Справа № 420/23903/25
05 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивачка звернулася до суду із позовною заявою до відповідача, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2024 року по 16.07.2025 року включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2024 року по 16.07.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р,, за період з 29.01.2020 року по 16.07.2025 року (день її фактичної виплати), - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02,2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 року у справі № 420/28138/24 відповідачем було нараховано та виплачено 16.07.2025 року у загальній сумі 205696,78 грн. Проте, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.
Відповідач подав відзив, у якому зазначив, що сума середнього заробітку не може бути більшою як за шість місяців. Також вказав, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлені такі обставини по справі.
Позивачка проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та з 21.05.2024 року виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського ОАС від 21.03.2025 року по справі №420/28138/24 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум.
16.07.2025 року із позивачкою проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 205696,78 грн.
Відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію втрати частини доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачкою було проведено не у день її виключення зі списків особового складу 21.05.2024 року, а 16.07.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за 6 місяців.
Отже, позивачка має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, та встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
(4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
При цьому, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025 у яких виснуваний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП. Зокрема, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (п. 105, п. 106).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
В незалежності від того, коли з позивачкою відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 6 місяців.
Так, середній заробіток за період за період з 21.05.2024 по 16.07.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.
Враховуючи викладене, за період після з 21.05.2024 позивачці до стягнення належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарних дні.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат.
На виконання рішення Одеського ООАС від 21.03.2025 року по справі №420/28138/24 позивачці виплачено 205696,78 грн.
Відповідно до довідки №95 від 30.08.2024 року при звільненні року позивачці виплачено 61079,36 грн.
Таким чином, загальна сума, яка належала позивачці при звільненні становить - 266776,14 грн (205696,78 + 61079,36).
З викладених розрахунків вбачаться, що частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 205696,78 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 77,10 % (205696,78 / 266776,14 х 100).
Відповідно до довідки №140 від 08.09.025 середньоденна заробітна плата позивачки становить 812,37 (24777,20 +24777,20 /61), останні два місяці, що передували звільненню.
Отже загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком № 100 становить 149476,08 грн (812,37 х 184) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивачки стягненню підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 115246,05 грн, тобто 77,10 % від 149476,08 грн.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2024 року до 16.07.2025 року у сумі 115246,05 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просила позивачка, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У цих спірних правовідносинах встановлено несвоєчасну виплату грошового забезпечення, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, перерахована сума грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року на виконання рішення суду виплачена позивачці 16.07.2025 року, тобто із затримкою.
Компенсація втрати частини доходів не виплачувалась.
Таким чином позивачка має право на отримання компенсації втрати частини доходів за затримку виплати сум грошового забезпечення з 29.01.2020 року по день фактичної виплати - 16.07.2025 року.
Аналогічний правовий висновок щодо права на компенсацію втрати частини доходів викладений Верховний Судом у Постанові №240/6583/20 від 29.04.2021 року.
Щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.
Ключовим правовим питання у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивачки на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
Відповідно, питання щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку від 15.01.2004 № 44 є похідним і повинно вирішуватись після здійснення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
Суд зауважує, що спору із зазначеного питання на час звернення позивача до суду у цій справі не існувало.
Також відповідач ще не здійснював нарахування та виплату позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні його нарахування та виплати будуть порушені.
Оскільки, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивачка звільнена від його сплати.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 287 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2024 року до 16.07.2025 року.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2024 року до 16.07.2025 року у сумі 115246,05 грн.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, за весь час затримки його виплати, а саме за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 16.07.2025 року.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасного виплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, за весь час затримки його виплати.
У задоволені іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов