виконання, міру його вини тощо.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.10.2018 у справі № 704/1547/17 та від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Згідно частини першої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Так, вказаний звіт не підтверджує врахування Центральною телерадіостудією Міністерства оборони України наведених Чернігівським окружним адміністративним судом висновків.
Отже, дослідивши звіт, поданий Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області», суд дійшов висновку про відсутність доказів повного виконання рішення суду, а отже і неможливість прийняти поданий звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 620/14414/23, що є підставою для встановлення нового строку для його виконання.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті звіту Це5нтральній телерадіостудії Міністерства оборони України та з урахуванням наданих суду доводів позивача та відповідача щодо клопотання про накладення штрафу, суд вважає за необхідне встановити новий строк для подання звіту та відмовити у задоволенні клопотання про накладення штрафу.
Керуючись статтями 14, 241-242, 248, 370, 381-1-382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України у прийнятті звіту.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу у справі № 620/14414/23 відмовити.
Встановити Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України новий строк для надання звіту про виконання судового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 620/14414/23 два місяці з дня отримання даної ухвали.
Попередити Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складено 05.11.2025
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА