04 листопада 2025 року м. Київ справа №320/25172/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просить суд:
- визнати дії Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення у жовтня, листопаді 2022 року - протиправними;
- зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за жовтень, листопад 2022 року згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 по Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних СИл України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за №745/3219, а виплату провести з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України видати оновлену довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби, та деяких інших осіб" та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами) з урахуванням жовтня, листопада 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача, які полягають у не виплаті позивачу грошового забезпечення у жовтні, листопаді 2022 року у розмірах які встановлені Кабінетом Міністрів України, що мало наслідком зменшення розміру його пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України. Пояснює, що позивач перебуавши у розпорядженні Головнокомандувача Збройних Сил України понад два місяці отримував і надалі належне (повне) грошове забезпечення згідно з рішення Міністра оборони України, однак у подальшому останнім було прийнято рішення щодо припинення з 01.10.2022 виплати офіцерам, які перебувають у розпорядженні грошового забезпечення в розмірі, яке вони отримували за займаними посадами до зарахування у розпорядження та провження їм виплат в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Таким чином, за твердженням відповідача, виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у суворій відповідності до приписів нормативно - правових актів та у межах і спосіб визначений частиною другою статті 19 Конституції України, внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними та необрунтованими.
Крім того, на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом оскарження у даній справі є не нарахування та не виплата грошового забезпечення за жовтень, листопад 2022 року
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
Внаслідок набрання чинності Законом № 2352 зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
- у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, та вважає його необґрунтованим з тих підстав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з урахуванням того, що з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, а строки трудового законодавства, зокрема строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП), продовжувалися на строк дії карантину через COVID-19.
З 1 липня 2023 року карантин було скасовано, і строкові норми почали відраховуватися знову. Позаяк, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 20.07.2023 що свідчить про те, що строки звернення до суду позивачем не пропущено.
Тому в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив.
Третя особа правом на подання до суду письмових пояснень не скористалась.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Генеральному штабі Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 13.01.2023 №10 позивача було виключено зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням з військової служби у відставку.
Відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 31.01.2022 №19 позивача було увільнено з посади начальника Центрального управління зв'язку та інформаційних систем та зараховано у розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України.
З метою організації оборони Канівського району та міста Канів ОСОБА_1 наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.06.2022 №135 було відряджено у місто Канів до Канівської об'єднаної територіальної громади.
29.11.2022 позивач повернувся з указаного відрядження.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не було виплачено йому грошове забезпечення у жовтні, листопаді 2022 року у розмірах які встановлені Кабінетом Міністрів України, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При цьому, ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі по тексту- Порядок №260).
Відповідно до ч .4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та іншими законами.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 116 Положення №1153 встановлено перебування військовослужбовців у розпорядженні відповідних командирів.
Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, зокрема розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 121 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників).
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 117 Положення №1153 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
З матеріалів справи слідує, що позивач з 31.01.2022 був увільнений на підставі пп. 1 п. 116 Положення №1153 від займаної посади і зарахований у розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України..
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок 260).
Відповідно до п. 1 розділу ХХVIII Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 121 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
Згідно з п. 2 розділу ХХVIII Порядку №260 днем звільнення військовослужбовця з посади, яку він займає, вважається день закінчення здавання справ і складання обов'язків за посадою в межах установлених строків.
Днем звільнення з посади військовослужбовців розформованих військових частин уважається день закінчення здавання справ і складання обов'язків за посадою в межах установлених строків, але не пізніше дня закінчення розформування військової частини, визначеного директивою вищого штабу.
Днем звільнення з посади (скорочення займаної посади) у разі внесення змін до штату вважається день закінчення здавання справ і складання обов'язків за посадою в межах установлених строків, але не пізніше дня, установленого відповідними директивами та змінами до штатів, визначених вищим штабом.
Відповідно до пункту 4 розділу XXVIII Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження після прибуття з інших державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з посадового окладу за посадою, яку вони займали в цих державних органах, установах та організаціях, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, але не більше ніж два місяці.
Якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується йому в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, за рішенням Міністра оборони України (пункт 5 розділу XXVIII Порядку № 260).
Згідно з пункту 6 розділу XXVIII Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
З матеріалів справи судом встановлено, що у жовтні, листопаді 2022 року грошове забезпечення позивача нараховувалось та виплачувалось в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Таким чином, правові підстави нарахування інших складових грошового забезпечення позивачу за жовтень, листопад 2022 року у відповідача відсутні, а належні позивачеві виплати за вказаний період - оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років нарахована та виплачена позивачу у повному обсязі.
Ураховуючи вищенаведене, оскільки відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні правові підстави для вирішення похідних позовних вимог.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до положень ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.