Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
05 листопада 2025 року №520/14517/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лариси Мар'єнко, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 під час проходження служби в поліції грошового забезпечення в повному обсязі, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 у по 31.10.2017, грошової компенсації за невикористані 3 дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік. Вважаючи таку бездіяльність позивача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Представник відповідача - А.Коваленко, надіслав через систему "Електронний суд" до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 07.11.2015 по 14.09.2018 проходив службу в Національній поліції України.
Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 07.09.2018 №34 о/с по особовому складу, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем не в повному обсязі нараховувався та виплачувався заробіток, який також не був виплачений при звільненні зі служби в поліції. На думку позивача, такою бездіяльність відповідача порушено його права та законні інтереси, що слугувало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з таких підстав.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Частиною 2 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з частиною 5 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 та 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.
Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву та відзиві позов, що до жовтня 2017 року право на індексацію грошового забезпечення у позивача було відсутнє, у зв'язку з чим остання йому не виплачувалась.
Так, відповідач, обґрунтовуючи правомірність не проведення індексації грошового забезпечення позивача, зазначив, що поліцейські не включені до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, оскільки вказане не було передбачено Порядком №1078 та у зв'язку з відсутністю коштів на проведення індексації.
Проте, суд не приймає до уваги вищезазначену позицію відповідача, оскільки індексація грошового забезпечення прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Так, частиною 2 статті 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
У той же час, згідно з частиною 5 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Таким чином, право особи на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
При цьому, змін до зазначених положень Закону України "Про Національну поліцію" у спірний період не вносилось, правова норма була чинною.
За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності механізму реалізації законодавчого положення, як причини невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та, як наслідок, зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Щодо позовних вимог про нездійснення відповідачем нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні 3 дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, суд зазначає таке.
Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно - правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.
Судом, з матеріалів справи судом встановлено, що листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 19.05.2025 №19826-2025 підтверджується той факт, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України з 07.11.2015 по 14.09.2018 року не використав 03 доби чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, а при звільнені не була нарахована та не виплачена відповідна компенсація.
Суд зауважує, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження виплати компенсації чи надання позивачу вищевказаних днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористанні 3 дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік є протиправною.
З урахуванням наведеного суд вважає, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні 3 дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік.
Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції до 19.07.2022 передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті".
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX набув чинності 19.07.2022.
Отже, редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України, підлягають застосуванню з 01.07.2023.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував про таке: "…на момент звільнення позивача з військової служби, 14.07.2021, частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.".
Правову позицію з приводу того, яка саме редакція статті 233 Кодексу законів про працю України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, викладено зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 18.10.2023 у справі №380/14605/22.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.01.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Отже, право позивача на звернення до суду з даним позовом, відповідно до приписів ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), не обмежене будь-яким строком.
Викладені вище висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.04.2025 року у справі №420/25342/23.
Отже, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Витати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 247, 250, 255, 295, 297 Кодексом адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул.Жон Мироносиць, буд.13, м.Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 05 листопада 2025 року.
Суддя Лариса МАР'ЄНКО