04 листопада 2025 року Справа № 280/6402/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (б-р. Центральний, 27, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач, Департамент АП ЗМР), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №79580731 від 24.06.2025;
зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристиками: об'єкт речових прав: закінчений будівництвом об'єкт, тип об'єкта: квартира, загальна площа (кв.м) 52.6, житлова площа (кв.м) 28.5, розмір частки: 1/1.
Крім того, просить: понесені судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту АП ЗМР із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами розгляду заяви 24 червня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій №79580731. Відмову відповідача позивачка вважає безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою від 29.07.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав: оскільки у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні у ТОВ «КП Імпульс», впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ - договір купівлі-продажу від 21.12.1998 №ПН-328 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може, саме тому державний реєстратор Департаменту обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - ТОВ «КП Імпульс», щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію. Таким чином, державний реєстратор Департаменту має дві підстави, встановлені Законом, які зобов'язують його надіслати відповідний запит. Наявність у позивача (суб'єкта права) оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013 року. Виклавши свою позицію відповідач зазначив, проти задоволення позовних вимог.
11.08.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що у державного реєстратора був доступ до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав. Договір купівлі-продажу містив прошите реєстраційне посвідчення за підписом та печаткою відповідного БТІ, яке є його невід'ємною частиною згідно якого можливо встановити усі необхідні дані для вчинення реєстраційних дій, тож твердження відповідача про наявність такої підстави не знаходить свого підтвердження.
Для державної реєстрації заявником, окрім договору купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення було долучено також технічний паспорт за підписом та печаткою відповідного БТІ. Технічний паспорт містить усі необхідні технічні характеристики нерухомого майна, а також дані про його реєстраційний номеру реєстровій книзі ТОВ «КП Імпульс». Таким чином, державний реєстратор Департаменту АП ЗМР за сукупністю поданих заявником (позивачкою) документів та відомостей мав достатньо підстав для вчинення реєстраційної дії без необхідності надіслання запиту до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - ТОВ «КП Імпульс». Просить суд задовольнити позов повністю.
14.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. В яких зазначено, що державний реєстратор не має права здійснити державну реєстрацію права власності без отримання/підтвердження інформації про наявність запису про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію права власності до 2013 року. Також посилається на те, що відповідно до Положення про Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, з питань організації і методики ведення роботи у сфері державної реєстрації департамент враховує рекомендації Міністерства юстиції України. Таким чином, роз'яснення Міністерства юстиції України, на які Департамент АП ЗМР посилається у відзиві на позов, надаються з урахуванням норми Закону та враховуються органами державної реєстрації при вчиненні реєстраційних дій. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира загальною площею (кв.м) 52.6, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу реєстраційний номер ПН-328 від 21 грудня 1998 року.
09 травня 2025 року позивачка звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
13 травня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду заяви за реєстраційним №78877237, у зв'язку із неподанням заявником чи неотриманням державним реєстратором відомостей реєстрів, автоматизований інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв, що містить відомості про зареєстровані права до 01 січня 2013 року.
Державним реєстратором в порядку п.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» направлено запит до ТОВ «КП Імпульс» на отримання інформації про зареєстровані права власності на нерухоме майно (квартиру), що розташованЕ за адресою: АДРЕСА_2 .
Проте, запит повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв'язку з тим, що м.Пологи - окупована територія.
24 червня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій №79580731.
Підставою для відмови зазначено, що «В відомостях Державного реєстру речових прав сформованих в ході розгляду заяви, відсутні відомості про реєстрацію прав власності за Заявником па нерухоме майно розташоване за адресою АДРЕСА_2 .
У зв'язку з чим було направлено запит до ТОВ «КП Імпульс» м.Пологи.
На даний час, у зв'язку з окупацією деяких територій України, доступ до відповідних архівів відсутній. Виключень до застосування норм чинного законодавства стосовно запитів на надання інформації від органів, розташованих на окупованій території, законодавством не передбачено.
Протягом строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону (30 робочих днів) не було отримано відповідь на запит».
Вважаючи рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов'язаний направляти відповідний запит.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачки на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а також її технічні характеристики підтверджуються: договором купівлі-продажу реєстраційний №ПН-328 від 21.12.1998, технічним паспортом за реєстраційним №5530 від 20.03.1995, технічним паспортом з інвентарної справи №00557-кв/025/Е ідентифікатор об'єкта нерухомого майна 01.3627059.4746641.20250704.59.5528.10 дата виготовлення 29.01.2021, листом про наявність технічної інвентаризації та реєстраційним посвідченням форми №5 від 23.12.1998.
На момент проведення реєстрації права власності позивачки діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 №56. В силу п. 1.4. Правил державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток N1), за рахунок коштів власників нерухомого майна. На копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації (пп. «ж» п. 2.2. Правил).
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачки на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивачки про реєстрацію права власності на квартиру.
Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).
Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 №4017-IX) заяви позивачки про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 24.06.2025 за №79580731.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для зупинення розгляду заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачкою державному реєстратору надано відповідний пакет документів, в тому числі договір купівлі-продажу, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.
Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, м. Пологи Пологівської міської територіальної громади, з 03.03.2022 віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України (код UA23100190010032690).
Отже, у випадку направлення запиту на адресу ТОВ «КП Імпульс» м.Пологи, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачки, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.
Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може».
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачці.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивачка надала державному реєстратору документи, які належним чином засвідчує її право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів того, що право позивачки на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.
Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачкою сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн., який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (б-р. Центральний, 27, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №79580731 від 24.06.2025.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Рішення у повному обсязі складено та підписано «04» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль