04 листопада 2025 року м. Київ № 320/39882/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу - "Особа з інвалідністю внаслідок війни" та у відмові видачі відповідного посвідчення, протиправними;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус "Особа з інвалідністю внаслідок війни", як інваліду 2-ї групи, захворювання пов'язане з участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 (суддя Донець В.А.) відкрито провадження у справі №320/39882/24.
У зв'язку із звільненням судді з посади, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 справу прийнято до провадження, розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Позивач зазначає, що був занятий на роботах в 30-и км зоні, однак коли звернувся до відповідача з вимогою про надання статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення і надав всі необхідні для цього документи, відповідач - Управління соціального захисту населення відмовило в наданні такого статусу, мотивуючи це тим, що позивач повинен надати документ в якому повинно було вказано про наказ про залучення саме позивача до ЦО.
Як вказує позивач, в листах з департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи за підписом директора департаменту-Аксьонова І.М., підтверджується, що особи які приймали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадянами, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1988 роках незалежно від кількості днів. Особи, які залучались до цих робіт, залучались саме у складі формувань ЦО, крім цього позивач надавав інші документи, які підтверджують, що він був відряджений для ліквідації наслідків ЧАЕС у складі ЦО, наказ начальника АТП №31 та 37, довідку МСЕК про те, що захворювання пов'язане з участю в ліквідації наслідків на ЧАЕС.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав їх необґрунтованості, оскільки, як вказує відповідач, жоден із додатків до позовної заяви не містить документально підтверджених відомостей щодо особи позивача в контексті його залучення саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Крім того, з наданих копій документів неможливо встановити характер виконуваних робіт позивачем під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на ЧАЕС саме у складі невоєнізованих формувань Цивільної борони.
Інші копії документів не надають правових підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Вказані вище документи лише підтверджують статус особи, потерпілої у мирний час від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон № 3552-ХІІ містить також умову щодо залучення особи до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У даному випадку, до заяви, адресованої відповідачу щодо набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів його залучення до безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.
Документи, які можуть підтвердити факт залучення до складу формувань Цивільної оборони, повинні містити інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони про залучення підприємств, установ до вказаного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу зазначеного формування. Інших доказів (документального підтвердження) своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем до суду не надано.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, Категорія 1, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.06.2024, видане Київською міською державною адміністрацією.
Відповідно довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №737649 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з 02.05.2024, причиною якої є захворювання пов'язане з роботою по ЛНА на ЧАЕС.
Відповідно до Експертного висновку центральної міжвідомчої експертною комісією МОЗ та МНС України від 12.04.2024 №11301 захворювання ОСОБА_1 пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення із заявами щодо встановлення статусу особи з інвалідністю наслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 02.08.2024 №01-07/5045 Управління повідомило позивача про відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на те, що в наданих позивачем копіях документів відсутній розпорядчий документ про залучення його до формувань Цивільної оборони.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII.
Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Підставами для набуття статусу інваліда війни з згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, є сукупність таких умов:
1) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони;
2) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зауважує, що ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII було доповнено п. 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.
При цьому, в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено таке: «…з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 01.01.2004.».
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Суд зауважує, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII) поширювався б на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-XII та Закону №1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №826/11163/18, від 15.05.2019 у справі №816/851/18 та від 10.07.2019 у справі №360/2690/17.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами не заперечується.
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вбачається, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №116 від 09.04.2024, розглянувши документацію позивача з питання зв'язку захворювання (інвалідності) із дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У зв'язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-XII.
У той же час, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги, та/або переліку документів, які б підтверджували факт участі осіб у складі формувань ЦО. Тому, зазначені обставини підлягають встановленню в кожному випадку індивідуально, з урахуванням обставин справи.
Згідно із записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 у період Чорнобильської катастрофи працював Київському автотранспортному підприємстві 23058.
Відповідно до наказу Київського АТП 23058 від 01.05.1986 №31 про участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, списку осіб, які відбувають на виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30-ти км зону 2 травня 1986 року, ОСОБА_1 значиться у списках щодо залучення до участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС щодо проведення відповідних робіт в 30-ти км зоні.
Згідно із наказом від 10.05.1986 №37 Київського АТП 23058, списком осіб, які відбувають на виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30-ти км зоні з 15.05.1986 водій ОСОБА_1 залучений до участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з листа Київського АТП 23058 від 27.01.1987 №14 до начальника штаба ЦО м. Києва, начальника штаба ЦО Київського міського управління вантажного автотранспорту 2300 направлені списки особового складу сформованої ЦО Київського АТП 23058, який брав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. ОСОБА_1 зазначений у списках формування ЦО Автотранспортного підприємства 23058.
Відповідно до маршрутного листа ОСОБА_1 02.05.1986 останній виконував роботи щодо доставки вантажів до реактору (цемент), з 16.05.1986 по 25.05.1986 виконував роботи з доставки вантажів до реакторів (бетонітове борошно).
Відповідно до довідки ПрАТ «АТП 13058» від 15.08.2024 №9 ОСОБА_1 був дійсно направлений на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони, на підставі розпорядження начальника Цивільної оборони, голови Ради народних депутатів І.Плюща , №1/1 від 26.04.1986 року та №02 від 30.04.1986 року «Про організацію Цивільної оборони на всіх об'єктах», де в період часу: 02.05.1986 року здійснював перевезення вантажів, а саме доставляв до реакції зі станції Вільча до ЧАЕС цемент; 16.05.1986 року по 25.05.1986 року здійснював перевезення, доставку з села Товстий Ліс до реактора ЧАЕС бетонітову муку.
У силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14 січня 2011 р. у справі "Щокін проти України" та від 7 липня 2011 р. у справі "Серков проти України" позицію у частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
У контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14 січня 2011 р. у справі "Щокін проти України" та від 7 липня 2011 р. у справі "Серков проти України" позицію у частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Надаючи оцінку всім доказам у цій справі в їх сукупності, відповідно до ст. 90 КАС України, суд вважає, що в цьому випадку позивач довів перед судом усіма можливими доказами свою участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони та наявність у нього права на присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення №302).
Згідно із пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно із пунктом 10 Положення №302 "посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою й такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Зі змісту частин другої, четвертої статті 245 КАС України слідує, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. У такому випадку суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом дев'ятим частини другої статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Нормами частини першої статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу - «Особа з інвалідністю внаслідок війни» та видачі відповідного посвідчення.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві встановити ОСОБА_1 статус «Особа з інвалідністю внаслідок війни», як особі з інвалідністю ІІ групи, захворювання пов'язане з участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та видати відповідне посвідчення.
4. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.