про залишення позовної заяви без руху
03 листопада 2025 року м. Київ № 320/52823/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Національної гвардії України в особі командувача про визнання протиправними наказів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної гвардії України в особі командувача, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командувача Національної гвардії України від 25.06.2025 № 732 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців Національної гвардії України» в частині пункту 3 цього наказу, згідно з яким на полковника ОСОБА_1 , заступника директора департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України, накладено дисциплінарне стягнення «пониження в посаді»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командувача Національної гвардії України від 26.06.2025 № 226 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується полковника ОСОБА_1 згідно з яким полковника ОСОБА_1 , заступника директора департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командувача Національної гвардії України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту логістики Головного управління Національної гвардії України.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання щодо дотримання процесуальних строків суд зазначає наступне.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, згідно з матеріалами позовної заяви позивач оскаржує накази від 25.06.2025 року.
Так, представник позивача стверджує, що 09.10.2025 року, ознайомившись зі змістом службової картки позивача йому стало відомо, що на позивача накладене дисциплінарне стягнення.
Тому, представник позивача вважає, що строк на звернення до суду не порушений.
Але, суд критично ставиться до такого твердження з огляду на наступне.
Порівняльний аналіз термінів “дізнався» та “повинен був дізнатись» дає підстави для висновку про встановлення чинним процесуальним законодавством презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому самого лише посилання на момент, коли особа для себе з'ясувала, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням її прав у сфері публічних правовідносин, недостатньо.
Доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, представник позивача у запиті від 26.09.2025 року №51 зазначав, що на час звернення йому відомо про те, що позивача звільнено з посади заступника директора департаменту логістики згідно з наказом від 25.06.2025 року.
Отже, представнику позивача про оскаржувані накази було відомо щонайменше з 26.09.2025 року.
Тому, отримання листа від відповідача у жовтні 2025 року, у відповідь на його заяву, не може вважатися моментом, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж два місяці час прийняття оскаржуваних наказів.
Також, суд наголошує, що тривале листування не може бути поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.
Так, вчинення дій щодо врегулювання спору у досудовому порядку шляхом тривалого листування з державними органами не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ця обставина не є непереборною та такою, що унеможливила своєчасне звернення до суду, зважаючи на негативні відповіді щодо порушених позивачем у зверненнях питань, такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, відображеного у постанові від 26.02.2020 №826/14417/18.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Тому, дослідивши викладені доводи, суд дійшов висновку про неповажність, саме за наведених обставин, причин пропуск строку на звернення до суду в частині вимог, які виходять за межі місячного строку на звернення до суду в даній категорії справи.
Більш того, позовна заява не містить жодної інформації щодо дати коли саме позивач, а не його представник знав або міг дізнатись про порушене право.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації саме позивачем а не його представником належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Національної гвардії України в особі командувача про визнання протиправними наказів залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою шляхом завантаження відповідних матеріалів в електронному вигляді до Електронного суду до цієї справи.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.