Справа № 420/11160/25
05 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5/2/353/1 від 13.02.2025 р., про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22.11.2024 р. ОСОБА_1 отримав відстрочку від мобілізації як особа, на утриманні якої перебуває троє дітей віком до 18 років на строк дії воєнного стану. Після чергового продовження строку дії воєнного стану позивач, на вимогу відповідача, в чергове подав заяву про надання відстрочки від мобілізації. Водночас, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5/2/353/1 від 13.02.2025 р. позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Вказане рішення мотивоване тим, що чинне законодавство передбачає подання свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного, а позивачем подано лише одне свідоцтво про народження дитини із зазначенням його батьківства щодо дитини. Позивач зазначає, що дійсно є біологічним батьком лише однієї дитини з тих трьох, що виховуються в його родині, але він вважає, що має право на відстрочку від мобілізації, адже в законі йде мова про утримання дітей, а не про біологічне батьківство щодо них. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 р., головуючим у справі № 420/11160/25 визначено суддю Токмілову Л.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
20.05.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що спільним наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника Одеської районної військової адміністрації від 29.05.2024 р. №96/02-04/6 утворено комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи вищевикладене, ІНФОРМАЦІЯ_3 не є органом, що здійснив публічно-владне рішення, яке є предметом спору. Тому, з урахуванням положень п.9 ч.1 ст.4 КАС України, відповідач вважає себе неналежним суб'єктом у спірних правовідносинах. ОСОБА_1 , звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 04.02.2025 р. щодо надання відстрочки від мобілізації. За результатами розгляду якої комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 ухвалено протокольне рішення щодо відсутності підстав для надання відстрочки, оскільки позивачем всупереч Додатку 5 Порядку № 560 (в редакції, який діяв на момент спірних правовідносин), яким визначений перелік документів, які мають бути подані на Комісію, не додано обов'язкових документів, серед яких є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного. Зазначає, що норма ст.23 Закону № 3543-XII передбачає саме утримання трьох дітей, проте не визначає механізму доведення цього факту. Відповідно до п.60 Порядку № 560, саме комісія при ТЦК та СП на підставі поданих документів оцінює їхню достатність. Відсутність необхідних документів є законною підставою для відмови. Факт спільного проживання з дітьми сам по собі не є достатнім доказом утримання, - якщо він не підтверджений передбаченим законодавством чином. Щодо тверджень позивача про автоматичне продовження раніше наданої відстрочки на підставі абз.10 п.60 Порядку № 560, можливе у разі наявної електронної взаємодії за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, проте перевірити наявність законних підстав щодо продовження відстрочки у випадку позивача не передбачається можливим, оскільки в електронних базах даних відсутні відповідні відомості. Крім того, позивачем 04.02.2025 р. надана заява відповідно до Додатку 4 порядку № 560 саме на оформлення відстрочки. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду Пасічник О.Ю. від 29.05.2025 р. № 215 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із перебуванням головуючого судді Токмілової Л.М. з 20.05.2025 р. у довготривалій соціальній відпустці.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 р., головуючим у справі № 420/11160/25 визначено суддю Бездрабка О.І.
Ухвалою від 30.05.2025 р. адміністративну справу № 420/11160/25 прийнято до провадження судді Бездрабка О.І., розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.08.2022 р. позивач уклав шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданий Чорноморським ВДРАЦС в Одеському районі Одеської області.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
За свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) батьками ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки Олександрівської селищної адміністрації Чорноморської міської ради Чорноморського району Одеської області від 04.11.2024 р. № 712, позивач проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації. Склад сім'ї: дружина - ОСОБА_7 , донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , син - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Згідно посвідчення серії НОМЕР_5 , видане Управлінням соціальної політики Чорноморської міської ради 21.09.2022 р., ОСОБА_7 та ОСОБА_1 мають пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_9 від 22.11.2024 р. № 1/3587/8 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років на строк до 07.02.2025 р.
04.02.2025 р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_10 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
До заяви позивачем додано: копія свідоцтва про шлюб серії; копії свідоцтва про народження дітей; копію посвідчення батьків багатодітної сім'ї; копії паспорту ОСОБА_1 та картки платника податків; копії паспорту ОСОБА_7 ; копії довідки за місцем проживання про склад сім'ї; копія розрахунку заборгованості за виконавчим провадженням щодо стягнення заборгованості з біологічного батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Листом від 17.02.2025 р. № 1/364 відповідач повідомив позивача про те, що рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5/2/353/1 від 13.02.2025 р. позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відмова мотивована тим, що позивачем подано лише одне свідоцтво про народження із зазначенням його батьківства щодо дитини.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1,2 ст.17 Основного Закону України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 р. № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст.23 Закону № 3543-XII.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст.23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно з ч.ч.7, 8 ст.23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абз.9 п.11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 (далі Порядок - № 560).
Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п.58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, додаток 4 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII є:
свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів:
свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Відповідно до п.60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Судом встановлено, що 04.02.2025 р. позивач звернувся із заявою до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій просив оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XIІ. За результатами опрацювання поданих позивачем документів, Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 13.02.2025 р. прийнято рішення, оформлене протоколом № 5/2/353/1, про відмову у наданні відстрочки у зв'язку з тим, що за наявними документами батьком двох дітей вказано не заявника. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, адже в Законі 3543-XII є йде мова про утримання дітей, а не про біологічне батьківство щодо них.
Суд поділяє аргументи позивача та зазначає, що з буквального аналізу приписів п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XIІ вбачається, що законодавець не пов'язав право на відстрочку від призову з перебуванням на утриманні військовослужбовця виключно біологічних дітей. Отже, окреслена норма не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), натомість, вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що, виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття "сім'ї", можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї": членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства, а факту утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей дружини, а саме ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до ст.ст.180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, СК України, передбачає безумовний обов'язок утримання батьками неповнолітньої дитини, а також що це утримання може відбуватися у різні способи: за домовленістю між батьками, шляхом сплати аліментів за рішенням суду або за договором укладеним відповідно дост.189 СК України, безпосередньо витрати на утримання дитини під час проживання з нею однієї сім'єю та інше. З наведених правових конструкцій можна зробити висновки, що законодавець не виділяє якогось окремого способу утримання дітей, яке надає права на відстрочку за п.3 ч.1 ст.23 Закону. Будь-який спосіб утримання дітей, визначений Сімейним кодексом України, у такому випадку є підставою для надання відстрочки від призову.
Суд зазначає, що відповідач під час розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII не досліджував факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, а відмову у наданні відстрочки обґрунтував виключно тим, що не доведено батьківство відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 . Інших підстав для відмови відповідачем не зазначено.
При цьому, суд приймає до уваги, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 вже оформлювала відстрочку ОСОБА_1 строком до 07.02.2025 р. як особі, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років. Даний факт підтверджується довідкою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 22.11.2024 р. № 1/3587/8.
Також суд зауважує, що положеннями п.60 Порядку № 560 передбачено право комісії готувати запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Поряд з цим, комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 не здійснено жодних дій для встановлення факту утримання позивачем трьох дітей віком до 18 років.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що рішення відповідача про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав ненадання свідоцтв про народження трьох дітей із зазначенням батьківства військовозобов'язаного, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позаяк Комісії при розгляді заяви позивача належало встановити не факт його батьківства щодо трьох дітей, а факт перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч.1 ст. 23 Закону № 3543-XII безпідставно прийняв рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо позивача, оскільки помилково здійснив звужуюче трактування мобілізаційного законодавства та не прийняв до уваги перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років.
Отже, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5/2/353/1 від 13.02.2025 р., про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, суд враховує наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_11 в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2025 р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ та за наслідками її розгляду прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 1211,20 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на його користь.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), оформлене протоколом № 5/2/353/1 від 13.02.2025 р., про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_6 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_11 в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_6 ) від 04.02.2025 р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ та за наслідками її розгляду прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_6 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко