04 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа №440/1012/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув у письмовому провадженні заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пецяк Людмили Вікторівни про зміну способу та порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, та
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №440/1012/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №ФП73128/17979 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 та провести виплати з урахуванням раніше сплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили 29.03.2025, а 09.04.2025 позивачу видано виконавчий лист №440/1012/25.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пецяк Людмили Вікторівни від 11.12.2024 відкрито виконавче провадження №78072853.
23.10.2025 до суду надійшла заява головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пецяк Людмили Вікторівни про зміну способу та порядку виконання рішення суду.
У поданій заяві державний виконавець, посилаючись на невиконання ГУПФ України в Полтавській області судового рішення у справі №440/1012/25 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 в частині зобов'язання боржника виплатити заборгованість у розмірі 86527,77 грн понад два місяці після набрання рішенням суду законної сили, просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, на підставі якого Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/1012/25, на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по пенсії у розмірі 86527,77 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Відповідач (боржник) надав до суду заперечення на заяву державного виконавця, у якому зазначив, що фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачено у складі бюджетної програми за КПКВК 2506080 "Фінансування виплат пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду". Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня. Фактична виплата заборгованості за судовими рішеннями перебуває у прямій залежності від передбачених у Законі про Державний бюджет України на відповідний календарний рік бюджетних асигнувань на зазначені цілі та проводиться ГУПФ України в Полтавській області в порядку черговості за датою набрання судовими рішеннями законної сили.
У судове засідання 04.11.2025 учасники справи не з'явились, про його проведення повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Суд розглянув заяву у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява №40450/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У силу статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Тож обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
За обставин цієї справи суд враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №440/1012/25 зобов'язано ГУПФ України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №ФП73128/17979 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 та провести виплати з урахуванням раніше сплачених сум.
На виконання рішення суду позивачу за період з 01.02.2023 по 30.04.2025 нарахована доплата до пенсії у розмірі 86527,77 грн, фактичну виплату якої наразі не проведено.
Відповідач зазначив, що нарахована заборгованість облікована в органах Пенсійного фонду України та підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що згідно зі статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, нарахована позивачу сума доплати до пенсії має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України, внаслідок чого проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у пункті 39 рішення від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" (заява №18966/02) зазначив, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (див. "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, пар. 66, ЄСПЛ 1999-V). Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана (там же пар. 69).
Водночас суд зауважує, що принцип обов'язковості судового рішення, внаслідок набрання законної сили яким у боржника в особі компетентного державного органу виник обов'язок сплатити певну суму коштів на користь особи, зобов'язує такий орган демонструвати добросовісне ставлення до свого обов'язку, зокрема шляхом вжиття належних заходів з метою якнайшвидшого виконання приписів судового акта.
Матеріали справи, що розглядається, не містять доказів, що свідчили б про вжиття боржником дієвих заходів з метою виконання судового рішення в частині виплати стягувачу заборгованості.
Суд враховує, що наявність заборгованості з пенсійних виплат за судовими рішеннями в України є структурною проблемою, на якій акцентував увагу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" та від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України".
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
У силу частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Статтею 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
У пояснювальній записці від 06.07.2023 до проекту Закону України "Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль" якості підстави для розроблення проекту закону зазначено, що відповідно до щорічного звіту Комітету міністрів Ради Європи за 2019 рік Україна перебувала на третьому місці серед країн з найбільшою кількістю заяв, що надійшли до Європейського суду з прав людини, і справ, що знаходяться під наглядом КМ РЄ.
Однією із ключових є група справ Іванов/Бурмич, що перебувають під посиленим наглядом КМ РЄ і стосуються довготривалої структурної проблеми невиконання або несвоєчасного виконання судових рішень національних судів (порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Європейської конвенції з прав людини, статті 1 Протоколу №1).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №1218-р було схвалено Національну стратегію розв'язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року.
Так, однією з причин виникнення системної проблеми невиконання судових рішень Стратегією було визначено недосконалий механізм здійснення судового контролю за виконанням рішень судів щодо стягнення заборгованості, тоді як однією з цілей Стратегії закріплено удосконалення процедури встановлення або зміни способу або порядку виконання судових рішень.
Неналежне виконання судових рішень, неефективність механізмів судового контролю за виконанням судових рішень є одними із основних проблем, окреслених в Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженій Указом Президента України від 11.06.2021 №231/2021.
Суд враховує, що Законом №4094-IX частину третю статті 378 КАС України доповнено абзацом другим, відповідно до якого невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Отож законодавець визначив, що невиконання територіальним органом Пенсійного фонду України рішення суду про зобов'язання виплатити нараховану пенсію протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд враховує, що спір у цій справі стосувався перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 .
З дати набрання рішенням суду законної сили пройшло більше двох місяців.
Заборгованість у розмірі 86527,77 грн, нарахована на виконання судового рішення, позивачу не сплачена.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що судове рішення, яким зобов'язано орган Пенсійного фонду України здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу (стягувачу), не було виконано протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, суд, керуючись приписами частини третьої статті 378 КАС України у редакції Закону №4094-IX, дійшов висновку про задоволення заяви державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення у цій справі.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 241, 243, 248, 256, 370, 372, 378 КАС України, суд
Заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пецяк Людмили Вікторівни про зміну способу та порядку виконання рішення суду задовольнити.
Змінити спосіб і порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №440/1012/25 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №ФП73128/17979 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 з урахуванням раніше сплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.02.2023 по 30.04.2025 у розмірі 86527,77 грн (вісімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять сім гривні сімдесят сім копійки).
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Олександр КУКОБА