04 листопада 2025 року Справа № 280/9306/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєва К.В., перевіривши матеріали заяви представника позивача про поновлення процесуального строку в адміністративній справі
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Заводська, буд.1-А, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 34869316)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
22.10.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
2) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позовну заяву подано через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Єрьоміною В.А., яка діє на підставі ордера серії АН №1809288 від 08.10.2025.
Ухвалою від 27.10.2025 суд залишив позовну заяву без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
30.10.2025 до суду надійшла заява представника позивача про поновлення процесуального строку в якій вона просить поновити строк звернення з позовом, вказуючи, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, посилаючись, серед іншого, на висновки Верховного Суду наведених в постановах від 20.11.2023 по справі №160/5468/23 та, від 28.09.2023 по справі № 140/2168/23. Зазначено, що позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. При цьому позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення та лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022 (далі Закон України №2352-ІХ), частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою названої правової норми передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.».
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин. Отже, з 01.07.2023 відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Відтак, 01.10.2023 закінчився тримісячний строк для звернення до суду з позовними заявами у спорах, пов'язаних з порушенням законодавства про оплату праці, для осіб, у яких право на звернення до суду виникло у період з 19.07.2022 по 30.06.2023.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період до 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
Відповідно до пункту 1 розділу XXХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, при переміщеннях по службі, переведеннях, а також при звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий підрозділ (бухгалтерія) зобов'язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті.
Грошовий атестат особам рядового і начальницького складу видається: у всіх випадках переміщення по службі з одного органу управління (підрозділу) до іншого, у тому числі при направленні в заклади освіти ДСНС для навчання. У разі якщо грошовий атестат із будь-яких причин при вибутті не був виданий, фінансовий підрозділ зобов'язаний надіслати цей атестат за новим місцем служби вибулого; при направленні з органу управління (підрозділу) для подальшого проходження служби до військових формувань або правоохоронних органів; при відрядженні до органів державної влади та в інших випадках, коли особу рядового і начальницького складу залишено на службі; при звільненні в запас або відставку із призначенням пенсії.
Отже, під час звільнення зі служби цивільного захисту з особою має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат. Тобто, достеменно про порушення своїх прав на оплату праці позивач повинен був дізнатися після виключення його з кадрів ДСНС України, під час якого позивачу мав бути вручений грошовий атестат із зазначенням усіх належних позивачу при звільненні виплат грошового забезпечення за кожним з видів. При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
З наказу начальника Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області від 17.06.2025 №208-НК/53 38 встановлено, що ОСОБА_1 виключено з кадрів ДСНС 16.06.2025, який звільнений із служби цивільного захисту наказом Головного управління ДСНС України у Запорізькій області «Про звільнення зі служби цивільного захисту ОСОБА_1 » від 13.05.2025 №365-НК/53 05.
До позовної заяви позивач не долучив грошовий атестат, водночас зі змісту Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, слідує, що при виключенні з кадрів ДСНС позивачу мав бути виданий грошовий атестат з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, заперечень проти цього позивач не зазначає.
З урахуванням того, що позовну заяву подано 21.10.2025, суд дійшов висновку, що позов у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Отримання листа відповідача від 08.09.2025 №53 38 01-1750/53 38-2 у відповідь на адвокатський запит представника позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, не доводить того, що протягом тривалого часу, який минув до цього, існували об'єктивні і непереборні обставини, що не залежали від волі позивача і не дозволяли реалізувати право на звернення до суду, а не мало місце нічим невиправдане зволікання з реалізацією такого права; водночас свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на перерахунок грошового забезпечення і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Щодо посилань представника позивача на висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2023 по справі № 140/2168/23, суд зазначає, що обставини у зазначеній справі не є подібними до розглядуваної, оскільки спірні правовідносини у ній регулювалися статтями 116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», однак для спірних правовідносин в межах періоду з 19.07.2022 по 26.06.2023 вказані раніше норми діють в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, тому висновки суду касаційної інстанції у перелічених вище справах не можуть бути застосовані в межах справи №280/9306/25.
Також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, на які також вказувала представник позивача, оскільки у вказаній справі суд установив, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому дійшов висновку, що строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023. Водночас у справі №280/9306/25 позивач звернувся до суду після відміни на всій території України зазначеного позивач звернувся до суду після відміни на всій території України згаданого раніше карантину.
Обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коли дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики тощо.
Слід зазначити, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує, відтак позивач мав можливість дізнатися про порушення його прав з підстав, викладених у позові. Крім того, позивач жодним чином не був обмежений у праві на звернення до відповідача у розумні строки з метою отримання інформації щодо механізму обрахунку сум грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 (як під час проходження служби, так і після звільнення).
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи, суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, а наведені ним підстави поновлення такого строку є неповажними, наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу з частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя
Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, вказані у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі.
Ухвала виготовлена у повному обсязі та підписана 04.11.2025.
Суддя К.В.Мінаєва