05 листопада 2025 року Справа № 320/59078/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у м. Києві №49313240203, №49314240203 та №49311240203 від 05.06.2024 року.
Позиції сторін
В обґрунтування позову позивач вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки на адресу позивача не надходили жодні результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
На переконання позивача, спірна сума у розмірі 4 800 000,00 грн. не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки сформована внаслідок отримання подарунку від особи першого ступеня спорідненості, у зв'язку з чим вказана операція підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою.
На думку позивача, всі інші висновки та доводи відповідача будуються виключно на суб'єктивних припущеннях посадових осіб контролюючого органу, що призвели до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим просить суд визнати їх протиправними та скасувати.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що спірні податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки перевіркою встановлено порушення п.п.168.2.1 п.168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України внаслідок несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік у сумі 864 000,00 грн. із задекларованого (отриманого) доходу в сумі 4 800 000,00 грн. та п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень ПК України у зв'язку з не нарахуванням, не утриманням та не перерахуванням до бюджету військовий збір у сумі 72 000,00 гривень.
З урахуванням встановлених перевіркою обставин, відповідач вказує про відсутність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.01.2025 об 11:30 год.
06.01.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" представник відповідача подав до суду відзив.
У підготовче судове засідання призначене на 22.01.2025 прибули представник позивача Потьомкін В.О. та представник відповідача Засімчук А.О.. В ході проведення підготовчих дій, за відсутності заперечень, судом на місці ухвалено оголосити перерву для надання часу представнику позивача ознайомитись з відзивом на позовну заяву.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 17.02.2025 о 13:15 год, про що сторони повідомлені належним чином.
27.01.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив.
За наслідками проведення підготовчих дій 17.02.2025, за участю представника позивача Потьомкіна В.О. та представника відповідача Федоренко А.О., останні не заперечили проти закриття підготовчого провадження в порядку письмового провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 17.02.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 10 березня 2025 о 09:30 год.
У судовому засіданні, призначеному на 10.03.2025, за участю представника відповідача Малої Л.В., у зв'язку із неявкою представника позивача, суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи, про дату, місце та час наступного судового засідання повідомити сторін додатково.
Наступне судове засідання призначено на 09:30 год. 31.03.2025, про що сторони повідомлені належним чином.
У судовому засіданні, призначеному 31.03.2025, за участю представника позивача Потьомкіна В.О. та представника відповідача Федоренко А.О., за відсутності заперечень сторін, суд ухвалив завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Встановлені обставини судом
Посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві на підставі наказу від 15.03.2024 №1520-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору із задекларованого доходу в рядку 11.3 податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р.
За результатом перевірки складено акт від 30.04.2024 №38115/ж5/26-15-24-02-03, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.06.2024 №49313240203, №49314240203 та №49311240203.
В акті перевірки зазначено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в 2017 році відповідно звітної нової податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік від 21.02.2018, зареєстрованої за №41910 отримала дохід у сумі 4 800 000,00 грн.
З метою документального підтвердження показників декларації, на реєстраційну адресу ОСОБА_1 направлено лист ГУ ДФС у м. Києві від 19.04.2018 №18477/Б/26-15-13-04-20 та лист ГУ ДПС у м. Києві від 22.09.2023 №31568/І/26-15-24-02-03-09 про надання інформації та їх документального підтвердження стосовно задекларованого доходу в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік.
Платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 в поданій звітній новій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік в рядку 11.3 «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню» задекларовано дохід, який не включається до розрахунку загального річного оподатковуваного доходу в сумі 4 800 000,00 грн.
Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб (далі - ДРФО) за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 фізична особа ОСОБА_1 не отримувала доходи, які не підлягають оподаткуванню.
ГУ ДПС у м.Києві з метою отримання документів для підтвердження відомостей, зазначених в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік фізичній особі ОСОБА_1 направлено лист від 19.04.2018 №18477/Б/26-15-13-04-20 та лист від 22.09.2023 №31568/І/26-15-24-02-03-09.
Відповідь та документи на зазначені листи фізичною особою ОСОБА_1 не надано, чим, на переконання контролюючого органу, не підтверджено задекларований дохід у сумі 4 800 000,00 грн. в рядку 11.3 декларації «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню».
Отже, документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 :
- п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України у зв'язку з ненаданням до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п.168.2.1 п.168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України, в результаті несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік у сумі 864 000,00 грн. із задекларованого (отриманого) доходу в сумі 4 800 000,00 грн.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень ПК України у зв'язку з не нарахуванням, не утриманням та не перерахуванням до бюджету військовий збір у сумі 72 000,00 гривень.
На підставі вищенаведених висновків акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.06.2024 року №49313240203, №49314240203 та №49311240203.
Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосовано судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Однією з підстав позову зазначено процедурні порушення відповідачем порядку проведення перевірки, внаслідок чого у позивача була відсутня можливість забезпечити надання всіх необхідних документів, з огляду на що суд вказує таке.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов'язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 виснувала таке: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень відповідачем вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до статті 62 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.
У зв'язку із наведеним слід зазначити, що за пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відтак законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків, зокрема, коли останні надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представнику.
У застосуванні положень пункту 79.2 статті 79 ПК України в взаємозв'язку з приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України Верховний Суд дотримується усталеної позиції, згідно якої з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Означена позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2015 у справі №21-425а14, від 28.01.2020 у справі №818/998/17, від 15.02.2024 у справі №640/9016/20, від 19.04.2024 у справі № 440/4696/18.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадку надіслання копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення контролюючий орган має враховувати особливості, пов'язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.
Про обґрунтованість такого висновку свідчать і наступні зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 ПК України. Зокрема, Законом України від 30 листопада 2021 року №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року, пункт 79.2 статті 79 ПК України доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу».
Також Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Як приклад, можна навести постанову Верховного Суду від 15.02.2024 по справі №640/9016/20.
Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим.
У справі, що розглядається, судом встановлено, наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.03.2024 №1520-п та повідомлення від 18.03.2024 №29826-15-24-02-03 про проведення перевірки відправлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на реєстраційну адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 та вручено 29.03.2024, про що містить підпис отримувача на корінці відправлення. Копія конверту з відміткою про отримання містяться також в матеріалах справи.
Акт перевірки від 30.04.2024 №38115/ж5/26-15-02-03 відправлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення (відправлення №0101141148770).
Проте, вказаний лист повернувся на адресу відправника за закінченням строку зберігання.
Спірні податкові повідомлення-рішення відправлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення (відправлення №0101141148282 від 07.06.2024).
Однак, вказаний лист повернувся 22.06.2024 за закінченням встановленого строку зберігання.
Крім того, судом з'ясовано, що Головне управління ДПС у м. Києві звернулось із запитом від 09.07.2024 №62497/6/26-1-24-02-03-08 до АТ «УКРПОШТА» щодо пересилання рекомендованого листа №0101141148282.
У відповідь на вищевказаний запит надійшов лист-відповідь АТ «УКРПОШТА» (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 17.07.2024 №66335/6), в якому зазначено, що рекомендований лист №0101141148282 від 07.06.2024 року на ім'я ОСОБА_1 за адресою ( АДРЕСА_2 ) надійшов 10.06.2024 року до відділення №150 м. Київ та 11.06.2024 року доставлявся за вказаною адресою, але не був вручений.
В листі також вказано, що, оскільки за одержанням листа до відділення №150 м. Київ ніхто не звернувся, лист за закінченням встановленого строку зберігання повернутий на адресу відправника 22.06.2024 року та вручений на підставі довіреності уповноваженій на одержання поштових відправлень ГУ ДПС у м. Києві Іщук В.О. 30.06.2024 року під підпис.
Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстав вважати, що вищевказані документи були направлені платнику податків у спосіб, передбачений спеціальними нормами ПК України.
За таких обставин, контролюючим органом доведено, а позивачем не спростовано сам факт належного направлення платнику податків повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та наказу про призначення невиїзної перевірки, а також акту перевірки та спірних податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, суд констатує відсутність порушення відповідачем вимог пункту 78.4 статті 78, пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України з огляду на відсутність жодних належних та допустимих доказів порушення контролюючим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.
На переконання суду, означені обставини є такими, що не мають наслідком протиправності оскаржуваних актів індивідуальної дії, прийнятих відповідачем.
Стосовно правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень суд вказує наступне.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є висновки контролюючого органу про ненадання документів позивачем під час перевірки.
Разом з тим, у постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 440/4443/18 та від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі №560/12984/23 зазначав, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.
Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що з метою отримання документів на підтвердження відомостей, зазначених в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік фізичній особі ОСОБА_1 направлено лист ГУ ДПС у м. Києві від 19.04.2018 №18477/Б/26-15-13-04-20 та лист ГУ ДПС у м. Києві від 22.09.2023 №31568/І/26-15-24-02-03-09. При цьому, відповідач стверджує, що відповідь та документи на зазначені листи фізичною особою ОСОБА_1 не надано, чим самим не підтверджено задекларований дохід у сумі 4 800 000,00 грн. в рядку 11.3 декларації «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню».
Разом з тим, суд не приймає до уваги вищевказані доводи відповідача з мотивів їх необґрунтованості, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення (копія рекомендованого листа з повідомленням про вручення тощо) листів ГУ ДПС у м. Києві від 19.04.2018 №18477/Б/26-15-13-04-20 та від 22.09.2023 №31568/І/26-15-24-02-03-09.
Вказані обставини не можуть свідчити про ухилення позивачем як платником податків від надання на законну вимогу контролюючого органу документів на підтвердження показників, задекларованих в податковій звітності, що були предметом перевірки.
Відповідачем не доведено, що поведінка позивача була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю. Належних та допустимих доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що за приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
При цьому, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Отже, вищевказані обставини, встановлені судом під час розгляду справи, свідчать про відсутність підстав для застосування відповідачем положень п. 44.6 ст. 44 ПК України.
Крім того, суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Вказана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.12.2022 по справі № 200/6156/20-а.
Так, судом встановлено наявність в матеріалах справи витягу з Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Під час судового розгляду жодних зауважень стосовно вказаного доказу з боку відповідача не надходило.
Отже, вказані обставини свідчать про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.06.2024 №49311240203 щодо ненадання до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Стосовно обґрунтованості висновків про наявність у позивача доходу в сумі 4 800 000,00 грн., на підставі яких прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 05.06.2024 року №49313240203 та №49314240203, якими донараховано суми ПДФО та військового збору, суд вказує про їх безпідставність з огляду на наступне.
Кошти у сумі 4 800 000,00 гривень були отримані фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в 2017 році від дарувальника - ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_1 , відповідно до договору дарування грошей від 04.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Гнідюком О.Б. та зареєстрованого у реєстрі за №393.
Відповідні копії договору дарування, свідоцтва про народження дитини, свідоцтва про одруження містяться в матеріалах справи.
Вказана сума у розмірі 4 800 000,00 гривень була відображена позивачем в поданій звітній новій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік в рядку 11.3 «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню» як дохід, який не включається до розрахунку загального річного оподатковуваного доходу.
При цьому, згідно з п.п. 164.2.10. п. 164.2. ст 164 Податкового Кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV ПКУ.
За змістом п.п. «а» п. 174.2. ст. 174 ПКУ за нульовою ставкою оподатковуються об?єкти спадщини, що успадковується членами сім?ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення.
Згідно з п. 174.6. ст. 174 ПКУ об?єкти дарування, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими для оподаткування спадщини.
Відповідно до п. 14.1.263. ст. 14 ПКУ членами сім?ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПКУ вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано, неправомірність відображення суми у розмірі 4 800 000,00 грн. в рядку 11.3 «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню» як дохід, який не включається до розрахунку загального річного оподатковуваного доходу у звітній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено відсутність оподатковуваного доходу у позивача за 2017 рік, у зв'язку з чим висновки відповідача щодо наявності підстав для донарахування сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору є протиправними, а прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 05.06.2024 року №49313240203 та №49314240203 підлягають скасуванню.
Усі інші аргументи сторін, вивчені судом, є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Враховуючи висновки суду, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду у загальному розмірі 11 710,20 грн., положення ч. 1 ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.
Інших витрат до розподілу до суду не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.06.2024 року №49313240203, №49314240203 та №49311240203.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) витрати по сплаті судового збору у сумі 11 710 грн. 20 грн. (одинадцять тисяч сімсот десять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.