05 листопада 2025 року № 640/12153/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення - наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року № 20 (по стройовій частині) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації в воєнний період та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний наказ є очевидно протиправним, оскільки він фактично виданий у березні 2022 року, а датований 24 лютого 2022 року та щодо особи, яка має вік за межами визначеного чинним законодавством для проходження військової служби на посадах рядових солдат (більше 40 років); щодо особи, яка не приймала військову присягу на вірність Українському народу; щодо особи, яка двічі (в 2011 та в 2012 роках) була знята з військового обліку з двох різних підстав. Крім того, ОСОБА_1 не проходив медичний, професійний та психологічний відбір і не підписував контракт добровольця територіальної оборони та був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, а з 2010 року страждає низкою хронічних хвороб і фізично не може виконувати обов'язки військовослужбовця.
Також позивач зазначає, що після призову позивача на військову службу до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 фізичні і психологічні навантаження на нього різко збільшились і він фізично не може виконувати обов'язки військовослужбовця. Відповідно, має намір офіційно звільнитися з військової служби за станом здоров'я або шляхом визнання факту його призову незаконним зі скасуванням оскарженого наказу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А. Б. від 01.11.2023 прийнято справу до свого провадження, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
Від відповідача до суду надійшли додаткові докази по справі.
У відзиві на позовну заяву представник військової частини НОМЕР_1 вважає необґрунтованими доводи позивача, викладені в позовній заяві. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 24.02.2022 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується відповідними записами у військовому квитку позивача. Відповідач вказує, що відповідно до заяви позивача, яка датована 24.02.2023 останній клопотав щодо прийняття його на військову службу до військової частини НОМЕР_1 .
Твердження позивача, що він був зарахований до списків особового складу саме 25.02.2022, з посиланням на запис у військовому квитку про видачу зброї цією датою, також мають сприйматися критично, оскільки факт видачі особистої стрілецької зброї ніяким чином не впливає на зарахування до списків особового складу (прийняття на військову службу).
Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів про його перебування у складі добровольчого формування територіальної громади, не надано його назву, ім?я командира, приналежність до військової частини тощо.
Посилання позивача на виплату «заробітної плати» спочатку ТЦК та СП, а потім військовою частиною НОМЕР_2 , пояснюється виключно тим, що військова частина НОМЕР_2 є кадровим з'єднанням, яке в процесі розгортання, у зв'язку з введенням воєнного стану перейшло з кадрового штату (на посадах перебуває управління військової частини) до штату воєнного часу (розгорнутого штату з призначенням на посади мобілізованих осіб) було відкріплено з фінансового забезпечення ТЦК та СП, отримала власний рахунок та почала виплачувати грошове забезпечення військовослужбовцям підпорядкованих військових частин (в тому числі ОСОБА_1 , як військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 ).
Враховуючи зазначене, твердження позивача, що він перебував у складі добровольчого формування територіальної громади спростовуються.
Також відповідач зазначає, що пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Серед таких підстав відсутнє скасування наказу щодо проходження військової служби.
Відповідно до наявних матеріалів та обставин справи, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до військової частини НОМЕР_1 .
Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХII та Положенням № 1153/2008.
Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 24.02.2022 вже реалізований, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що оскільки позивач не приймав присягу на вірність народу України, то на нього не покладено, як на військовослужбовця, уся повнота відповідальності за виконання свого військового обов'язку.
Позивач 25.12.2011 був виключений з військового обліку за досягненням крайнього віку перебування в запасі та 20.11.2012 повторно був виключений з військового обліку також з підстав того, що був засуджений за вчинення тяжкого злочину.
Також позивач, крім іншого, вказує, що 24.02.2022 він перебував на роботі, а 25.02.2022 добровільно з'явився за збірний пункт, був внесений до списків на отримання зброї і йому була видана зброя.
Ухвалою суду від 03.01.2024 було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач подав додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 31.03.2025 було залучено до розгляду справи Військову частину НОМЕР_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Представником третьої особи, в/ч НОМЕР_2 було подано до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що позивачем жодними доказами не підтверджено перебування його в складі добровольчого формування територіальної громади. У період проходження позивачем військової служби у в/ч НОМЕР_1 така частина перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
Також представник третьої особи вказує, що позивач не скаржився на власний стан здоров'я, тому не мав проходити військово-лікарську комісію.
Окрім того, представник третьої особи зазначає, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням №1153/2008. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 24.02.2022 вже реалізований, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Таким чином, представник в/ч НОМЕР_5 просить врахувати його заперечення на позовну заяву та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 20.08.2025 було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткові докази по справі.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 були подані до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначив, що ОСОБА_1 призивався на військову службу безпосередньо до частини, а не через ТЦК та СП.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 14.03.1996 вироком Мінського районного суду м. Києва засуджений за вчинення злочинів, передбачених частиною 1 статті 222, 17, частиною 1 статті 142, частиною 1 статті 193, частиною 1 ст. 194 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Позивач відбував покарання з 14.03.1996 по 22.12.1998 та постановою Бориспільського районного суду Київської області від 22.12.1998 був умовно-достроково звільнений на невідбуту частину строку покарання.
Зазначені факти підтверджуються Довідкою про звільнення від 22.12.1998 серії НС № 008703, долученою до позовної заяви (а.с. 37).
ОСОБА_1 було подано на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 заяву від 24.02.2022, в якій позивач просив прийняти його на військову службу для комплектування військової частини НОМЕР_1 Сил територіальної оборони, на період загальної мобілізації, згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 (а.с. 21, 167).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 № 20 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, з 24 лютого 2022 року (а.с. 164).
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, останній звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (пункт 16 частини 1 статті 8 Закон № 389-VIII).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, строк дії воєнного стану продовжувався Указами Президента України та діє на даний час.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
В пункті 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №3543-ХІІ) визначено, що:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини 2-4 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (надалі Закон №2232-ХІІ), військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Як вбачається з копії військового квитка серії НОМЕР_6 , позивача 20.11.2012 було виключено з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 28).
Так, чинне законодавство України не обумовлює прийняття на військову службу та її проходження громадянами України, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Слід зазначити, що в силу вимог ч. 1, 2 ст. 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111 КК України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
При цьому відповідно до вимог частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакцій станом на час прийняття позивача на військову службу), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
- жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває дитина з інвалідністю підгрупи А віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває дитина з інвалідністю, яка має будь-які види порушень функцій організму III-IV ступеня їх вираження та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II-III ступеня їх вираження відповідно до критеріїв встановлення інвалідності дітям, затверджених Кабінетом Міністрів України, або дитина з інвалідністю, яка має функціональні порушення в організмі та обмеження життєдіяльності, що відповідають критеріям для встановлення I чи II групи інвалідності для повнолітньої особи згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, до досягнення нею 23 років;
- усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
- зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
- інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
- здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
- жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
- військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
- працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Отже, громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, котрі відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) не входять до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас, перелік осіб, визначених ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не є вичерпним. При цьому певні категорії громадян, які не можуть бути призвані під час мобілізації, мають бути визначені виключно законами.
Проте, ані Закон №2232-ХІІ, ані Закон №3543-ХІІ не містять застережень щодо комплектування військових формувань військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу під час мобілізації з числа осіб раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Аналогічний висновок щодо норм права, які підлягають застосуванню у спірних в даній справі відносинах, викладено Верховним Судом у постанові від 09.03.2023 у справі №600/2520/22-а.
Крім того, суд зазначає, що позивачем разом із позовною заявою було надано до суду копію його військового квитка серії НОМЕР_6 , згідно якого судом вбачається, що 20.10.1994 позивач був прийнятий на військовий облік та 20.11.2012 був знятий з військового обліку за віком, ст. 37, п. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 28).
Доказів того, що позивача було знято з військового обліку у зв'язку з його засудженням за вчинення тяжкого злочину матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи також відсутні докази того, що під час звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо прийняття на військову службу позивачем подавались відповідні документи чи повідомлення щодо його засудження та відбуття покарання в минулому.
Суд зауважує, що підставою для виключення військовозобов'язаного з військового обліку за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII є відповідне судове рішення та/або документи установ виконання покарань.
Водночас, наявність чи відсутність підстав для зняття позивача з військового обліку, не є предметом дослідження у даній справі, оскільки таких вимог позивачем не заявлено.
В той же час, у відповідача не було підстав не вчиняти дій щодо призову військовозобов'язаного ОСОБА_1 .
Як наслідок, у військової частини НОМЕР_1 виник обов'язок щодо видання оскаржуваного наказу.
Слід також зазначити, що на позивача як на військовослужбовця поширюється дія Закону №2232-XII, статтею 4, якого встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами. які мають судимість за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого ст. 111 КК України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Отже, вказаний нормативний акт не містить застережень щодо комплектування військових формувань військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу під час мобілізації з числа осіб раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Відповідно до п. 253 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Про призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та призначення на посади командири військових частин інформують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання (перебування) цих громадян до призову на військову службу та посадову особу, до номенклатури призначення якої належить посада, на яку призначено призваного громадянина. Про призов громадян на військову службу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали, навчалися або були зареєстрованими як безробітні.
За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Позивач, у розглядуваних спірних правовідносинах, визначив спосіб захисту свого права шляхом скасування наказу А7295 про призов його на військову службу під час мобілізації, тобто шляхом скасування індивідуального акту.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача, направлення його для проходження військової служби та зарахування до особового складу військової частини.
Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов'язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Інші доводи позивача не спростовують висновків суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу відповідача.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.