04 листопада 2025 р. № 400/9684/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, вул. Зодчих, 22,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька обл.,21005,
провизнання протиправним рішення від 19.06.2025 №16637/03-16, зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсінйого фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) та просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.06.2025 №16637/03-16, яким відмовлено ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за віком згідно з заявою від 12.06.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до стажу ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) періоди з 01.09.1979 року по 30.06.198 року згідно диплому; періоди роботи з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року на Івановському камвольному комбінаті; періоди роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року; період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року в ПОК ім. Леніна; період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року; період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) пенсію за віком, з моменту звернення - 12.06.2025 року.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою про призначення їй пенсії за віком, однак отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.06.2025 №16637/03-16 про відмову в призначені пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Відповідачем 2 не зараховано спірні періоди до її страхового стажу. Тоді як, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 її загальний стаж становить 43 роки 4 місяці 17 днів, тобто спірний стаж підтверджений записами трудової книжки і на час звернення їй 61 рік. Тому позивачка вважає, що має право на призначення пенсії за віком.
Ухвалою від 09.09.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач звернулася 12.06.2025 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 та 19.06.2025 прийнято рішення № 143150022631, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно рішення страховий стаж позивача склав 27 років 07 місяців 15 днів, при необхідному не менше 32 років. Також, на думку відповідача 1, позивачці вказаним рішенням правомірно не зараховано до її страхового стажу спірні періоди. Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 19.06.2025 № 143150022631 про відмову Позивачу в призначенні пенсії за віком, є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства. Підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача не має.
Від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - Головне правління) за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення № 143150022631 від 19.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком. До страхового стажу позивача не було зараховано спірні періоди, оскільки надані позивачем документи містять неточності та виправлення, а уточнюючі довідки відсутні, тобто вони не були підтверджені належним чином.
Дослідивши докази, суд, -
Позивач звернулася 12.06.2025 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 та 19.06.2025 прийнято рішення № 143150022631, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 61 рік, страховий стаж складає 27 років 07 місяців 15 днів. При цьому, відповідачем 2 до страхового стажу позивача не було зараховано:
- період навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року, згідно диплому НОМЕР_3 та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди;
- період роботи в колгоспі з 17.05.1990 р року по 14.03.1998 року, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі;
- період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року, оскільки наявне виправлення дати наказу на звільнення;
- період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року, оскільки відсутній номер наказу на початок припинення виплати допомоги;
- період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року, згідно військового квитка НОМЕР_5 , оскільки наявне виправлення прізвища без внесення відповідних змін.
Позивач вважаючи зазначене рішення протиправним, звернулась до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Абзацом 2 ст 56 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п. 2 Порядку № 637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку № 637).
Згідно ч. 2 та 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, спірним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано період навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року, згідно диплому НОМЕР_3 та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди.
При цьому, суд звертає увагу, що зазначені записи містяться у дипломі та трудовій книжці позивача і не містять виправлень, неточностей тощо.
Так, оцінюючи вищезазначені доводи відповідачів суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивачки здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачкою документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що не зарахування органами Пенсійного фонду України до страхового стажу періоду навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року, згідно диплому НОМЕР_3 та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року є протиправним.
Також, спірним рішенням не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі. Щодо вказаного періоду суд зазначає наступне.
Згідно зі статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно п.п. 1, 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975р. №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі - Постанова № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника вносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд звертає увагу, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування та перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з цим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Отже, позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року, підтверджені записами у трудовій книжці, підлягають задоволенню.
Також, зарахуванню підлягають і період роботи з 14.03.1998 р. по 03.12.1999 р. та період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 р. по 20.06.2006 р. та з 12.01.2007 р. по 21.06.2007 р., оскільки як вже азначаено судом вище по тексту рішення, позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби з 04.04.1983 р. по 18.02.1988 р., згідно військового квитка НОМЕР_5 , оскільки наявне виправлення прізвища без внесення відповідних змін, суд зазначає наступне.
Пунктом 6 Порядку № 637 визначено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Отже, для цілей зарахування військової служби до страхового стажу документом, що підтверджує такий період, може бути військовий квиток.
Так, на підтвердження проходження строкової військової служби позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком наданий військовий квиток, з якого вбачається, що вона проходила строкову військову службу.
У військовому квитку міститься виправлення прізвища позивача, що стало підставою для відмови відповідача 2 в зарахуванні позивачу до її страхового стажу періоду походження військової служби.
Згідно із п.1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в редакції, чинній на момент звернення до ТЦК та СП, військовий квиток є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Відповідно до п.6 вказаного Положення повторно військовий квиток може бути видано військовослужбовцю (військовозобов'язаному, резервісту) за рішенням керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (керівника відповідного підрозділу Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, заступника Голови Служби зовнішньої розвідки України, який відповідає за стан військового обліку), на підставі особистого рапорту (заяви) військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) у випадках: непридатності військового квитка для дальшого користування; знищення військового квитка під час стихійного лиха; втрати або викрадення військового квитка; зміни прізвища, імені та по батькові військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста).
Видача військового квитка у зв'язку зі зміною прізвища, імені та по батькові військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) здійснюється на підставі одержаного військовослужбовцем (військовозобов'язаним, резервістом) нового паспорта громадянина України.
Проте позивачу військовий квиток повторно не видавався, а лише було внесено відмітку про зміну прізвища. При цьому, записами трудової книжки позивача підтверджено, що з 04.04.1983 року по 15.02.1988 року - служба в рядах радянської армії.
Як зазначалося вище, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є її трудова книжка.
При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Таким чином, період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що помилковим є твердження позивача, що дії стосовно зарахування до страхового стажу мають бути здійснені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, з огляду на наступне.
Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо неї позовних вимог.
Суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке прийняло перше рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, є уповноваженим органом, який має право зарахувати до страхового стажу, приймати рішення щодо призначення позивачу пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини першої ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Тобто, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, вищевказані позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, тому суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача, відповідача 2 необхідно зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 12.06.2025 року про призначення пенсії за віком.
Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивач сплатив у розмірі 968,96 грн., доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.06.2020 року у справі № 620/1116/20: "... Оскільки позов ОСОБА_1 містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат колегія суддів визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог".
Отже, судовий збір присуджується позивачу в розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, оскільки саме його рішенням порушено права позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, ідентифікаційний код 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька область,21005, ідентифікаційний код 13322403), про визнання протиправним рішення від 19.06.2025 №16637/03-16, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.06.2025 №16637/03-16.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період навчання з 01.09.1979 року по 30.06.198 року; періоди роботи з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року на Івановському камвольному комбінаті; періоди роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року; період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року в ПОК ім. Леніна; період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року; період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 12.06.2025 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька область,21005 ідентифікаційний код 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар