Справа № 420/6835/25
05 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 30.09.2024 №М-667/6/5101-24/5100.19.1/9662-24 про відмову надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків, які будуть викладені у рішенні у даній справі.
В обґрунтування вимог вказує, що у вересні 2024 року вона звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.3 ч.3 ст.4 ЗУ «Про імміграцію», як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Однак, відповідач прийняв спірне рішення, яким відмовив позивачці у дозволі на імміграцію в Україну.
Позивачка звертає увагу, що її рідною бабусею була громадянка України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 01.03.1963 НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження від 14.10.1986 НОМЕР_2 . ОСОБА_2 приїхала до міста Одеси у 1990 році для догляду за своєю хворою сестрою ОСОБА_3 і мешкала разом з нею у її квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті сестри ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Технічний паспорт на квартиру на ім'я ОСОБА_2 від 13.11.2007 №6830901.0701 містить посилання на свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене третьою держнотконторою м.Одесою від 13.03.1992р. р.№3-2034. Згодом ОСОБА_2 набула громадянство України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 виданим Київським РВ УМВС України в Одеській області 30.11.1999р. Отже, ОСОБА_2 , що є бабусею заявниці проживала до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, відповідно заявниця з цієї підстави має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Не зважаючи на зазначені обставини працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не було повідомлено про недостатність таких даних та рекомендовано звернутись для вирішення цього питання до суду. Наразі Приморською державною нотаріальною конторою у місті Одесі заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 № НОМЕР_4 . Єдиною спадкоємицею після смерті бабусі є ОСОБА_1 . Рішення про відмову в дозволі на імміграцію порушує її права та створює перешкоди в вільному знаходженні на території України та необмеженому будь-якими строками права на проживання у спадковому майні на території України.
Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження у даній справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість заявлених позивачкою вимог, просить у задоволенні позову відмовити
У своїх доводах відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_4 не було дотримано визначеного законодавством порядку щодо звернення до територіального підрозділу та надання визначеного переліку документів передбаченого з ч. 5 ст. 9 Закону. Відповідно до службової записки відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 04.04.2025 № 5100.19.1/6760-25 вказано, що згідно обліків ГУ ДМС в Одеській області громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про надання дозволу на імміграцію не зверталась, дозвіл на імміграцію не отримувала та посвідкою на постійне проживання документована не була. 29.08.2024 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява ОСОБА_4 довільної форми від 29.08.2024 про «прийняття документів на дозвіл на імміграцію». ГУ ДМС в Одеській області розглянуто звернення позивача та 03.09.2024 за вих. № М-667/6/5101-24/5100.19.1/9662-24 у межах строку, визначеного Законом України "Про звернення громадян" надано письмову відповідь з відповідними роз'ясненнями, яка не є індивідуальним актом, в розумінні КАС України.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_4 не дотримано порядку подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, а саме зазначену заяву подано не встановленої форми та не особисто позивачем. Отже, враховуючи наведене, позивачем невірно обрано спосіб судового захисту в частині визнання протиправною відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну, оскільки ГУ ДМС в Одеській області не приймалось зазначеного рішення. Процедура подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну є чітко регламентованою Законом та Постановою, однак під час отримання заяви ОСОБА_4 від 29.08.2024 розглядати такий лист у рамках зазначених нормативно-правових актів не є можливими у зв'язку з недотриманням таких законодавчих вимог. У зв'язку з чим, заява ОСОБА_1 була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідні роз'яснення, що не є рішенням про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, викладені сторонами у заявах по суті справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Вірменія, звернулась до начальника ГУ ДМС України в Одеській області із заявою від 29.08.2024 з додатками на 10 аркушах, в якій просила прийняти документи на дозвіл на імміграцію на підставі того, що її бабуся постійно проживала на території України до 1991 року доглядаючи свою онкохвору сестру.
Листом від 03.09.2024 №М-667/6/5101-24/5100.19.1/9662-24, ГУ ДМС України в Одеській області повідомило, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки подається відповідне рішення суду.
Також, як слідує з матеріалів справи, відповідно до службової записки відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 04.04.2025 № 5100.19.1/6760-25 вказано, що згідно обліків ГУ ДМС в Одеській області громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про надання дозволу на імміграцію не зверталась, дозвіл на імміграцію не отримувала та посвідкою на постійне проживання документована не була.
Вважаючи протиправними рішення відповідача від 03.09.2024 №М-667/6/5101-24/5100.19.1/9662-24, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію" від 07.06.2021 № 2491-III (далі по тексту - Закон № 2491-III).
Статтею 1 Закону № 2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону № 2491-III).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.4 Закону № 2491-III квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів - особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України
Підпунктом 3 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III регламентовано, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію та документи, визначені цією статтею, заявник подає особисто або через законного представника до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном. Особи, зазначені у пункті 2 частини першої цієї статті, які звертаються із заявою про надання дозволу на імміграцію і досягли 12 років, зобов'язані подати свої біометричні дані (відцифрований образ обличчя особи та відцифровані відбитки пальців рук), а особи, які досягли 14 років, - також відцифрований підпис особи (частина друга статті 9 Закону № 2491-III).
У той же час, положення частини п'ятої статті 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються: для всіх категорій осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону - оригінали (після пред'явлення повертаються) та копії документів, що засвідчують їхні сімейні (родинні) відносини з громадянином України, а також документів, що підтверджують факт перебування родичів іммігранта у громадянстві України; для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (пункт 4 частини сьомої статті 9 Закону № 2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Строк розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати шість місяців з дня її подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або один рік з дня її подання до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном (ч.11 ст.9 Закону № 2491-III).
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували у громадянстві України).
Згідно з п. 10 Порядку працівник територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС під час прийняття документів від іноземця або особи без громадянства, або від законного представника перевіряє повноту поданих документів, зазначених у статті 9 Закону України “Про імміграцію» та пункті 11 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві про надання дозволу на імміграцію.
У разі відповідності поданих документів вимогам статті 9 Закону України “Про імміграцію» та пункту 11 цього Порядку працівник територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС з використанням електронних підписів, що базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритого ключа, та із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС формує заяву про надання дозволу на імміграцію (в тому числі здійснює отримання біометричних даних осіб, які досягли 12 років). Реєстрація заяви про надання дозволу на імміграцію здійснюється із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС під час її формування.
Отже, як доцільно звертає увагу відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, реалізація волевиявлення іноземця на надання дозволу на імміграцію в Україну, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою надання дозволу на імміграцію в Україну, зокрема щодо дотримання форми заяви та надання відповідного переліку документів, є обов'язковим.
Разом з тим, у спірному випадку, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не було дотримано зазначеного порядку щодо звернення до територіального підрозділу та надання визначеного переліку документів передбаченого з ч. 5 ст. 9 Закону.
Відповідно до службової записки відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 04.04.2025 №5100.19.1/6760-25 вказано, що згідно обліків ГУ ДМС в Одеській області громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про надання дозволу на імміграцію не зверталась, дозвіл на імміграцію не отримувала та посвідкою на постійне проживання документована не була.
29.08.2024 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява ОСОБА_4 довільної форми від 29.08.2024 про «прийняття документів на дозвіл на імміграцію».
ГУ ДМС в Одеській області розглянуто звернення позивача та 03.09.2024 за вих. № М-667/6/5101-24/5100.19.1/9662-24 у межах строку, визначеного Законом України "Про звернення громадян" надано письмову відповідь з відповідними роз'ясненнями, яка не є індивідуальним актом, в розумінні КАС України.
Позивачу роз'яснено, що «у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки подається відповідне рішення суду».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 не дотримано порядку подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, а саме зазначену заяву подано не встановленої форми та не особисто позивачем.
Отже, враховуючи наведене, позивачем невірно обрано спосіб судового захисту в частині визнання протиправною відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну, оскільки ГУ ДМС в Одеській області не приймалось зазначеного рішення.
Процедура подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну є чітко регламентованою Законом та Постановою, однак під час отримання заяви ОСОБА_4 від 29.08.2024 розглянути такий лист у рамках зазначених нормативно-правових актів не було можливими у зв'язку з недотриманням таких законодавчих вимог.
У зв'язку з чим, заява ОСОБА_1 була розглянута відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідні роз'яснення, що не є рішенням про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Правові підстави для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну передбачені ст. 10 Закону, однак за встановленої відсутності відповідного звернення прийняття такого рішення не є можливим.
Представником позивача до адміністративного позову не надано доказів звернення за наданням дозволу на імміграцію в Україну в порядку встановленому Законом та Постановою.
Позивач не ініціювала таку процедуру перед відповідачем у порядку, що визначений чинним законодавством України.
В адміністративному позові представник позивача просить зобов'язати ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків, які будуть викладені у рішенні у даній справі.
Представником позивача до адміністративного позову не надано доказів звернення за наданням дозволу на імміграцію в Україну.
Враховуючи викладене, не підлягає задоволенню як безпідставна вимога позивача про повторний розгляд заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки вона не ініціювала таку процедуру перед відповідачем у порядку, що визначений чинним законодавством України.
Окрім цього, здійснити повторний розгляд заяви, яка подана позивачем 29.08.2024 є неможливим у зв'язку з ненаданням відповідного переліку документів, неможливості здійснення перевірки законності перебування в Україні та відсутності можливості отримання відповідних біометричних даних особи.
У зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку, що дії ГУ ДМС в Одеській області є такими які вчиненні із дотриманням норм законодавства та з всебічним та повним з'ясуванням всіх обставин та матеріалів справи.
З огляду на викладене ГУ ДМС в Одеській області зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , оскільки оскаржувана відповідь не містить ознак рішення, а позивачем не дотримана процедура, щодо подачі документів у встановленому порядку, що унеможливлює прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
З огляду на те, що суд прийняв рішення про відмову у позові, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, код ЄДРПОУ 37811384, адреса: вул. Преображенська, 44, м.Одеса, 65014.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА