05 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10145/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 . в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку із непридатністю до військової служби за станом здоров'я з 05.02.2023.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку як непридатний до військової служби на підставі постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.02.2023. 25 квітня 2025 року під час формування військово-облікового документа у мобільному застосунку Резерв+ ОСОБА_1 одержав повідомлення про порушення правил військового обліку. Також після оновлення застосунку Резерв+ категорія обліку гр. ОСОБА_1 змінилася з «не військовозобов'язаний» на «військовозобов'язаний». При цьому, повісток про виклик до ТЦК та СП на адресу військовозобов'язаного не надходило, сповіщень від оператора поштового зв'язку не було. 08 липня 2025 року представником позивача було направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо причини зміни у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів статусу ОСОБА_1 з «не військовозобов'язаний» на «військовозобов'язаний» після його виключення з військового обліку, а також інформації про інкриміноване порушення Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних. Також представник ОСОБА_1 звернулася до відповідача з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних як непридатного до військової служби. Станом на день подання позовної заяви відповідь на запит від 08.07.25 не надходила. 09 липня 2025 року позивач був доставлений співробітниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 як такий, що перебуває на обліку за категорією «особа, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП». Позивач пред'явив службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 військовий квиток з відміткою про виключення з військового обліку та довідку ВЛК про визнання його неприданим з виключенням з військового обліку. Після цього службові особи відповідача видали йому направлення для проходження військово-лікарської комісії, зазначивши, що попередні висновки більше не дійсні. Водночас, відомостей щодо проведення перевірки компетентними органами правомірності прийняття, або доказів скасування постанови ВЛК стосовно позивача не надали. Питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не розглядалося. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку як непридатний до військової служби на підставі постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.02.2023.
25 квітня 2025 року під час формування військово-облікового документа у мобільному застосунку Резерв+ ОСОБА_1 одержав повідомлення про порушення правил військового обліку. Також після оновлення застосунку Резерв+ категорія обліку гр. ОСОБА_1 змінилася з «не військовозобов'язаний» на «військовозобов'язаний». При цьому, повісток про виклик до ТЦК та СП на адресу військовозобов'язаного не надходило, сповіщень від оператора поштового зв'язку не було. Зважаючи на його виключення з військового обліку, гр. ОСОБА_1 не є суб'єктом адміністративних правопорушень, пов'язаних з недотриманням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
08 липня 2025 року представником позивача було направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо причини зміни у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів статусу ОСОБА_1 з «не військовозобов'язаний» на «військовозобов'язаний» після його виключення з військового обліку, а також інформації про інкриміноване порушення Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних. Також представник ОСОБА_1 звернулася до відповідача з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних як непридатного до військової служби. Станом на день подання позовної заяви відповідь на запит від 08.07.25 не надходила.
09 липня 2025 року позивач був доставлений співробітниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 як такий, що перебуває на обліку за категорією «особа, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП». Позивач пред'явив службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 військовий квиток з відміткою про виключення з військового обліку та довідку ВЛК про визнання його неприданим з виключенням з військового обліку. Після цього службові особи відповідача видали йому направлення для проходження військово-лікарської комісії, зазначивши, що попередні висновки більше не дійсні. Водночас, відомостей щодо проведення перевірки компетентними органами правомірності прийняття, або доказів скасування постанови ВЛК стосовно позивача не надали. Питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не розглядалося.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив його виключення з військового обліку, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. (частина дев'ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 2232-ХІІ, військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 33 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною першою статті 34 Закону № 2232-ХІІ визначено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» № 1951-VIII від 16.03.2017. (далі Закон № 1951-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ведення військового обліку громадян України; 2) забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку. (стаття 2 Закону № 1951-VIII).
Згідно зі статтею 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення.
Частиною 5 статті 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування володільця Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. (частини 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII)
За змістом статті 6 Закону № 1951-VIII, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; відомості про участь у бойових діях. (стаття 8 Закону № 1951-VIII)
Відповідно до статті 9 Закону № 1951-VIII, призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII, ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом інформаційної взаємодії між Реєстром та інформаційно-телекомунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені у цій частині. (частина 3 статті 14 Закону № 1951-VIII)
Отже, за змістом вказаних норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
На момент проходження позивачем військово-лікарської комісії був чинним Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 (далі Порядок №921).
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку №921, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 16 Порядку №921, військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Абзацами 17-18, 20 пункту 56 Порядку №921 передбачено, що персонально-якісний облік призовників і військовозобов'язаних ведеться районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки шляхом обліку персональних та службових даних призовників і військовозобов'язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов'язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку.
Про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку як непридатний до військової служби на підставі постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.02.2023..
25 квітня 2025 року під час формування військово-облікового документа у мобільному застосунку Резерв+ ОСОБА_1 одержав повідомлення про порушення правил військового обліку. Також після оновлення застосунку Резерв+ категорія обліку гр. ОСОБА_1 змінилася з «не військовозобов'язаний» на «військовозобов'язаний».
Суд зауважує, що згідно з положеннями Порядку № 921, відповідальними за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов'язаних, персональних даних, які в них містяться, збереження підтвердних документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов'язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов'язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки громадян.
Отже, тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов'язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов'язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов'язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов'язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров'я.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відтак суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на технічну неможливість та факт того, що запис про виключення з військового обліку зроблений в військово-обліковому документі до створення єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Водночас, суд звертає увагу, що повноваження державних органів не можуть вважатися дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що прийняття рішення про внесення змін або про відмову у внесенні змін до відомостей щодо військовозобов'язаного у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до вищенаведених норм Закону № 1951-VIII та Порядку №921, є дискреційними повноваженнями позивача.
Разом з цим, у даній справі суд не перебирає повноваження ВЛК та не надає власну оцінку поставленому діагнозу щодо наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби, а лише перевіряє дотримання процедури внесення відомостей щодо позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку згідно поданих документів, щодо оформлення яких відповідач не висловив жодних зауважень.
Таким чином, суддя висновує про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку позивача, згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» як особи, яка за наслідками проходження військово-лікарської комісії визнана непридатною до військової служби за ст. 30а ІІ Наказу МОУ №402-2008 року.
З огляду на те, що відповідачем суду не надано доказів щодо розгляду заяви позивача стосовно внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних як непридатного до військової служби, суд вважає за необхідне, з метою захисту прав та інтересів позивача, зобов'язати відповідача зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку із непридатністю до військової служби за станом здоров'я з 05.02.2023.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про повне задоволення позову, судовий збір у розмірі 968,96грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку із непридатністю до військової служби за станом здоров'я з 05.02.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.В. Костенко