05 листопада 2025 року Справа № 280/6537/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач), у комцу просиьть суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 з 08.05.2025 року перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст.40 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022, 2023, 2024 роки.
Позивач у позові зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області. Позивачу була призначена пенсія за вислугою років. Набувши право на пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 08.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком та ГУ ПФУ в Запорізькій області позивачу призначено пенсію за віком, але відповідачем було фактично переведено позивача з пенсії, призначеної у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, позивача було переведено на пенсію за віком, з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, а не призначено, як це передбачено ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 04.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що 02.07.2015 позивачу призначено пенсію за вислугу років. Вказує, що при переведенні позивача з одного виду пенсії на інший відповідачем правомірно було застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, оскільки відповідно ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» показник середньої заробітної плати під час переведення на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення (попереднього перерахунку) пенсії. Відповідач зазначає, що позивач помилково вважає, що йому було заново призначено пенсію за віком, а фактично відбулось переведення позивача з одного виду пенсії на іншу в межах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивачу з 02.07.2015 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788.
На підставі особистої заяви позивача, відповідачем з 15.04.2025 переведено позивача з пенсії за вислугу років - на пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки -3764,40 грн. (згідно рішення № 923100130781)
Позивач не погоджується з такою позицією Управління та вважає, що при розрахунку призначеної йому у 205 році пенсії за віком відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Далі - Закон №1058-IV) за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до статті 25 Закону № 1058-IV коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:
См х Вс
Кс = -------------------------------------------------------, де:
100% х 12
Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом десятим частини третьої статті 24 цього Закону, - 0,85.
Водночас ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV установлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-IV. Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Суд вважає, що оскільки позивачу з 02.07.2015 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернувся вперше 15.04.2025, а не як помилково зазначає позивач 08.05.2025 , то відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за віком та не розрахував її з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не приймає доводи відповідача, оскільки в ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсій по матеріалам пенсійної справи, що в даному випадку відсутнє, так як мало місце призначення іншої пенсії за іншим Законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону.
Таким чином, факт отримання позивачем до досягнення пенсійного віку пенсії за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення", а не за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не позбавляє позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2022-2024 роки.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2016 р. по справі № 133/476/15-а та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 р. по справі № 876/5312/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Крім того, суд враховує, що відповідно до п 1.7. розділу І Постанови від 25.11.2005 № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відтак, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 саме з 15.04.2025 (дати призначення пенсії за віком) перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2022, 2023, 2024 роки
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 з 15.04.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) судові витрати у сумі 968 грн. 96 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова