05 листопада 2025 року м. Київ справа №320/12128/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України (далі по тексту також відповідач, ЦВЛК), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перегляду висновку Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ від 12.09.2024 №1586;
- забезпечити у відповідності до Положення про проходження медичного огляду Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №441, прийняття нового висновку (постанови), за яким позивача визнати непридатним до військової служби та встановити причинний зв'язок захворювання «Хронічний В-клітинний лімфоцетарний лейкоз» як таке, що пов'язане із захистом Батьківщини.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що Госпітальною ВЛК при Головному військово-медичному клінічному центрі (Центральний клінічний госпіталь) ДПСУ 12.09.2024 проведено огляд ОСОБА_1 , про що йому видано довідку, в якій зазначено, що частина хвороб, так, пов'язана з проходженням військової служби, а частина, ні, не пов'язана з проходженням військової служби та на підставі статей 9-б, 10-в, 53-в, 49-а графи ІІ Розкладу хвороб, визнано придатним до військової служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення, охорони.
Не погоджуючись з означеним висновком, позивачем подано скаргу до ЦВЛК, за результатами розгляду якої позивача повідомлено, що постанова Госпітальної ВЛК від 12.09.2024 оформлена у відповідності до вимог Положення та вимог Розкладу хвороб, причинний зв'язок захворювання встановлено правильно.
Позивач не погоджується з означеною відповіддю, наголошуючи на тому, що відмова повинна бути оформлена мотивованою постановою, а не листом. Відсутність такої постанови, на переконання суду, свідчить про неприйняття відповідачем рішення за результатами розгляду його скарги на постанова ВЛК.
Позивач наголошує на тому, що відповідь, оформлена листом від 15.11.2024, не містить жодної оцінки відповідних спеціалістів ЦВЛК, які мають дискреційні повноваження, щодо спростування або неспростування наданих позивачем документів щодо перегляду ступеню придатності та причинного зв'язку захворювань, встановленого постановою від 12.09.2024 №1586. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем під час проведення медичного огляду госпітальною ВЛК не прийнято до уваги наявність у ОСОБА_1 інших захворювань.
Також позивач вважає, що Госпітальною ВЛК неправильно встановлено причинний зв'язок захворювання «Хронічний В-клітинний лімфоцетарний лейкоз у стадії ремісії», оскільки таке захворювання виникло у період проходження ним військової служби та, відповідно, пов'язане із захистом Батьківщини.
Крім того, позивач наголошує на тому, що під час проходження ВЛК його не оглянуто терапевтом, окулістом та отоларингологом, чим порушено права та гарантії ОСОБА_1 , встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що призвело до необ'єктивного визначення його стану здоров'я та неправильних і неповних висновків під час медичного огляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що доводи позивача щодо обов'язку прийняття ЦВЛК в межах спірних відносин постанови є необґрунтованими, оскільки положеннями законодавства передбачено прийняття постанови у випадку, коли є підстави внесення змін у постанові позаштатної ВЛК в частині застосування статей та пунктів додатку 5 Положення Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової служби хвороб, причинного зв'язку захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), тощо. У разі відсутності підстав для внесення змін ЦВЛК повідомляє про своє рішення заявника встановленим порядком.
Відповідач наголосив на тому, що за результатами розгляду заяви та доданих до неї матеріалів, поданих позивачем, підстави для перегляду ступеня придатності до військової служби та зміни причинного зв'язку наявних захворювань відсутні. Відповідь на звернення позивача була надана у відповідності до вимог закону.
Відповідач пояснив, що постанова ВЛК у формулюванні «Захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби» приймається для військовослужбовців ДПСУ за наявності в них медичних документів, якщо вони етіопатогенетично дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання у період участі у бойових діях. Проте, згідно наданих позивачем доказів неможливо встановити, що початок захворювання можна віднести до періоду його участі у бойових діях.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду через систему «Електронний суд» «Відзив на позовну заяву», який за своєю суттю є відповіддю на відзив та в якому ОСОБА_1 зазначено повторно про обов'язок при розгляді заяви/скарги на рішення ВЛК всій висновок оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
Позивач наголосив на майже безперервній участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 31.12.2022, крім періодів лікування, та наголосив на тому, що захворювання «Хронічний В-клітинний лімфоцетарний лейкоз» може протікати безсимптомно, а також повідомив, що з січня 2023 року почав відмічати незначну задишку.
На переконання позивача медичні документи дозволяють віднести та підтверджують початок захворювання у період участі в бойових діях.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 16.10.2001.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 28.05.2015.
Довідкою без номера та без дати (дублікат), виданою Військовою частиною НОМЕР_3 підтверджується те, що в період з 23.09.2014 по 12.01.2015 та з 04.02.2015 по 12.03.2015 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції: Артемівському районі (н.п. Артемівськ) Донецької області.
Відповідно до довідки від 24.09.2024 №08/2281-24 позивач проходить військову службу в НОМЕР_4 прикордонному загоні ДПСУ та відповідно до витягів з журналу бойових дій шістнадцятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем АДРЕСА_2 ) НОМЕР_4 прикордонного загону брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у періоди з 31.12.2022 по 14.03.2023, з 26.03.2023 по 14.06.2023, з 30.06.2023 по 10.08.2023, з 28.08.2023 по 15.10.2023, з 31.01.2023 по 14.02.2024, з 22.02.2024 по 15.03.2024, з 22.04.2024 по 19.07.2024.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД №181838 від 23.12.2024 позивачу встановлено третю групу інвалідності, захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби.
Головним військово-медичним клінічним центром ДПСУ (Центральний клінічний госпіталь) видано позивачу довідку від 12.09.2024 №1586 госпітальної ВЛК, відповідно до якої за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що
1) діагнози хронічний В-клітинний лімфоцетарний лейкоз у стадії ремісії; наслідки операції (06.02.2023) - алогерніопластики за Ліхтештейном з приводу лівобічної пахвинної кили у вигляді зміцнілого післяопераційного рубця; гемангіома правої частки печінки без клінічних проявів; кісти печінки без клінічних проявів; середня приглухуватість зліва, легка справа, захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби;
2) ізольований міжхребцевий остеохондроз, деформуючий спондильоз 1 ст шийного та поперекового відділу хребта за наявності об'єктивних даних та без порушення функції; хронічний попереково-крижовий радикуліт, стадія нестійкої ремісії; виразкова хвороба ДПК з рідкими загостреннями без порушення функції травлення; часткова вторинна адентія верхньої а нижньої щелепи; змішаний астигматизм ст, 0,5 Д, далекозорість ст. 0,5 Д при гостроті зору з корекцією 1,0 правого ока; простий короткозорий астигматизм ст. 0,75 Д при гостроті зору з корекцією 1,0 лівого ока, захворювання, ні, не пов'язані з проходженням військової служби.
Відповідно до с. 9-б, 10-в, 23-в, 53-в, 49-а гр. ІІ Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової служби, позивача визнано придатним до служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення, охорони.
Листом ЦВЛК від 15.11.2024 №13./1002 за результатами розгляду заяви представника позивача на постанову госпітальної ВЛК повідомлено, що за результатами запиту та додаткового розгляду медичної документації щодо солдата ОСОБА_1 (виписних епікризів лікувальних закладів, медичної карти стаціонарного хворого, даних інструментальних та лабораторних досліджень, консультативних заключень лікарів спеціалістів, тощо) ЦВЛК дійшла наступного висновку: станом на теперішній час щодо солдата ОСОБА_1 винесена та є чинною постанова Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ за №1586 від 12.09.2024. Постанова оформлена у відповідності до Положення та вимог Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо статей, що визначають ступінь придатності до військової служби. Причинний зв'язок захворювання встановлено вірно. ЦВЛК ДПСУ не вбачає підстав щодо скасування постанови Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ за №1586 від 12.09+.2024 та ініціювання повторного медичного огляду щодо позивача.
Також зазначено, що наявні у позивача захворювання та їх наслідки станом на теперішній час не підпадають під дію статей Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової служби, в частині непридатності до військової служби.
Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ДПСУ від 20.01.2025 №99-ОС позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 07.01.2025 №38-ОС за підпунктом «б» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 21.01.2025.
Не погоджуючись з правомірністю бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перегляду висновку Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ від 12.09.2024 №1586, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту також - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною тринадцятою статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Згідно зі статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України "Про національну безпеку України".
Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом МВС України від 25.06.2024 №441, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2024 за №1089/42434, відповідно до частини тринадцятої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», частини третьої статті 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 N548-XIV, з метою вдосконалення проведення медичного огляду військово-лікарською комісією Державної прикордонної служби України затверджено Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України (далі по тексту також - Положення №441), яке визначає порядок проведення військово-лікарськими комісіями (далі - ВЛК) Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба) медичного огляду громадян призовного віку; військовозобов'язаних, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах (далі - ВВНЗ); військовослужбовців Держприкордонслужби та членів їхніх сімей; осіб, звільнених з військової служби Держприкордонслужби та військових частин прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України; військовослужбовців Держприкордонслужби та працівників Держприкордонслужби, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I, II груп патогенності; військовослужбовців Держприкордонслужби, які проходять військову службу на кораблях, катерах та суднах забезпечення Морської охорони Держприкордонслужби; льотного складу та авіаційного персоналу Держприкордонслужби, з метою визначення їх придатності за станом здоров'я до військової служби (роботи за фахом), встановлення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) з проходженням військової служби та встановлення причинного зв'язку, захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), які призвели до смерті військовослужбовців Держприкордонслужби.
Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ Положення №441 основними завданнями ВЛК є: організація та проведення медичного огляду осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення; медичний відбір громадян для проходження військової служби за контрактом у Держприкордонслужбі; оцінка результатів медичного огляду осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення; визначення ступеня придатності військовослужбовців Держприкордонслужби до військової служби; визначення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) військовослужбовців Держприкордонслужби, осіб, звільнених з військової служби Держприкордонслужби, з проходженням військової служби; визначення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), що спричинили смерть військовослужбовців Держприкордонслужби, з проходженням військової служби; визначення, за станом здоров'я, можливості проживання за кордоном військовослужбовців Держприкордонслужби та членів сімей військовослужбовців Держприкордонслужби, які направляються за кордон у довгострокові закордонні відрядження, на навчання або при переміщенні їх по службі з переїздом в інші регіони України; визначення придатності осіб за станом здоров'я до вступу до ВВНЗ; опрацювання пропозицій, методичних рекомендацій щодо проведення медичного огляду, вимог до фізичного розвитку, стану здоров'я, індивідуальних психофізіологічних особливостей військовослужбовців Держприкордонслужби, кандидатів на військову службу в Держприкордонслужбі та їх інтегрування в практичну площину проведення ВЛК; формування висновку про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) за формою, наведеною в додатку до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2023 року № 1306).
Пунктами 2, 3 глави 1 розділу ІІ Положення №441 визначено, що для виконання завдань, визначених у пункті 1 цього розділу, у Держприкордонслужбі створюються: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК), постійно та тимчасово діючі позаштатні гарнізонні та госпітальні ВЛК закладів охорони здоров'я (органів) Держприкордонслужби, а також постійно діючі ЛЛК.
ЦВЛК, ВЛК, ЛЛК приймають постанови, які оформлюються свідоцтвом про хворобу (додаток 1), довідкою військово-лікарської комісії (лікарсько-льотної комісії) (додаток 2), протоколом засідання ВЛК (ЛЛК) з визначення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) (додаток 3). Строк оформлення ЦВЛК, ВЛК, ЛЛК свідоцтва про хворобу становить не більше 5 робочих днів із дня завершення медичного огляду.
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу ІІ Положення №441 у прийнятті постанов ЦВЛК, ВЛК та ЛЛК є незалежними. У своїй роботі вони керуються Законами України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цим Положенням, а також іншими нормативно-правовими актами з питань діяльності ЦВЛК, ВЛК та ЛЛК.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 2 розділу ІІ Положення №441 ЦВЛК є органом медичного забезпечення Держприкордонслужби, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки та штампи. Структура та штат ЦВЛК затверджуються наказом Адміністрації Держприкордонслужби в установленому законодавством порядку.
ЦВЛК є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Держприкордонслужбі і здійснює методичне керівництво діяльністю ВЛК, ЛЛК органів Держприкордонслужби з питань проведення медичного огляду осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення.
Пунктом 7 глави 2 розділу ІІ Положення №441 визначено, що на ЦВЛК покладаються, зокрема, організація проведення в Держприкордонслужбі ВЛК, ЛЛК медичного огляду осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань, що стосуються покладених на ЦВЛК завдань; контроль, розгляд, затвердження, переогляд, скасування постанов постійно діючих ВЛК, ЛЛК, тимчасово діючих ВЛК; прийняття та перегляд постанов про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) у осіб, звільнених з військової служби Держприкордонслужби, з числа осіб льотного складу, якщо вони звільнені у запас або відставку з військової служби безпосередньо з льотної роботи.
За приписами пункту 8 глави 2 розділу ІІ Положення №441 ЦВЛК має право, зокрема, приймати постанови згідно з цим Положенням, розглядати, переглядати скасовувати, затверджувати, контролювати постанови ВЛК, ЛЛК, переглядати власні постанови; оглядати осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення; запитувати документи, що характеризують обставини отримання особою, що оглядається, захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв'язок, а саме: матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства, витяги з наказів, акт розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався за формою Нвс-5, наведеною у додатку 1 до Інструкції про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2016 року N 199, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2016 року за N 574/28704 (далі - Інструкція) (далі - акт Нвс-5), акт про нещасний випадок (випадок смерті), що стався із військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби за формою Нвс-1, наведеною у додатку 2 до Інструкції (далі - акт Нвс-1), акт про нещасний випадок (випадок смерті), що стався з військовослужбовцем не під час виконання ним обов'язків військової служби за формою НПвс, наведеною у додатку 3 до Інструкції (далі - акт НПвс), довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва); документи з особових та пенсійних справ, медичні документи; архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених документів такі копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву Держприкордонслужби зі строком зберігання 50 років); за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби залучати лікарів закладів охорони здоров'я (органів) Держприкордонслужби, представників органу Держприкордонслужби, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для визначення результатів медичного огляду; перевіряти організацію, стан та результати медичного огляду кандидатів на навчання у ВВНЗ, а також осіб, які приймаються на військову службу за контрактом до Держприкордонслужби; ініціювати направлення в заклади охорони здоров'я Держприкордонслужби на контрольний та повторний огляди військовослужбовців Держприкордонслужби та членів їх сімей, військовозобов'язаних, резервістів, працівників Держприкордонслужби; запитувати та отримувати від органів Держприкордонслужби узагальнені результати медичного огляду осіб, з числа зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення, яким медичний огляд проведено згідно з вимогами Порядку проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559; запитувати від закладів охорони здоров'я, органів Держприкордонслужби, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП), ВВНЗ інформацію для узагальнення та оцінки результатів медичного огляду ВЛК, ЛЛК; розглядати документи ВЛК, ЛЛК, які складені за результатами проведених у разі направлення медичних оглядів військовослужбовців Держприкордонслужби в закладах охорони здоров'я інших військових формувань, та виносити власну постанову; у разі неповного проведення медичного огляду особи чи недотримання ВЛК, ЛЛК при проведенні медичного огляду вимог цього Положення скасовувати постанову та направляти свідоцтво про хворобу на доопрацювання з викладенням причин, через які постанову ВЛК, ЛЛК скасовано.
Відповідно до пункту 10 глави 2 розділу ІІ Положення №441 рішення ЦВЛК щодо організації лікувально-діагностичної роботи з метою проведення медичного огляду осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення, є обов'язковими для виконання.
Згідно з пунктами 11, 12 глави 2 розділу ІІ Положення №441 ЦВЛК перевіряє відповідність прийнятих ВЛК, ЛЛК постанов вимогам цього Положення на підставі звернень, до яких додаються оригінали медичних документів або належним чином завірені їх копії.
Рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Пунктом 2 глави 11 розділу ІІІ Положення №441 визначено, що рішення ВЛК, дії (бездіяльність) ВЛК органів Держприкордонслужби оскаржуються в ЦВЛК або судовому порядку.
За рішенням ЦВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
У разі визнання ЦВЛК звернення щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ЦВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний або контрольний огляд ВЛК. ЦВЛК розглядає звернення на постанову ВЛК та приймає рішення в строки, визначені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». На повторний або контрольний медичний огляд особи, зазначені в пункті 1 розділу I цього Положення, направляються для проходження медичного огляду ВЛК в інший заклад охорони здоров'я Держприкордонслужби, ніж той, у якому проводився медичний огляд ВЛК, постанова якої скасована або оскаржується.
У разі визнання ЦВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Постанови ЦВЛК, ВЛК, ЛЛК оскаржуються в строки, визначені статтею 17 Закону України «Про звернення громадян».
Постанови ВЛК інших військових формувань, які винесені стосовно військовослужбовців Держприкордонслужби, підлягають обов'язковому розгляду ЦВЛК з прийняттям власної постанови.
У випадку скасування ЦВЛК постанови ВЛК, ЦВЛК приймає власну постанову. Постанова ЦВЛК оформляється в 4 примірниках. Перший примірник зберігається у ЦВЛК протягом 5 років з подальшим здаванням у Центральний архів Держприкордонслужби. Другий примірник направляється на адресу ВЛК, постанова якої скасована, із занесенням даних у книгу протоколів засідань ВЛК, ЛЛК та зберігається протягом 5 років з подальшим здаванням у Центральний архів Держприкордонслужби. Третій та четвертий примірники направляються на адресу органу Держприкордонслужби за місцем проходження служби військовослужбовця. Третій примірник долучається до особової справи військовослужбовця, четвертий примірник видається військовослужбовцю начальником органу Держприкордонслужби чи начальником кадрового підрозділу.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у ЦВЛК повноважень щодо прийняття рішень або постанов. При цьому, виходячи з положень пункту 3 глави 1 розділу ІІ Положення №441 ЦВЛК приймають постанови, які оформлюються: свідоцтвом про хворобу (додаток 1), довідкою військово-лікарської комісії (лікарсько-льотної комісії) (додаток 2), протоколом засідання ВЛК (ЛЛК) з визначення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) (додаток 3). Крім того, на ЦВЛК покладено обов'язок прийняття власної постанови у випадку розгляду постанов ВЛК інших військових формувань, які винесені стосовно військовослужбовців Держприкордонслужби. Тобто, на законодавчому рівні закріплено вичерпний перелік випадків, за яких ЦВЛК може прийняти постанову.
В свою чергу, за приписами Положення №441 за результатами оскарження військовослужбовцем рішення ВЛК до ЦВЛК, останньому надано повноваження на
а) прийняття рішення про проведення повторного або контрольного медичного огляду або
б) у разі визнання звернення щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою - на перегляд оскаржуваної постанови ВЛК або на прийняття рішення про направлення на повторний або контрольний огляд ВЛК, або
в) у разі визнання звернення необґрунтованим - на повернення його заявнику з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
При цьому, згідно закріплених пунктом 2 глави 11 розділу ІІІ Положення №441 вимог ЦВЛК розглядає звернення на постанову ВЛК та приймає рішення в строки, визначені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».
Суд зауважує, що обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що було проаналізовано усі подані документи і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався орган пенсійного фонду при прийнятті такого рішення.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. (постанова Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №822/1878/18)
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви представника позивача на постанову Госпітальної ВЛК від 12.09.2024 №1586 відповідач повідомив позивача листом від 15.11.2024 №13./1002, що за результатами запиту та додаткового розгляду медичної документації щодо солдата ОСОБА_1 (виписних епікризів лікувальних закладів, медичної карти стаціонарного хворого, даних інструментальних та лабораторних досліджень, консультативних заключень лікарів спеціалістів, тощо) ЦВЛК дійшла наступного висновку: станом на теперішній час щодо солдата ОСОБА_1 винесена та є чинною постанова Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ за №1586 від 12.09.2024. Постанова оформлена у відповідності до Положення та вимог Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо статей, що визначають ступінь придатності до військової служби. Причинний зв'язок захворювання встановлено вірно. ЦВЛК ДПСУ не вбачає підстав щодо скасування постанови Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ за №1586 від 12.09.2024 та ініціювання повторного медичного огляду щодо позивача.
Також зазначено, що наявні у позивача захворювання та їх наслідки станом на теперішній час не підпадають під дію статей Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової служби, в частині непридатності до військової служби.
Водночас, суд зазначає, що означена відповідь не є рішенням ЦВЛК, прийнятим за результатами розгляду заяви позивача про оскарження постанови Госпітальної ВЛК від 12.09.2024 №1586.
Лист ЦВЛК від 15.11.2024 №13.1/1002 не містить висновків щодо визнання звернення позивача обґрунтованим чи необґрунтованим та, у випадку визнання його необґрунтованим - відсутні висновки щодо наявності підстав для повернення такого звернення з відповідними роз'ясненнями, як і відсутні обґрунтування та належне мотивування відсутності підстав для скасування висновку Госпітальної ВЛК від 12.09.2024 №1586.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення ЦВЛК чи повернення заявнику звернення з відповідними роз'ясненнями, у разі визнання його необґрунтованим, відсутність належного обґрунтування та мотивування викладених відповідачем висновків, на переконання суду, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити у спосіб, встановлений Положенням №441.
Таким чином, при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що відповідач за результатами розгляду скарги позивача про перегляд постанови ВЛК року надав останньому відповідь листом, зміст якого не містить посилань на те, що звернення позивача визнано необґрунтованим та повернуто заявнику з відповідними роз'ясненнями.
Отже, у спірному випадку має місце саме протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що полягає у не прийнятті жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити у спосіб, встановлений Положенням №441, що має наслідком наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності ЦВЛК щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача на постанову Госпітальної ВЛК від 12.09.2024 №1586 у спосіб, встановлений Положенням №441.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення перегляду висновку Госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ від 12.09.2024 №1586 з огляду на те, що виходячи зі змісту листа ЦВЛК від 15.11.2024 №13.1/1002 відповідачем було розглянуто запит та додатково розглянуто медичну документацію щодо солдата ОСОБА_1 (виписних епікризів лікувальних закладів, медичної карти стаціонарного хворого, даних інструментальних та лабораторних досліджень, консультативних заключень лікарів спеціалістів тощо), проте, не наведено обґрунтованих та мотивованих висновків за результатами такого розгляду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, з у рахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо з огляду на встановлені обставини відсутності доказів порушення позивачем правил військового обліку. У даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та встановлення причинного зв'язку такого діагнозу із захистом Батьківщини за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача на предмет встановлення причинного зв'язку із захистом Батьківщини, виходить за межі судового розгляду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 по справі № 810/5009/18.
Суд зазначає, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у від 13.06.2018 №806/526/16.
Також, згідно постанови Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №802/468/17-а встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв з військовою службою є компетенцією військово-лікарської комісії, втручання у ці повноваження судом недопустимо.
Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, а також положень Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюються рішення лікарських комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного рішення, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача на предмет причинного зв'язку пов'язаності із захистом Батьківщини, оскільки це не входить до повноважень суду, а означені питання є дискреційними повноваженнями військово- лікарської комісії.
Враховуючи означені обставини, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача забезпечити прийняття нового висновку (постанови), за яким позивача визнати непридатним до військової служби та встановити причинний зв'язок захворювання «Хронічний В-клітинний лімфоцетарний лейкоз» як таке, що пов'язане із захистом Батьківщини.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 на постанову Головного військово-медичного клінічного центру ДПСУ (Центральний клінічний госпіталь) від 12.09.2024 №1586 у спосіб, встановлений Положенням про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом МВС України від 25.06.2024 №441 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2024 за №1089/42434.
3. Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Державної прикордонної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 на постанову Головного військово-медичного клінічного центру ДПСУ (Центральний клінічний госпіталь) від 12.09.2024 №1586 та прийняти відповідне рішення, з у рахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.