05 листопада 2025 року Київ №320/45382/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
у жовтні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.09.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
- стягнути з відповідача-2 на користь позивача недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.09.2024 в розмірі 177032,64 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у спірний період отримував суддівську винагороду у розмірі, який не відповідає визначеному Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Стверджував, що суддівська винагорода підлягала нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, зокрема 3028,00 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102,00 грн. Звертав увагу, що у спірних відносинах пріоритет для застосування має саме Закон України «Про судоустрій та статус суддів».
Ухвалою від 10.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 09.06.2025 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, які викладені в наступній редакції:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.10.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
- стягнути з відповідача-2 на користь позивача недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 в розмірі 218702,64 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача суддівської винагороди за один місяць, а саме за червень 2024 року у сумі 50490,00 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні.
30.05.2025 від позивача, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява від 29.05.2025 про збільшення позовних вимог з доказами надсилання іншим учасникам справи, у якій він просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.04.2025, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
- стягнути з відповідача-2 на користь позивача недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.04.2025 в розмірі 503270,00 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача суддівської винагороди за один місяць, а саме - за червень 2024 року у сумі 50490,00 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні.
Суд ухвалив прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог від 30.05.2025.
Відповідач-1 у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначали, що визначення розміру посадового окладу позивача у період з червня по вересень 2024 року проводилось шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ разом із відповідними нормами статей 7 Законів про Державний бюджет України на 2024 рік, якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який передбачений Конституцією України та Законом України. Наголошували, що статтями 7 закону України про Державний бюджет на відповідний рік встановлено прожитковий мінімум у 2102,00 грн для обрахунку суддівської винагороди. Крім того, Управління як розпорядник нижчого рівня не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати нарахування та виплату суддям суддівської винагороди у вищому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством України. Крім того, наголошували, що на момент звернення із цим позовом до суду частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України було передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, проте позивач звернувся 30.09.2024 - з пропуском визначеного строку не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Позивач надіслав відповідь на відзив та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Щодо строку звернення до суду пояснював, що звернувся в межах позовної давності визначеної частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки суддівська винагорода за червень 2024 року була виплачена 28.06.2024; отже, строк позовної давності стосовно вимог по стягненню недоплаченої суддівської винагороди за червень 2024 року розпочинається 29.06.2024 і закінчується у відповідне число останнього місяця строку - 29.09.2024. Наголосив, що 29.09.2024 - це неділя, вихідний день, тому останнім днем строку звернення до суду є перший робочий день, а саме - понеділок 30.09.2024.
Відповідач-1 проти позову заперечував, надіслав заперечення на відповідь на відзив, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 08.05.2024 № 299/2024 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Наказом голови Солом'янського районного суду міста Києва від 09.05.2024 № 38-к зарахований до штату цього суду.
Як видно з довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про розрахунок суддівської винагороди позивача від 16.10.2024 № 358 за період роботи з 01.06.2024 по 30.09.2024 та довідки за жовтень 2024 року, розмір посадового окладу судді визначався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, а сума нарахованої суддівської винагороди склала за червень-вересень 2024 року - 330639,97 грн та за жовтень 2024 року - 94720,20 грн.
Так само сторонами визнається, що і у подальшому розмір суддівської винагороди позивача визначався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2102,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За правилами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За положеннями статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За нормами частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).
За приписами частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX (статті 7) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102,00 гривні. При цьому, тут же встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028,00 гривень.
Аналогічно у Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX (статті 7) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102,00 гривні. При цьому, встановлено і розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00 гривень.
З наведеного видно, що між нормами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII з одного боку і статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з іншого, є колізія щодо розміру прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадових окладів суддів.
У той же час, наведені норми статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України.
Суд підкреслює, що з цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 відступила від попередньої практики Касаційного адміністративного суду Верховного Суду і виклала наступний правовий висновок:
«Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
За правилами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зважаючи на процитований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, суд застосовує його і до правовідносин у випадку, який розглядається, враховує, що положення статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» стосовно визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення суддівської винагороди з 1 січня відповідного року у 2102,00 гривні є чинними, не визнавалися неконституційними, підлягають застосуванню, а тому правові підстави для нарахування і стягнення на користь позивача суддівської винагороди із застосуванням як базового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року - відсутні.
Із урахуванням наведеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому судом не встановлено, зважаючи на дату виплати позивачу суддівської винагороди за червень 2024 року, пропуску строку звернення до суду, тому і підстав для залишення без розгляду позову у відповідній частині - не має.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.