05 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/5306/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить:
визнати протиправним і скасувати рішення від 01.04.2025 №163750032898 Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути її заяву і зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 23.10.1992 по 23.10.2001 та з 22.02.2002 по 20.12.2011 до пільгового стажу 13 років 07 місяців 29 за Списком 2;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 2 з 24.03.2025.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла пенсійного віку, має страховий стаж понад 27 років, з якого наявна фактична зайнятість упродовж повного робочого дня у шкідливих та важких умовах за списком №2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази у відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 60-63/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що питання призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку урегульовано статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у силу якої пенсія позивачу може бути призначена після досягнення нею віку 55 років. Звертав увагу на те, що згадані положення закону є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню у спірних відносинах. Окремо зауважено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 23.10.1992 по 23.10.2001, згідно наданої довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 68/39 від 16.02.2007, оскільки довідка не відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (додаток№5), а саме: відсутні підписі керівника та головного бухгалтера підприємства.
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також - КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 24/.
24.03.2025 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /зв.а.с.44-45/.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01 квітня 2025 року №136750032898 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 51/.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: (...) 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: (...) з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: (...) 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: (...) з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Статтею 12 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності у позивача права на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах жінкам з підстави, визначеної пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.
Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою від 24.03.2025 про призначення пенсії позивачу виповнилось повних 50 років.
Пенсійним органом у спірному рішенні обчислено страховий стаж особи - 27 роки 11 місяців 6 днів, а пільговий стаж по списку № 2 - відсутній /а.с. 38/.
Разом з цим, як слідує зі змісту оскарженого рішення, підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку слугував висновок пенсійного органу про недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, а саме - 55 років. Також зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 23.10.1992 по 23.10.2001, згідно наданої довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 68/39 від 16.02.2007, оскільки довідка не відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (додаток№5), а саме: відсутні підписі керівника та головного бухгалтера підприємства.
Тож, з урахуванням підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, викладених у такому рішенні відповідача, ключовим у цій справі є питання призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
За наведених обставин на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років.
Як наслідок, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
А тому, відмова ГУПФ України в Харківській області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.
Оцінюючи твердження відповідача про незарахування до пільгового стажу періодів роботи з 23.10.1992 по 23.10.2001, згідно наданої довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 68/39 від 16.02.2007, оскільки довідка не відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (додаток№5), а саме: відсутні підписі керівника та головного бухгалтера підприємства, суд виходить з таких міркувань.
Положеннями статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так само відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд враховує, що ОСОБА_1 разом із заявою від 24.03.2025 надала пенсійному органу трудову книжку серії НОМЕР_1 /а.с. 13-17/, записами у якій підтверджено, що позивачка:
- запис 5 - 26.08.1992 - прийнята в складальний цех №1 люмінесцентних ламп учнем заварника електровакуумних приборів;
- запис 6 - 23.10.1992 - присвоєно 2 розряд заварника електровакуумних приборів;
- запис 7 - 30.11.1995 - перетворено в ВАТ «Полтавський завод газорозрядних ламп»;
- запис 8 - 23.10.2001- звільнена за згодою сторін;
- запис 11 - 22.02.2002 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 12 - 22.08.2002 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 13 - 16.10.2002 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 14 - 16.04.2003 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 15 з 16.05.2003 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 16 - 09.06.2003 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 17 з 11.09.2003 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 18 - 01.02.2004 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 18 - 02.02.2004 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 19 - 31.08.2004 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 20 - 01.09.2004 - прийнята в цех складання люмінесцентних ламп заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 22 - 31.05.2005 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 23 - 16.06.2005 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 24 - 31.08.2006 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 25 - 04.09.2006 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 26 - 30.04.2007 - звільнено за власним бажанням;
- запис 29 - 06.10.2009 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 30 - 28.04.2011 - звільнено за угодою сторін;
- запис 32 - 29.06.2011 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 33 - 25.08.2011 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 34 - 29.08.2011 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 35 - 21.10.2011 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору;
- запис 36 - 24.10.2011 - прийнята в виробничий комплекс №1 (виробництво люмінесцентних ламп) заварником електровакуумних приладів другого розряду по строковому трудовому договору;
- запис 37 - 20.12.2011 - звільнено у зв'язку з закінченням строкового договору.
Суд наголошує, що трудова книжка ОСОБА_1 не містить записів про прийняття її на роботу саме заварником електровакуумних приладів з 23.10.1992 по 23.10.2001, оскільки наявний запис 5 від 26.08.1992 про прийняття в складальний цех №1 люмінесцентних ламп виключно учнем заварника електровакуумних приборів.
Водночас, згідно запису 6 від 23.10.1992 - позивачу присвоєно 2 розряд заварника електровакуумних приборів. Окрім цього, в Довідці №68/38 від 16.02.2006 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ВАТ Полтавський завод газорозрядних ламп, зазначено, що позивач саме з 23.10.1992 (нак. 3105 від 19.10.92р.) до 17.04.01р. виконувала роботи по взварці люмінесцентних ламп, за професією заварник електровакуумних приладів по складальному цеху №1 у виробництві електронної техніки та радіоапаратури, що передбачено списком №2, розділом 16, позицією 2170100а - 11985, код КП - 7311.2 /а.с. 13-зворот, 17/.
Також, записами у трудовій книжці ОСОБА_1 підтверджено, що позивачка працювала заварником електровакуумних приладів на ВАТ "Полтавський завод газорозрядних ламп" (в подальшому перейменований ТОВ "Завод газорозрядних ламп") з 22.02.2002 по 22.08.2002, з 16.10.2002 по 16.04.2003, з 16.05.2003 по 09.06.2003, з 11.09.2003 по 01.02.2004, 02.02.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 16.06.2005 по 31.08.2006, з 04.09.2006 по 30.04.2007, з 06.10.2009 по 28.04.2011 з 29.06.2011 по 25.08.2011 з 29.08.2011 по 21.10.2011 з 24.10.2011 по 20.12.2011.
Проте відповідачем в оспорюваному рішення надано оцінка лише періоду роботи ОСОБА_1 з 23.10.1992 по 23.10.2001, тоді як періодам її роботи на відповідних посадах з 22.02.2002 по 22.08.2002, з 16.10.2002 по 16.04.2003, з 16.05.2003 по 09.06.2003, з 11.09.2003 по 01.02.2004, 02.02.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 16.06.2005 по 31.08.2006, з 04.09.2006 по 30.04.2007, з 06.10.2009 по 28.04.2011 з 29.06.2011 по 25.08.2011 з 29.08.2011 по 21.10.2011 з 24.10.2011 по 20.12.2011 оцінка пенсійним органом не надавалась, але й безпідставно не зараховувалась до пільгового стажу, що підтверджено Формою РС-право /а.с. 47/.
Разом із заявою про призначення пенсії позивачка надала пенсійному органу копії наказів Полтавського державного заводу газорозрядних ламп від 12.11.1993 №351 "Про завершення атестації робочих місць" /а.с. 41/, ВАТ "Полтавський завод газорозрядних ламп" від 28.12.1998 №284 "Про закінчення атестації робочих місць" /зв.а.с. 41/, ТОВ "Завод газорозрядних ламп" від 28.11.2001 №19 "Про атестацію робочих місць" /зв.а.с. 39/, висновок №144 від 19.02.2002 експертизи на правильність застосування списків виробництв, професій, посад, і показників, згідно з якими призначаються пенсії за віком на пільгових умовах у ТОВ "Завод ГРЛ" та у ВАТ "Полтавський завод ГРЛ" /а.с. 43/.
У додатках до наказів від 12.11.1993 №351 та від 28.12.1998 №284 до переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, робітників, яким підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством на основі атестації робочих місць віднесено професії "заварник електровакуумних приладів".
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
При цьому, пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Факт роботи заварником електровакуумних приладів позивачки підтверджений відповідними записами безпосередньо у трудовій книжці за періоди з 22.02.2002 по 22.08.2002, з 16.10.2002 по 16.04.2003, з 16.05.2003 по 09.06.2003, з 11.09.2003 по 01.02.2004, 02.02.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 16.06.2005 по 31.08.2006, з 04.09.2006 по 30.04.2007, з 06.10.2009 по 28.04.2011 з 29.06.2011 по 25.08.2011 з 29.08.2011 по 21.10.2011 з 24.10.2011 по 20.12.2011, а пільговий характер роботи - відомостями про проведення атестації робочих місць та змістом Списків №2, що були чинним у період трудової діяльності.
Відсутній запис в трудовій книжці щодо роботи на посаді заварника електровакуумних приладів у період з 23.10.1992 до 17.04.2001 підтверджений у відповідній Довідці №68/38 від 16.02.2006 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ВАТ Полтавський завод газорозрядних ламп.
Суд звертає увагу, що необхідними умовами для виникнення у особи права, на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є: встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці; зайнятість повний робочий день.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Це ж встановлено п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року N 637.
Пунктом 20 вказаного Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992 року, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням п. 4.2 цього Порядку.
Згідно із п. 1, 2, 4, 9, 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15024/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно із яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочих місць, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства (або не долучення роботодавцем до наказу про атестацію робочих місць переліку професій) не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Довідкою ТОВ "Завод газорозрядних ламп" від 16.02.2007 №68/39 про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів, повідомлено, що ОСОБА_1 працювала у ВАТ “Полтавський завод газорозрядних ламп» і за період з 23.10.92 (нак. 3105 від 19.10.92) до 23.10.01 (нак. 502 від 23.10.01) виконувала роботи по заварці люмінесцентних ламп, за професією заварник електровакуумних приладів в складальному цеху №1 у виробництві електронної техніки та радіоапаратури, що передбачено списком №2, розділом 16, позицією 2170100а -11985, код К П -7311.2. Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.94 №162, атестація робочих місць нак.351 від 12.11.93, нак.284 від 28.12.98. За період з 23.10.92 до 23.10.01 пільговий стаж 6 років 11 місяців 29 днів. Підстава для видачі: накази, платіжні відомості, картка Т-2. Додаткові відомості: Знаходилася у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 - х років з 08.08.98 до 17.04.01 (нак.64 від 12.08.98). Завод працював ритмічно до 31.12.94. За період неритмічної роботи відпрацьовано робочих днів, з п'ятиденним робочим тижнем: 1995 - 110 та: з 01.06. до 30.06., з 01.08. до 31.08.95 1996 - 112 та: з 01.07. до 31.07.96 1997 - 97 та: з 01.07. до 31.07.97 1998: січень - 15 та з 01.02. до 08.08.98 /а.с. 44/.
Відсутність підпису керівника та головного бухгалтера підприємства у довідці ТОВ "Завод газорозрядних ламп", на переконання суду, не є достатньою та беззаперечною підставою не визнавати пільговий стаж ОСОБА_1 , оскільки, відповідна довідка підписана керуючим санацією В.М. Матлаш, як і стверджує відповідач, а також начальником ВК ОСОБА_2 (вказана особа вносила також запис за №8 в трудову книжку позивачки), а зазначені у довідці відомості перекликаються з даними, відображеними у трудовій книжці позивачки.
Відповідно до частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, керуючий санацією - арбітражний керуючий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - керівник боржника, призначений господарським судом для здійснення процедури санації боржника.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Кодексу України з процедур банкрутства, керуючий санацією боржника призначається господарським судом у порядку, встановленому цим Кодексом, з числа арбітражних керуючих.
Частиною п'ятою цієї ж норми визначено права керуючого санацією, до яких, зокрема, входить право укладати від імені боржника цивільно-правові, трудові та інші правочини (договори).
Частиною шостою цієї ж статті визначено обов'язки керуючого санацією, до яких, зокрема, входить обов'язок забезпечити ведення боржником бухгалтерського обліку і статистичного звіту та фінансової звітності.
Також закріплено можливість здійснювати інші передбачені законодавством повноваження.
За такого нормативного регулювання суд дійшов висновку про те, що до повноважень керуючого санацією відносяться, зокрема, повноваження щодо підпису довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до відомостей наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, зокрема згідно Ухвали від 09.02.2023 у справі №7/25, судом з'ясовано, що окрім іншого, Ухвалою Господарського суду Полтавської області у справі 7/25 від 02.02.2001 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Полтавський завод газорозрядних ламп". 14.06.2001 року ухвалою господарського суду визнано грошові вимоги конкурсних кредиторів ВАТ "Полтавський завод газорозрядних ламп" та зобов'язано розпорядника майна внести визнані вимоги кредиторів до реєстру. 16.07.2001 ухвалою Господарського суду Полтавської області введено процедуру санації ПАТ "Полтавський завод ГРЛ", керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Матлаша В.М. 18.07.2002 року затверджено план санації ВАТ "Полтавський завод ГРЛ" та визначено термін здійснення заходів по виконанню даного плану /https://reyestr.court.gov.ua/Review/109773013/.
Враховуючи це відмова позивачу у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи згідно з вказаною вище довідкою, виданою ВАТ "Полтавський завод газорозрядних ламп", з тих підстав, що така не містить підпису керівника та головного бухгалтера, в той час як вона засвідчена підписом керуючого санацією не може вважатися правомірною.
Разом з тим суд наголошує, у разі виникнення в відповідача сумнівів щодо належності у зарахуванні відповідних періодів роботи, відповідач не позбавлений можливості ініціювати відповідну перевірку на відповідність первинних документів та уточнюючих довідок з підприємства і за наслідками прийняти рішення в цій частині із обґрунтуванням щодо зарахування та/або не зарахування відповідних періодів до пільгового стажу із чітким зазначенням мотивів прийняття такого рішення.
Оскільки відповідно до частини першої статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Також, суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17, від 11 липня 2019 року у справі № 127/1849/17, та від 31 березня 2020 року у справі № 127/16245/17.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01 квітня 2025 року №163750032898.
У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).
Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
У силу пункту "а" частини першої статті 83 Закону №1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком (...) призначаються з дня досягнення пенсійного віку (...), якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.9 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права позивача відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з одночасним виходом за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду.
Натомість передчасними є вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період її роботи з 23.10.1992 по 23.10.2001, а також з 22.02.2002 по 22.08.2002, з 16.10.2002 по 16.04.2003, з 16.05.2003 по 09.06.2003, з 11.09.2003 по 01.02.2004, 02.02.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 16.06.2005 по 31.08.2006, з 04.09.2006 по 30.04.2007, з 06.10.2009 по 28.04.2011 з 29.06.2011 по 25.08.2011 з 29.08.2011 по 21.10.2011 з 24.10.2011 по 20.12.2011, а також призначити пенсію позивачу, оскільки в межах судового розгляду справи судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надано оцінку лише періоду роботи ОСОБА_1 з 23.10.1992 по 23.10.2001, тоді як періодам її роботи на відповідних посадах з 22.02.2002 по 22.08.2002, з 16.10.2002 по 16.04.2003, з 16.05.2003 по 09.06.2003, з 11.09.2003 по 01.02.2004, 02.02.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 16.06.2005 по 31.08.2006, з 04.09.2006 по 30.04.2007, з 06.10.2009 по 28.04.2011 з 29.06.2011 по 25.08.2011 з 29.08.2011 по 21.10.2011 з 24.10.2011 по 20.12.2011 відповідачем оцінку не надано та будь-яких належних мотивів прийнятого рішення в цій частині не зазначено.
Водночас, суд за наслідками розгляду справи визнано протиправними твердження відповідача щодо не зарахування до пільгового стажу позивача відповідних періодів роботи виходячи із не підписання довідки керівником та її роботи на посаді зварника електровакуумних приборів в період з 23.10.1992 по 23.10.2001.
Відтак, розглядаючи повторно заяву позивача, відповідач має врахувати висновки суду в цій частині та може прийняти рішення про відмову в призначенні пенсії з тих самих підстав.
Виходячи з викладеного, позов належить задовольнити частково.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн /а.с. 11/.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо перерахунку пенсії, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, буд.3 під.3, пов.2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.04.2025 № 163750032898.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 24 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, буд.3 під.3, пов.2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Суддя І.Г.Ясиновський