Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
05.11.2025 р. справа №520/23679/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» щодо не проведення нарахування грошового ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 25.12.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 2) зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 25.12.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність з приводу непроведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки пункт 4 постанови №704 у первинній редакції суперечить пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII, який має вищу юридичну силу та забороняє використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Тому грошове забезпечення правомірно визначалося виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018. Щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразові виплати, у тому числі допомога на оздоровлення, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалася в межах граничного розміру, визначеного Інструкцією №260, яка не передбачає обов'язкової виплати у повному розмірі місячного грошового забезпечення.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 13.02.2019р. по 25.12.2023р. проходив публічну військову службу у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту».
Згідно з витягом з наказу начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» від 25.12.2023 №378 солдата ОСОБА_1 , кулеметника взводу охорони батальйону забезпечення навчального процесу, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 грудня 2023 року № 794-РС на посаду солдата резерву 51 запасної роти НОМЕР_1 окремої штурмової бригади 9 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України, вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби (м. Київ). З 25 грудня 2023 року виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою відповідача від 10.09.2025р. №1086 грошове забезпечення заявника станом на 01.01.2023 становило - 14.090,70 грн, а саме: 1) посадовий оклад - 2.730,00 грн; 2) оклад за військовим званням - 530,00 грн; 3) надбавка за вислугу років - 978,00 грн; 4) надбавка за особливості проходження служби - 2.754,70грн; 5) премія - 7.098,00 грн.
Також згідно з довідкою відповідача від 10.09.2025р. №1086 заявник у квітні 2023р. отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 21.598,20 грн; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2023р. заявник не отримував.
За твердженням заявника, ним було подано письмове звернення від 22.07.2025р. з приводу перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, а також виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення.
Листом від 29.08.2025р. №1765 відповідач повідомив, що на момент виникнення та протягом дії спірних правовідносин, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина), тобто п. 4 постанови №704 в первинній редакції, для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Стверджуючи про вчинення суб»єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення з приводу відмови у перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 - 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв'язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").
Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - « 2.684,00грн.» замість - « 1.762,00грн.».
Оскільки вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування грошового забезпечення з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» владний суб'єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок грошового забезпечення заявника із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р. з 01.01.2023р. по 19.05.2023р.
Продовжуючи розгляд справи суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Під час розгляду справи судом достеменно з»ясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн."
Однак, розв»язуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності - 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.
Стосовно перерахунку грошового забезпечення заявника за період 20.05.2023р.-25.12.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» в розмірі 2.684,00 грн суд зазначає, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що постанова КМУ №481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях №320/29450/24, №320/41449/23, №320/35573/23.
Отже, внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. № 704. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за вказаний період.
Окремо варто зауважити, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, по справі №320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Однак, згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, визнання у судовому порядку п.2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481 нечинним з 18.06.2025р. не породжує для заявника юридичних наслідків в частині заявлених у цьому спорі вимог, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення постанови КМУ від 12.05.2023 року №481 були чинними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Окремо суд відзначає, що відповідно до ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2023 році для всіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів розмір заробітної плати (грошового забезпечення) може змінюватися виключно в межах бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті.
Тож, у ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" законодавець прямо мовить про те, що грошове забезпечення не може бути підвищено за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті.
Стосовно предмету спору у цій справі дане правило не суперечить жодному положенню чинного закону.
Відтак, у межах спірних правовідносин у якості належних норм матеріального права у відносинах з оплати праці заявника як державного службовця належить кваліфікувати положення ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", котрі чітко та однозначно виключають правомірність управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичне значення - "1.762,00грн.".
Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень з приводу обчислення і виплати розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023р. суд керується такими підставами та мотивами.
Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Звідси слідує, що приводом для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є виключно рапорт військовослужбовця, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.
Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець набув право на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.684,00грн." (станом на 01.01.2023р.) відносно періоду часу 01.01.2023р.-19.05.2023р. у той час як суб"єктом владних повноважень за цей проміжок служби заявнику було призначено, обчислено, нараховано і виплачено грошове забезпечення, обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." (станом на 01.01.2018р.).
Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023р.
Згідно з довідкою відповідача від 10.09.2025р. №1086 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023р. заявник не отримував.
Доказів подання рапорту заявником за період 2023р. матеріали справи не містять.
Доказів оскарження заявником бездіяльності суб"єкта владних повноважень з приводу не призначення за поданим письмовим рапортом матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023р.матеріали справи не містять.
Навпаки - наданою відповідачем довідкою підтверджується, що за вказаний період 2023р. заявник не отримував матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Окрім того, у витязі з наказу начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" від 25.12.2023 №378 зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, відповідно до інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, заявник не отримав.
Тож, позов за даним епізодом належить залишити без задоволення у зв"язку із відсутністю доказів вжиття заявником необхідних дій для виникнення у суб"єкта владних повноважень приводу для вирішення питання про вчинення управлінського волевиявлення стосовно призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.
Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець набув право на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.684,00грн." (станом на 01.01.2023р.), у той час як суб"єктом владних повноважень за цей проміжок служби заявнику було призначено, обчислено, нараховано і виплачено грошове забезпечення, обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." (станом на 01.01.2018р.).
Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2022р.
Згідно з довідкою відповідача від 10.09.2025р. №1086 у квітні 2023 р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 21.598,20 грн, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2023р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб»єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах у межах заявлених позовних вимог суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника, грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 01.01.2023р. по 19.05.2023р.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб'єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника, грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. у період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".
Тож позов підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України.
Стосовно періоду часу з 20.05.2023р. обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичне значення - "1.762,00грн." унеможливлено дією положень постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.
Саме такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22.10.2025р. у справі №420/3824/25 та у постанові Верховного Суду від 20.10.2025р. у справі №600/3516/24-а.
Тож, управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму - "1.762,00грн." за цим епізодом належить кваліфікувати у якості правомірного.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з»ясування об»єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об»єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі предмету позову.
Визнати протиправними дії Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» з приводу використання протягом 01.01.2023р.-19.05.2023р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення військовослужбовця, грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.".
Зобов'язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2023р.-19.05.2023р., а також грошової допомоги для оздоровлення за 2023р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко