Справа № 420/6811/25
05 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Національного університету оборони України про визнання протиправної бездіяльності Національного університету оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 132558,53 грн.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що він проходив військову службу у Національному університеті оборони України та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення. 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримав від Національного університету оборони України частину індексації грошового забезпечення за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі №420/2627/24 в сумі 14 167,39 грн. 14 лютого 2025 року ОСОБА_1 отримав від Національного університету оборони України остаточну суму індексації грошового забезпечення за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі №420/2627/24 в розмірі 26 509,23 грн. Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає про те, що ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу університету жодних претензій щодо невиплати індексації за період навчання в університеті, не висловлював, надав згоду на таке виключення. Тобто, позивач не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про наявність спору між сторонами щодо розміру належних позивачеві сум до виплати при звільненні. Крім того, стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Після прийняття судом рішення щодо виплати позивачу індексації, університет добровільно виконав зазначене вище рішення, що підтверджується матеріалами справи. Виходячи з сказаного вище позивач не звільнявся з військової служби із університету, а був направлений для подальшого проходження військової служби у Військову частину НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Відповідач також зазначив про те, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132 558,53 грн. не можна назвати розумним, справедливим та пропорційним по відношенню до загальної суми виплат у розмірі 40 676,62 грн., що здійснене на виконання рішення суду у справі №420/2627/24. Таким чином, правових підстав університету для здійснення нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2019 року по 13.02.2025 року в сумі 132558,53 грн. Також відповідач вважає, що посадові особи університету діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 з травня 2015 року проходив військову службу в Національному університеті оборони України.
Наказом начальника університету від 02.04.2017 року №69 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення, як такого, що звільнений з військової служби наказом Міністра оборони України від 31.03.2017 року № 220.
У період з 01.01.2016 року до 02.04.2017 року включно позивачу не виплачувалась та не нараховувалась індексація грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі №420/2627/24, що набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 02 квітня 2017 року, зобов'язано Національний університет оборони України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 02 квітня 2017 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
27.12.2024 року на виконання рішення суду у справі №420/2627/24 на картковий рахунок позивача відповідачем виплачено 14167,39 грн. та 14.02.2025 року 26509,23 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з карткового рахунку позивача.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати належного розміру індексації грошового забезпечення при звільненні відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.9 Розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 року №425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за №537/15228, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем служби. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату належного розміру індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі.
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу належного розміру індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).
Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У справі, що розглядається, спірний період тривав з 03.04.2017 року (наступний день за датою виключення зі списків особового складу) по 13.02.2025 року (останній день затримки перед днем виплати).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 02.04.2017 року - дата виключення зі списків особового складу позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 05.10.2021 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 року по 13.02.2025 року.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках,передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 03.04.2017 року по 18.07.2022 складає 1933 календарних днів, а з 19.07.2022 року по 13.02.2025 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні.
Суд зазначає, що у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
З наданої до суду відповідачем довідки - розрахунку середньоденного розміру заробітку при звільненні ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 року по 31.03.2017 року від 31.03.2025 року вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 396,68 грн. за 1 робочий день.
Суд зазначає, що відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 03.04.2017 року по 18.07.2022 року складає 5,3% (40676,62 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 766782,44 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1933 днів) х 100).
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 40639,47 грн. із розрахунку 396,68 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,3% (істотності частки недоплаченої суми) х 1933 (днів затримки розрахунку).
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 13.02.2025 року (з урахуванням того, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), суд зазначає наступне.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 72989,12 грн. (396,68 грн. х 184 календарні дні).
Таким чином бездіяльність Національного університету оборони України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є протиправною.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 113628,59 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Національного університету оборони України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 113628,59 грн. з відрахуванням належних податків та зборів, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню
Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Національного університету оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 28, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 07834530) про визнання протиправної бездіяльності Національного університету оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 132558,53 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 113628,59 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА