05 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа №440/10863/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ України в Полтавській області), у якому просила:
визнати протиправним рішення (розпорядження) ГУПФ України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11 про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника;
зобов'язати відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 06.05.2025 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є дружиною пенсіонера військової служби ОСОБА_2 , перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком. У травні 2025 року позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Однак, розпорядженням ГУПФ України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11 її заява залишена без задоволення з посиланням на ненадання документів, які підтверджували б проживання разом з годувальником за однією адресою чи факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка. Позивачка з наведеними доводами пенсійного органу не погоджується, оскільки разом із заявою нею було надано акт від 26.03.2025, засвідчений начальником КП "ЖЕО №2", яким підтверджено факт проживання ОСОБА_2 на дату смерті спільно з позивачкою за однією адресою без реєстрації місця проживання.
2. Позиція відповідача.
Представник ГУПФ України в Полтавській області надав до суду відзив на позов, у якому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість /а.с. 20/. Свою позицію мотивував посиланням на доводи, викладені у розпорядженні ГУПФ України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11, щодо ненадання позивачкою разом із заявою від 06.05.2025 документів, які підтверджували б проживання разом з годувальником за однією адресою чи факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 7/.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12.10.2001 укладено шлюб /а.с. 10/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 /а.с. 11/.
На дату смерті ОСОБА_2 перебував на обліку ГУПФ України в Полтавській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" /а.с. 13/, що відповідач не заперечує.
Позивачка перебуває на обліку ГУПФ України в Полтавській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 14/.
06.05.2025 позивачка звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Розпорядженням ГУПФ України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки разом із заявою не надано документів, які підтверджували б проживання разом з годувальником за однією адресою чи факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка /а.с. 22-23/.
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивачка оскаржила його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон №2262-ХІІ).
У силу частини третьої статті 1 Закону №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Статтею 29 Закону №2262-ХІІ визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
У силу пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону №2262-ХІІ непрацездатними членами сім'ї вважаються: батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю.
Згідно зі статтею 31 Закону №2262-ХІІ члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
За змістом пункту 3 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 №10-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за №135/13402 (далі - Порядок №3-1), заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку)), (...) подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Відповідно до пункту 1 абзацу 11 розділу І Порядку №3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).
У силу підпункту 5 пункту 3 розділу ІІ Порядку №3-1 до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи: документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу.
Згідно з підпунктом 1 пунктом 13 розділу ІІ Порядку №3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї приймаються: відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності у позивачки права на призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.
Суд враховує, що вказаний закон передбачає безумовну гарантію особам, які є членами сімей військовослужбовців, отримати право на пенсію в разі втрати годувальника.
За обставин справи, що розглядається, ОСОБА_1 є вдовою пенсіонера військової служби ОСОБА_2 .
На дату смерті ОСОБА_2 останній перебував на обліку ГУПФ України в Полтавській області та отримував пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Своєю чергою, позивачка перебуває на обліку ГУПФ України в Полтавській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо ненадання позивачкою разом із заявою від 06.05.2025 документів на підтвердження проживання (реєстрації) разом з годувальником за однією адресою, суд зазначає, що пенсійному органу був наданий акт про фактичне місце проживання, засвідчений 26.03.2025 начальником КП "ЖЕО №2" /а.с. 24/.
У згаданому акті громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 проживав без реєстрації її чоловік ОСОБА_2 , 1958 р.н., до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зауважує, що підпунктом 1 пунктом 13 розділу ІІ Порядку №3-1 не визначено конкретну форму документа, що підтверджує факт спільного проживання члена сім'ї з померлим годувальником.
Тож наданий позивачкою разом із заявою від 06.05.2025 акт про фактичне місце проживання є належним доказом на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 на дату смерті спільно з дружиною ОСОБА_1 .
За вищевикладених обставин, розпорядження ГУПФ України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 06.05.2025 з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 15, 16/. Інші судові витрати у справі відсутні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати позивачки зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.06.2025 №2016/1600-0203-11 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 06.05.2025 з пенсії за віком на пенсію в разі втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА