05 листопада 2025 року Справа № 280/7567/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйона гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйона гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 18.04.2002 р.н. у період з 15.03.2023 року по 08.08.2024 року перебував на контрактній військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаді старшого кулеметника 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 9 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення. Оскільки, позивач є військовослужбовцем, який у віці 20 років уклав контракт на проходження військової служби, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, він має право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. гривень. З урахуванням відмови відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги позивач вважає своє право порушеним, у зв'язку з чим змушений звернутись до суду із даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечує та вказує, що виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу, які на момент набрання чинності постанови були молодші 25 років та були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу (тобто не звільнені з військової службу) та брали безпосередню участь у бойових діях. Участь у бойових діях має становити не менш ніж 6 місяців станом на 13.02.2025. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 07.08.2024 №240 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини 08.08.2024 року. З урахуванням зазначеного, підстави для задоволення вказаної позовної вимоги відсутні. На підставі наведеного у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача надіслано суду відповідь на відзив, в якій вказано, що Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. Більше того, позивач був звільнений із військової служби у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності на підставі поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. В розумінні Постанови № 153 позивач підпадає під категорію військовослужбовців, які мають право на одержання одноразової грошової винагороди, оскільки він: прийнятий на військову службу у віці до досягнення 25 років; брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; одержав поранення під час захисту Вітчизни, на підставі чого був визнаний особою з інвалідністю. При цьому, інтерпретація положення підзаконного акту відповідачем вищевказаним чином, очевидно є штучним звуженням обсягу прав особи. Вказано, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди протиправними, що свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_4 позивач 27.10.2021 призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину НОМЕР_5 . У період з 15.03.2023 року по 08.08.2024 року перебував на контрактній військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаді старшого кулеметника 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 9 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_6 батальйону оперативного призначення.
Відповідно до довідки №134 від 29.02.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач дійсно з 17.05.2025 по 31.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Спірне Бахмутського району Донецької області.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» №854/с, старший солдат Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ОСОБА_1 01.06.2023 отримав травму, пов'язану з захистом Батьківщини.
14.07.2025 року позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до пункту 4 Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану».
На запит представника позивача, військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України надала відповідь № 25/18/3/2- Ш-218-Аз від 22.07.2025, у якій зазначила про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153 з огляду на те, що він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та не є діючим військовослужбовцем військової частини, підстав для виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі до 1 мільйону гривень, немає.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Згідно частини другої статті Закону №876-VII Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №876-VII діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.
Особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом (частина 1 статті 9 Закону №876- VII).
Частиною 2 статті 21 №876-VII визначено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
-посадовий оклад, оклад за військовим званням;
-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
-одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:
-Постановою КМУ №387 від 01.04.2025 року, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур'єрі»);
-Постановою КМУ №942 від 30.07.2025 року, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур'єрі»).
Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Пунктом 3 Постанови №153 визначено, що: учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
1) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
2) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) було встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, як в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови КМУ №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п'ять) обов'язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;
3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64;
4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);
(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).
Як було встановлено судом позивач у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 отримав поранення, пов'язане із захистом Батьківщини.
Листом Т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 25/18/3/2- Ш-218-Аз від 22.07.2025 було повідомлено, що так як ОСОБА_2 , 08.08.2024 року на підставі рішення ВЛК (за станом здоров'я), був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та не є діючим військовослужбовцем військової частини, підстав для виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі до 1 мільйону гривень, немає.
Разом з тим, починаючи з 7 серпня 2025 року (дата набрання чинності Постанови КМУ №942 від 30.07.2025) абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови №153 були викладені в наступних редакціях:
Абзац другий пункту 4 Постанови №153:
«Установити, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.»
Абзац 4 пункту 4 Постанови №153: «Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі».
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» №854/с, старший солдат Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ОСОБА_1 01.06.2023 отримав травму, пов'язану з захистом Батьківщини.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України 14.07.2025, дотримався п'яти обов'язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака