Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
04 листопада 2025 року справа № 520/11812/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Міністерства у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибух. речовин, боєприпасів (пров. Музейний, буд.12,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ: 42657144), Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (пров. Музейний, буд.12,м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 42657144) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за № 10/ІІІ/45/1 від 14 листопада 2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у встановленні факту поранення (іншого ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
- зобов'язати Міжвідомчу комісію з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України встановити факт поранення (іншого ушкодження здоров'я) ОСОБА_1 від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що внаслідок обстрілу території м. Ізюм та Ізюмського району Харківської області вона 16.07.2022р. отримала мінно-вибухову травму, наскрізне уламкове поранення лівої гомілки на рівні верхньої третини: з наявністю ран по латеральній поверхні і медіальній поверхні, а також з наявністю уламкового перелому великогомілкової кістки на рівні раньового каналу, сліпе уламкове поранення лівого стегна на рівні нижньої третини з наявністю поранення на медіальній поверхні, внаслідок чого їй встановлено 3 групу інвалідності. В подальшому, міжвідомчій комісії направлені відповідні документи для встановлення факту одержання ушкоджень здоров'ю від боєприпасів, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено у встановленні такого факту, з підстав того, що ушкодження здоров'я від боєприпасів отримане не в період і не на території проведення заходів необхідних для забезпечення оборони України.
Ухвалою суду від 19.05.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.07.2025р. залучено Міжвідомчу комісію з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в якості другого відповідача у цій справі та розпочато розгляд справи спочатку.
Відповідач 1 - Міністерство у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів подав відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Крім того, представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення прийнято саме Міжвідомчою комісією з питань встановлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка є самостійним суб'єктом владних повноважень
Відповідач 2 - Міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України подав відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Крім того, представник відповідача зазначив, що Міжвідомча комісія на своєму засіданні 14.11.2024р. розглянула заяву ОСОБА_1 та прийняла рішення № 10/ІІІ/45/1, яким відмовлено в установлені факту одержання ушкодження здоров'я від вибухонебезпечних предметів 16.07.2022р. внаслідок проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України відповідно до підпункту 2 пункту 7 Порядку встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 306, оскільки ушкодження здоров'я від вибухонебезпечних предметів отримане не в період і не на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України. Вказував, що для визнання населеного пункту таким, що потрапляє під дію підпункту 2 пункту 7 Порядку № 306, необхідно довести факт проведення органами державної влади офіційних заходів оборонного характеру на відповідній території. Тимчасово окуповані території не можуть визнаватися місцем таких заходів на момент окупації, оскільки контроль над ними відсутній. Саме з цієї підстави факт ушкодження здоров'я не міг бути встановлений відповідно до чинного Порядку № 306. У матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що станом на 16 липня 2022 року на території міста Ізюм, Ізюмської міської територіальної громади Харківської області проводились саме офіційні заходи із забезпечення оборони України у значенні, наведеному у Порядку № 306.
Представником позивача до суду надано відповіді на відзиви на позовну заяву, згідно яких він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем 2 до суду подано заперечення на відповідь на відзив, у якому останній, підтвердив раніше викладену правову позицію та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
16 липня 2022 року РФ здійснено обстріл території м. Ізюм та Ізюмського району Харківської області. В результаті вказаного обстрілу громадянка України ОСОБА_1 отримала мінно-вибухову травму, наскрізне уламкове поранення лівої гомілки на рівні верхньої третини: з наявністю ран по латеральній поверхні і медіальній поверхні, а також з наявністю уламкового перелому великогомілкової кістки на рівні раньового каналу, сліпе уламкове поранення лівого стегна на рівні нижньої третини з наявністю поранення на медіальній поверхні.
У зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення відкрито кримінальне провадження №12023221070000379 від 15.03.2023р. за частиною 1 статті 438 КК України.
Висновком фахівця з питань судово-медичної експертизи №09-929/2024, виданого на підставі заяви постанови про призначення судово-медичної експертизи старшого слідчого 2-го відділення СВ УСБУ в Харківській області старшого лейтенанта юстиції Гріль А., встановлено, що відповідно до п. 2.1.1. «а», 2.1.2, 2.1.3 «м» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості-тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, позивачка отримала мінно-вибухову травму, наскрізне уламкове поранення лівої гомілки на рівні верхньої третини: з наявністю ран по латеральній поверхні і медіальній поверхні, а також з наявністю уламкового перелому великогомілкової кістки на рівні раньового каналу, сліпе уламкове поранення лівого стегна на рівні нижньої третини з наявністю поранення на медіальній поверхні, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Через отримані поранення ОСОБА_1 направлено для проведення медико-соціальної експертизи, за результатами якої встановлено 3 групу інвалідності.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №325357 від 05.09.2024р. позивачці встановлено причину інвалідності: "внаслідок поранення чи іншого ушкодження здоров'я одержаним від вибухонебезпечних предметів".
21 жовтня 2024 року позивачка подала до міжвідомчої комісії заяву про встановлення факту поранення (іншого ушкодження здоров'я), що вона зазнала від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, до якої долучила:
- висновок судово-медичної експертизи, що засвідчує факт отримання ушкоджень здоров'я від вибухонебезпечних предметів від 26.07.2024р. №09-929/2024;
- довідку медико-соціальної експертної комісії від 05.09.2024р. серія 12 ААГ № 325357; витяг з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством ФОВА-002281009;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров'я від вибухонебезпечних предметів від 13.09.2024р. №12023221070000379.
14.11.2024р. за результатами розгляду вказаних документів, міжвідомча комісія прийняла рішення №10\ІІІ45\1, яким відмовила ОСОБА_1 в установлені факту отримання постраждалою особою поранення чи іншого ушкодження здоров'я, одержаного від вибухонебезпечних предметів на території заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Підставою для відмови вказано підпункт 2 пункту 7 Порядку №306, оскільки ушкодження здоров'я від вибухонебезпечних предметів отримане не в період і не на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22.10.1993.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.7 цього Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних, серед іншого, від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, з 1 грудня 2014 року до 24 лютого 2022 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з 24 лютого 2022 року - на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Зв'язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З огляду на це, право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни виникає також у осіб з інвалідністю внаслідок, зокрема, поранень від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння з 24 лютого 2022 року, одержаних на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Отже наведеною нормою законодавець пов'язав право особи на отримання відповідного статусу з датою, територією та причиною одержання поранення, тобто у сукупності всіх наведених обставин.
Постановою КМУ від 25 квітня 2018 № 306 затверджено Порядок встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я.
Порядком встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 306 (далі - Порядок №306, у редакції на день звернення позивача із заявою) визначено процедуру встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, одержаними особами від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння (далі - ушкодження здоров'я від боєприпасів) на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. до 24 лютого 2022 р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з 24 лютого 2022 р. - на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - територія проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України).
Згідно пункту 2 Порядку №306 (у редакції на день звернення позивача із заявою) перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Належність населеного пункту, де було одержане ушкодження здоров'я від боєприпасів, до території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначається відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції.
Згідно із пунктом 3 Порядку №306 (у редакції на день звернення позивача із заявою) рішення про встановлення факту одержання особою ушкодження здоров'я від боєприпасів (далі - постраждала особа) на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України ухвалюється міжвідомчою комісією з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - міжвідомча комісія), яку утворює Мінветеранів.
Положення про міжвідомчу комісію та її склад затверджує Мінветеранів. До складу міжвідомчої комісії входять представники Мінветеранів, Мінсоцполітики, МОЗ, Міноборони, МВС, Національної поліції, Національної гвардії, Адміністрації Держприкордонслужби, а також за згодою - Офісу Генерального прокурора, СБУ. До роботи міжвідомчої комісії можуть залучатися фахівці інших державних органів та представники громадських об'єднань (за згодою).
Відповідно до пункту 4 Порядку №306 (у редакції на день звернення позивача із заявою) для встановлення факту одержання ушкоджень здоров'я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постраждала особа (її законний представник або представник за дорученням, оформленим в установленому законом порядку) надсилає Мінветеранів письмову заяву.
Зі змісту положень підпункту 2 пункту 5 Порядку №306 (у редакції на день звернення позивача із заявою) слідує, що міжвідомча комісія відмовляє у встановленні факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров'я у разі, коли: ушкодження здоров'я від боєприпасів отримане не в період і не на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Судовим розглядом встановлено, що позивачці відмовлено в установлені факту отримання постраждалою особою поранення чи іншого ушкодження здоров'я, одержаного від вибухонебезпечних предметів на території заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, підставою для відмови вказано підпункт 2 пункту 7 Порядку №306, оскільки ушкодження здоров'я від вибухонебезпечних предметів отримане не в період і не на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню відповідача, суд враховує, що відповідно до частин першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Цій конституційній нормі надано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99.
За наведеними у вищевказаному Рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21, до правовідносин, пов'язаних з наданням особі статусу, повинна застосовуватись та редакція закону, яка була чинною станом на дату подання відповідної заяви про отримання такого статусу.
Таке застосування норм права узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №815/3285/17, які також були взяті до уваги Верховним Судом і в постанові від 23.03.2023 у справі №640/22168/21 при вирішенні питання щодо редакції закону, якою повинні врегульовуватись відносини, аналогічні тим, що виникли й у справі, яка розглядається.
Тому, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , подану 21.10.2024р., відповідач повинен був керуватись нормами закону, чинними станом на цю дату.
Однак, як убачається з рішення від 14.11.2024р. №10\ІІІ45\1 міжвідомча комісія прийняла рішення про відмову на підставі підпункту 2 пункту 7 Порядку №306, оскільки ушкодження здоров'я від вибухонебезпечних предметів отримане не в період і не на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, тобто у редакції, чинній на момент розгляду заяви, проте станом на 21.10.2024р. п. 7 Порядку №306 не містив зазначених підстав.
Таким чином, комісією для відмови у встановленні факту було застосовано неналежний пункт Порядку № 306, а тому слід дійти висновку, що рішення №10\ІІІ45\1 від 14.11.2024р. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо способу поновлення прав позивачки, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити таке.
У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018р. щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:
- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб'єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.
Таким чином суд в межах цієї справи не наділений повноваженнями зобов'язати відповідача встановити факт поранення (іншого ушкодження здоров'я) ОСОБА_1 від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння, в зв'язку з чим в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Разом з тим суд вбачає підстави, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, для виходу за межі заявлених позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача 2 - Міжвідомчу комісію з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України повторно розглянути її заяву від 21.10.2024р. про встановлення зв'язку інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, одержаним від вибухонебезпечних предметів на території здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, з урахуванням висновків суду викладеними в цьому рішенні.
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018р. по справі № 802/2236/17-а.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково з урахуванням виходу за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за № 10/ІІІ/45/1 від 14 листопада 2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у встановленні факту поранення (іншого ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Зобов'язати Міжвідомчу комісію з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.10.2024р. про встановлення зв'язку інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, одержаним від вибухонебезпечних предметів на території здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (код ЄДРПОУ: 42657144) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири гривні) 48 коп. Решту судових витрат залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров